Минулого вівторка виповнилось рівно два роки як Президентом України ми обрали Віктора Януковича. Разом із зміною влади змінилась і наша реальність. Слово «покращення» ми вже сприймаємо як щось страшне та негідне, дивлячись на похоронний вінок, усміхаємось і вже не вважаємо Юлю Тимошенко дуже розумною. А коли мова заходить про «російських партнерів», тривожно дивимось на газову колонку.
Іронія? Так, але без неї сьогодні вже неможливо сприймати оточуючу нас дійсність. Як би це сумно не звучало, але така-от сумна суспільна іронія говорить лише про одне – розчарованість, відсутність перспектив та відчуття замкненості нашого, українського, простору. Це фактично ключовий підсумок дворічного правління Віктора Федоровича. Українці вже не надіються на краще.
***
Друге, що саме кидається у вічі, – це негативне ставлення нової влади до українськості (мова, культура, історична пам’ять) та її абсолютно маргінальне місце у процесах формування держави та ідентичності. Фактично сьогодні в Україні твориться суто пострадянський, манкуртський тип ідентичності зразка Білорусі чи Придністров’я, де головними ідентифікаторами є міф про Перемогу та російська мова. Тут доречно згадати нещодавню прес-конференцію директора Державного архіву комуністки Ольги Гінзбург. Ця пані, нагадаю, запропонувала знищити документи, яким менше 60 років. Серед них більшість стосуються УПА та радянських репресій. На закиди вона заявила: «Ви не репресіями цікавтесь, а вітчизняною війною». Манкуртизація? Очевидно.
Схожих прикладів багато і перераховувати їх зараз сенсу немає: ми всіх їх знаємо. А загалом, квінтесенцією ставлення сучасної влади до українства є слова голови кримського парламенту про те, що його «дратує діловодство українською мовою». На превеликий жаль, багатьох представників сучасної влади «дратує» не лише мова, але і все, що має стосунок до українського. Їхні зусилля лише спрямовані на реалізацію російських національних інтересів. Тих інтересів, які в чомусь навіть супротивні інтересам Української держави.
Це, власне, другий підсумок дворічного правління Віктора Федоровича.
***
На завершення дещо про справи міжнародні. «Коли ти бачиш, що діалог не приносить результатів і ознак покращення ситуації в Україні немає, який сенс його продовжувати?». Це слова Жозе Тейшейри, представника Єврокомісії про діалог Європи з сьогоднішньою Україною.
Пам’ятаєте, після Помаранчевої революції було відчуття, що здолано якийсь невидимий, ментальний бар’єр між Європою і Україною: «тут» і «там» для позначення відносин з Європою втратили значення. Однак за два роки Віктора Януковича було зроблено все, щоб український простір знову замкнувся. Знову є «тут» і «там», «ми» і «вони», Європа і Україна. Це, напевне, третій підсумок дворічного правління Віктора Федоровича. Україна помалу скочується до ізоляції та відчуження Європою.
***
Свідомо не торкаюсь економічних тем, бо результати у цій царині ми самі відчуваємо кожного дня.
Влада нас давно так навчила, що в будь-якому її рішенні ми, прості українці, шукаємо якийсь «підвох» або те, яким же ж чином нас будуть дурити. Найбільше шкода, що таке абсолютно абсурдне і напіванекдотичне твердження – є чи не найповнішим описом відношення держави до своїх громадян.
Отже, вибори закінчились. Окружна виборча комісія вже встигла провести підрахунок голосів, і хоча офіційних результатів ще немає, але вже чітко відомо ім’я переможців у нашому окрузі.
Вчора Україна відзначила День Конституції. Чиновники усіх рівнів та мастей, від Президента до голови сільської ради, наввипередки мітинговим тоном розповідали українцям про те як вони хвацько втілюють в життя головні принципи української конституції, чи не найкращої в світі. Я, зізнаюсь вам, в цей день не святкував…
Я, зізнаюсь вам, великий футбольний вболівальник. Кожен чемпіонат світу чи Європи з футболу для мене – особисте свято. Тому можете собі уявити, яким я був щасливим у 2007 році, коли Україна отримала провести у себе Євро: ну по-перше, дивитись футбол такого рівня на наших стадіонах – це вже класно. Ну а по-друге, Євро було величезним, я б навіть сказав, «епохальним» історичним шансом для України. Шансом реалізувати себе як цивілізована держава: навести лад з напівзруйнованою інфраструктурою, покращити свій імідж та зарекомендувати себе на увесь світ…
У 1991 році я ще був доволі малим, однак чудово пам’ятаю, як тодішні газети щономера публікували список країн, що визнали Україну як незалежну державу. Спочатку були, якщо я не помиляюсь, Канада та Польща. У наступному номері газети до них вже долучились Угорщина, республіки Прибалтики, Чехословаччина, Болгарія…
Уже зовсім скоро 9 травня. І якщо у в усій Східній Європі – це день окупації, то у нас так званий «день перемоги», день радянської перемоги. Комуністи витягають зі своїх шаф червоні прапори, особливо «ярі» послідовники Лєніна і Сталіна ще й напрасовують георгіївські стрічки…
Коли над кораблями не панує корма, під ними панують підводні скелі. А що може статись з кораблем, що необачно потрапив на підводні скелі, ми знаємо, - він просто загине. Якщо перенести вищевказану метафору на суспільство, то можна зрозуміти, що корма – це мораль. Тому суспільство, в якому мораль кинута під ноги, нагадує корабель, який втратив кермування і летить назустріч підводним скелям, а відповідно і краху…
Минулого вівторка виповнилось рівно два роки як Президентом України ми обрали Віктора Януковича. Разом із зміною влади змінилась і наша реальність. Слово «покращення» ми вже сприймаємо як щось страшне та негідне, дивлячись на похоронний вінок, усміхаємось і вже не вважаємо Юлю Тимошенко дуже розумною…
У цьому матеріалі ми запропонуємо вам анонс основних та найбільш знакових подій цього року, які матимуть місце у Коломиї і які безпосередньо торкнуться чи не кожного коломиянина. Ні в якому разі не хочемо давати якихось прогнозів, адже прогноз – це завжди намагання вгадати. Ми будемо говорити тільки про ті речі, які мають під собою ґрунтовні підстави. Отож просимо ознайомитись, що нас чекає у 2012 році…
Не раз доводилось чути фразу, що народ має ту владу на яку заслуговує. Однак, в українських умовах, цілком виправдано буде сказати, що ми маємо не ту владу на яку заслуговуємо, а ту яку дозволяє вибрати існуюча виборча система.
друкувати
