Коли над кораблями не панує корма, під ними панують підводні скелі. А що може статись з кораблем, що необачно потрапив на підводні скелі, ми знаємо, - він просто загине. Якщо перенести вищевказану метафору на суспільство, то можна зрозуміти, що корма – це мораль. Тому суспільство, в якому мораль кинута під ноги, нагадує корабель, який втратив кермування і летить назустріч підводним скелям, а відповідно і краху.
Боляче, але саме такий незграбний корабель сьогодні нагадує наше українське суспільство, в якому мораль глибоко втоптана в землю…
Звернутись до питань моралі мене змусив минулий політичний тиждень, точніше, дві події, що в ньому мали місце.
***
Перше – це Тушкогейт або «спецоперація Забзалюка». Нагадаю, народний депутат Роман Забзалюк «перейшов» із фракції “БЮТу” до «тушкованої» фракції «Реформи заради майбутнього», яка контролюється владою. За зраду йому заплатили півмільйона гривень.
Цей випадок яскраво показав продажну суть української політики. Усі заяви про турботу про державу, служіння народу, відстоювання інтересів та допомогу потребуючим – це найвищого ґатунку брехня. Пафос для простаків-виборців або ж лохів, використовуючи лексику продажних слуг народу.
Уся суспільно-політична система нашої держави побудована на брехні та продажності. Саме брехня і продажність є джерелом збагачення статків «народних» депутатів, їх шикарних палаців та ексклюзивних автомобілів захмарної ціни.
По суті, українська політика досягає своїх цілей, особливо не перебираючи засобами, часом не гребуючи і найбільш ницими. «Мета виправдовує засоби» - ось справжній девіз української політики; девіз, який через політику стає мотивом усе більшої частини нашого суспільства.
Дехто мене може звинуватити в надмірному моралізаторстві та скаже, що політика завжди була аморальною. Ні, панове, політика є такою, якою її роблять люди, що нею займаються.
***
Друге – призначення міністром оборони Дмитра Саламатіна. Відтепер українською армією, яка завжди і в усіх державах була еталоном благородності, честі та обов’язку, керуватиме чоловік, який запам’ятався, м’яко кажучи, справами, які до моралі відношення не мають. Справжня слава до товариша Саламатіна прийшла під час бійок у Верховній Раді. Він тоді з криком «ану су.. бл…» дубасив своїх колег-депутатів стільцем по головах. Тоді Саламатіним з його дружками було по-звірячому побито п’ятеро депутатів, одному з яких майбутній міністр оборони зламав щелепу. І це все лише за те, що люди сповідують інші, ніж він, Саламатін, ідеї… Якщо так, то вже незабаром доля п’ятьох побитих депутатів може спіткати кожного, хто мислить інакше…
***
Ці два випадки, що стались протягом лише одного тижня, дали чітку відповідь на одвічне українське питання про те, чому ми так погано живемо. А живемо ми так, тому що наше суспільство хворе; хворе на дуже серйозну болячку – відсутність моралі. В такій ситуації неможливо навіть вести бесіду про добробут та високий рівень життя в Україні. Мораль і добробут міцно між собою пов’язані.
Підняти рівень економіки можна лише шляхом морального оздоровлення. Як це зробити? Рецепт дуже простий - не переступати моральні норми: не давати та не брати хабарів, не обкрадати один одного, громаду та державу, не продавати свою гідність врешті-решт. Якщо ж ні, то своїми руками будемо наближати свій корабель до підводних скель.
Влада нас давно так навчила, що в будь-якому її рішенні ми, прості українці, шукаємо якийсь «підвох» або те, яким же ж чином нас будуть дурити. Найбільше шкода, що таке абсолютно абсурдне і напіванекдотичне твердження – є чи не найповнішим описом відношення держави до своїх громадян.
Отже, вибори закінчились. Окружна виборча комісія вже встигла провести підрахунок голосів, і хоча офіційних результатів ще немає, але вже чітко відомо ім’я переможців у нашому окрузі.
Вчора Україна відзначила День Конституції. Чиновники усіх рівнів та мастей, від Президента до голови сільської ради, наввипередки мітинговим тоном розповідали українцям про те як вони хвацько втілюють в життя головні принципи української конституції, чи не найкращої в світі. Я, зізнаюсь вам, в цей день не святкував…
Я, зізнаюсь вам, великий футбольний вболівальник. Кожен чемпіонат світу чи Європи з футболу для мене – особисте свято. Тому можете собі уявити, яким я був щасливим у 2007 році, коли Україна отримала провести у себе Євро: ну по-перше, дивитись футбол такого рівня на наших стадіонах – це вже класно. Ну а по-друге, Євро було величезним, я б навіть сказав, «епохальним» історичним шансом для України. Шансом реалізувати себе як цивілізована держава: навести лад з напівзруйнованою інфраструктурою, покращити свій імідж та зарекомендувати себе на увесь світ…
У 1991 році я ще був доволі малим, однак чудово пам’ятаю, як тодішні газети щономера публікували список країн, що визнали Україну як незалежну державу. Спочатку були, якщо я не помиляюсь, Канада та Польща. У наступному номері газети до них вже долучились Угорщина, республіки Прибалтики, Чехословаччина, Болгарія…
Уже зовсім скоро 9 травня. І якщо у в усій Східній Європі – це день окупації, то у нас так званий «день перемоги», день радянської перемоги. Комуністи витягають зі своїх шаф червоні прапори, особливо «ярі» послідовники Лєніна і Сталіна ще й напрасовують георгіївські стрічки…
Коли над кораблями не панує корма, під ними панують підводні скелі. А що може статись з кораблем, що необачно потрапив на підводні скелі, ми знаємо, - він просто загине. Якщо перенести вищевказану метафору на суспільство, то можна зрозуміти, що корма – це мораль. Тому суспільство, в якому мораль кинута під ноги, нагадує корабель, який втратив кермування і летить назустріч підводним скелям, а відповідно і краху…
Минулого вівторка виповнилось рівно два роки як Президентом України ми обрали Віктора Януковича. Разом із зміною влади змінилась і наша реальність. Слово «покращення» ми вже сприймаємо як щось страшне та негідне, дивлячись на похоронний вінок, усміхаємось і вже не вважаємо Юлю Тимошенко дуже розумною…
У цьому матеріалі ми запропонуємо вам анонс основних та найбільш знакових подій цього року, які матимуть місце у Коломиї і які безпосередньо торкнуться чи не кожного коломиянина. Ні в якому разі не хочемо давати якихось прогнозів, адже прогноз – це завжди намагання вгадати. Ми будемо говорити тільки про ті речі, які мають під собою ґрунтовні підстави. Отож просимо ознайомитись, що нас чекає у 2012 році…
Не раз доводилось чути фразу, що народ має ту владу на яку заслуговує. Однак, в українських умовах, цілком виправдано буде сказати, що ми маємо не ту владу на яку заслуговуємо, а ту яку дозволяє вибрати існуюча виборча система.
друкувати
