2 роки Януковича

Минулого вівторка виповнилось рівно два роки як Президентом України ми обрали Віктора Януковича. Разом із зміною влади змінилась і наша реальність. Слово «покращення» ми вже сприймаємо як щось страшне та негідне, дивлячись на похоронний вінок, усміхаємось і вже не вважаємо Юлю Тимошенко дуже розумною. А коли мова заходить про «російських партнерів», тривожно дивимось на газову колонку.

Іронія? Так, але без неї сьогодні вже неможливо сприймати оточуючу нас дійсність. Як би це сумно не звучало, але така-от сумна суспільна іронія говорить лише про одне – розчарованість, відсутність перспектив та відчуття замкненості нашого, українського, простору. Це фактично ключовий підсумок дворічного правління Віктора Федоровича. Українці вже не надіються на краще.

***

Друге, що саме кидається у вічі, – це негативне ставлення нової влади до українськості (мова, культура, історична пам’ять) та її абсолютно маргінальне місце у процесах формування держави та ідентичності. Фактично сьогодні в Україні твориться суто пострадянський, ман­куртський тип ідентичності зразка Біло­русі чи Придністров’я, де головними ідентифікаторами є міф про Перемогу та російська мова. Тут доречно згадати нещодавню прес-конференцію директора Державного архіву комуністки Ольги Гінзбург. Ця пані, нагадаю, запропонувала знищити документи, яким менше 60 років. Серед них більшість стосуються УПА та радянських репресій. На закиди вона заявила: «Ви не репресіями цікавтесь, а вітчизняною війною». Манкуртизація? Очевидно.

Схожих прикладів багато і перераховувати їх зараз сенсу немає: ми всіх їх знаємо. А загалом, квінтесенцією ставлення сучасної влади до українства є слова голови кримського парламенту про те, що його «дратує діловодство українською мовою». На превеликий жаль, багатьох представників сучасної влади «дратує» не лише мова, але і все, що має стосунок до українського. Їхні зусилля лише спрямовані на реалізацію російських національних інтересів. Тих інтересів, які в чомусь навіть супротивні інтересам Української держави.

Це, власне, другий підсумок дво­річного правління Віктора Федоровича.

***

На завершення дещо про справи міжнародні. «Коли ти бачиш, що діалог не приносить результатів і ознак покращення ситуації в Україні немає, який сенс його продовжувати?». Це слова Жозе Тейшейри, представника Єврокомісії про діалог Європи з сьогоднішньою Україною.

Пам’ятаєте, після Помаранчевої революції було відчуття, що здолано якийсь невидимий, ментальний бар’єр між Європою і Україною: «тут» і «там» для позначення відносин з Європою втратили значення. Однак за два роки Віктора Януковича було зроблено все, щоб український простір знову замкнувся. Знову є «тут» і «там», «ми» і «вони», Європа і Україна. Це, напевне, третій підсумок дворічного правління Віктора Федоровича. Україна помалу скочується до ізоляції та відчуження Європою.

***

Свідомо не торкаюсь економічних тем, бо результати у цій царині ми самі відчуваємо кожного дня.