Якось голова сейму Литви Вікторас Мунтянас зазначив: «Для нас 8 травня є днем перемоги над фашизмом, а 9 травня — день початку радянської окупації».
Уже зовсім скоро 9 травня. І якщо у в усій Східній Європі – це день окупації, то у нас так званий «день перемоги», день радянської перемоги. Комуністи витягають зі своїх шаф червоні прапори, особливо «ярі» послідовники Лєніна і Сталіна ще й напрасовують георгіївські стрічки. Представники влади посилають секретарок купувати за бюджетні кошти квіти для покладення до пам’ятників «радянським визволителям» та готують святкові промови.
…Так от поки комуністи готуються до святкування «дня перемоги», хочу поділитись з вами однією цікавою думкою про те, хто справді вийшов переможцем у Другій світовій війні. Її висловив український режисер Андрій Приймаченко. Єдиним переможцем у війні стала Українська повстанська армія. Врешті-решт, головна мета, яку ставила перед собою УПА, була виконана - Україна здобула незалежність. У той же час, армія нацистської Німеччини зазнала нищівної поразки, а спроба створити Третій рейх провалилась. Що стосується Радянського Союзу, то його перемога у війні все одно завершилася тим, що СРСР, як країна, зникла з карти світу.
Згідний, думка суперечна, і навряд чи її розділять, скажімо, українці Сходу, однак раціональне зерно тут, безперечно є. Скажімо так: переможцем у війні став український народ. Так, звичайно, поряд з іншими європейськими народами, однак…кожен народ здобув свою перемогу. Українці ж заплатили надто велику ціну у війні, щоб мати право на «свою», українську перемогу. Тим, що ми живемо, ми завдячуємо саме українцям, які боронили свою землю, але аж ніяк не якомусь «міфічному радянському народові» і червоним прапорам.
Тому цілком логічно, у дні закінчення найбільш страшної війни у історії людства, святкувати не «перемогу радянського», а перемогу українського народу (ні в якому разі не применшуючи вклад інших народів, але в кожного своя перемога). Нам слід забути оті людиноненависницькі червоні прапори, серпи і молоти, «города - герої» і інші атрибути «радянської» перемоги, що для українців завершилась трагедією. Давайте вшановувати свою українську перемогу.
Влада нас давно так навчила, що в будь-якому її рішенні ми, прості українці, шукаємо якийсь «підвох» або те, яким же ж чином нас будуть дурити. Найбільше шкода, що таке абсолютно абсурдне і напіванекдотичне твердження – є чи не найповнішим описом відношення держави до своїх громадян.
Отже, вибори закінчились. Окружна виборча комісія вже встигла провести підрахунок голосів, і хоча офіційних результатів ще немає, але вже чітко відомо ім’я переможців у нашому окрузі.
Вчора Україна відзначила День Конституції. Чиновники усіх рівнів та мастей, від Президента до голови сільської ради, наввипередки мітинговим тоном розповідали українцям про те як вони хвацько втілюють в життя головні принципи української конституції, чи не найкращої в світі. Я, зізнаюсь вам, в цей день не святкував…
Я, зізнаюсь вам, великий футбольний вболівальник. Кожен чемпіонат світу чи Європи з футболу для мене – особисте свято. Тому можете собі уявити, яким я був щасливим у 2007 році, коли Україна отримала провести у себе Євро: ну по-перше, дивитись футбол такого рівня на наших стадіонах – це вже класно. Ну а по-друге, Євро було величезним, я б навіть сказав, «епохальним» історичним шансом для України. Шансом реалізувати себе як цивілізована держава: навести лад з напівзруйнованою інфраструктурою, покращити свій імідж та зарекомендувати себе на увесь світ…
У 1991 році я ще був доволі малим, однак чудово пам’ятаю, як тодішні газети щономера публікували список країн, що визнали Україну як незалежну державу. Спочатку були, якщо я не помиляюсь, Канада та Польща. У наступному номері газети до них вже долучились Угорщина, республіки Прибалтики, Чехословаччина, Болгарія…
Уже зовсім скоро 9 травня. І якщо у в усій Східній Європі – це день окупації, то у нас так званий «день перемоги», день радянської перемоги. Комуністи витягають зі своїх шаф червоні прапори, особливо «ярі» послідовники Лєніна і Сталіна ще й напрасовують георгіївські стрічки…
Коли над кораблями не панує корма, під ними панують підводні скелі. А що може статись з кораблем, що необачно потрапив на підводні скелі, ми знаємо, - він просто загине. Якщо перенести вищевказану метафору на суспільство, то можна зрозуміти, що корма – це мораль. Тому суспільство, в якому мораль кинута під ноги, нагадує корабель, який втратив кермування і летить назустріч підводним скелям, а відповідно і краху…
Минулого вівторка виповнилось рівно два роки як Президентом України ми обрали Віктора Януковича. Разом із зміною влади змінилась і наша реальність. Слово «покращення» ми вже сприймаємо як щось страшне та негідне, дивлячись на похоронний вінок, усміхаємось і вже не вважаємо Юлю Тимошенко дуже розумною…
У цьому матеріалі ми запропонуємо вам анонс основних та найбільш знакових подій цього року, які матимуть місце у Коломиї і які безпосередньо торкнуться чи не кожного коломиянина. Ні в якому разі не хочемо давати якихось прогнозів, адже прогноз – це завжди намагання вгадати. Ми будемо говорити тільки про ті речі, які мають під собою ґрунтовні підстави. Отож просимо ознайомитись, що нас чекає у 2012 році…
Не раз доводилось чути фразу, що народ має ту владу на яку заслуговує. Однак, в українських умовах, цілком виправдано буде сказати, що ми маємо не ту владу на яку заслуговуємо, а ту яку дозволяє вибрати існуюча виборча система.
друкувати
