2015 © Коломия ВЕБ Портал / info@kolomyya.org


повернутися на головну


Пошук:

 
  Форум
  Єпархія УГКЦ
  Бізнес каталог
  Інвестиції
  Історія
  Видатні особи
  Освіта
  Культура
  Медицина
  Коломийське МБТІ
  Місто. Влада
  Фотогалерея
  Відео
  Оголошення
  Туризм
  Горящі путівки
  Готелі
  Ресторани, кафе
  Дозвілля


переглянути каталог


Новини партнерів

Завантаження ...



 Ю.Молодій © 2000-2015


Дмитро КАРП'ЯК
Громадянська мережа ОПОРА


Шахтарське буґі” у новому виконанні

Блог Д.Карп’яка | 2010-08-06 09:15:19

Давно-давно, ще на зорі своєї творчості й епохи незалежності львівська сестричка Віка дозволила собі трохи постібатися над занудними радянськими борзописцями, які надто вже пафосно возвеличували “битву за вугілля”, і написала пісню “Шахтарське буґі”.

Пригадуєте? “Я хочу бути твоїм антрацитом, ти стань моїм отбойним молотком”…

За часів, коли Віка творила свій шлягер, були сподівання, що Донецький край, як і вся “Богом нам дана” земля, органічно впишеться в новостворену на руїнах УРСР Українську державу.

Не так воно сталось… Донбас, не кажучи вже про Крим, став територією, яку багато хто спить і бачить якщо не одразу в складі Російської Федерації, то спочатку як ПІСУАР, а вже тоді у РФ.

Недооцінити загрозу, що насувається, - значить, бути абсолютно байдужим до майбутнього України. Загроза, на переконання письменника Юрія Андруховича, настільки серйозна, що в разі сприятливіших обставин, тобто нормальної демократичної влади в Україні, Донбасові й Кримові можна буде дати можливість діяти на власний розсуд.

Хочуть відокремлюватися - що ж, ми не перечимо.

З пропонованим варіантом рішуче не погодилася заступник керівника президентської адміністрації Ганна Герман. Вона звинуватила Андруховича в незнанні Донбасу й закликала потужно готувати свідомість народу, “щоб народ міг керувати своєю державою”.

Я особисто теж не належу до великих знавців шахтарського краю. Був там єдиний раз у житті три роки тому як спостерігач від Галичини на парламентських виборах у Горлівці. Десятиденного терміну перебування виявилося достатньо, щоб багато чого переоцінити й глянути на тамтешніх людей дещо іншими очима.

Прихильнішими. Співчутливішими.

Так, моя українська мова звучала для них трохи екзотично. Однак представниця від Компартії на виборчій дільниці Лариса Яківна ще й просила мене: “Ви разгаварівайтє так, как разгаваріваєтє, по-українськи, харашо?”.

Їхні квартири, зважаючи на виснажливу працю в шахтах, могли б бути куди комфортнішими (а я відвідав їх у Горлівці чимало), як і в цілому рівень їхнього життя. Не сказав би, що й п’яниць у Горлівці більше, ніж у моїй Коломиї…

До речі, тоді ж, наприкінці вересня 2007-го, у Горлівці побувала народний депутат від Партії регіонів Ганна Герман. Не мав щастя зустрітися з нею, але розлогі звіти про візит Ганни Миколаївни в тамтешніх газетах читав.

Отож знав, що основною метою прибуття народного депутата мав стати захист шахтарських вдів від знущань ющенківських чиновників, які начебто глумливо заявляли Ганні Миколаївні: “Що ж нам накажете, женитися з вдовами?”.

Як запевнила вона журналістів, необхідно вже негайно створювати всеукраїнський комітет захисту шахтарських вдів і сиріт.

А другою метою прибуття стала потреба відвідати… місцеві бібліотеки. На те були вагомі причини: оранжеві, бачте, твердять усьому світові, начебто на Донбасі з культурою повний завал. “Я ж упевнена в іншому, - заявила пані Герман журналістам, - І хочу переконатися в цьому на своєму прикладі - знайти в місцевих бібліотеках книжки, які я читаю”.

Легко знайшла. Навіть улюблений “Жерміналь” Золя “на рідній мові”. Я хоч і достеменно не збагнув з газетної публікації, яку саме мову має на увазі Ганна Миколаївна - українську чи французьку - проте не настільки це й важливо, чи не так?

Тим паче що сама вона запевнила мешканців Горлівки: усе зроблю, щоб російська мова отримала статус другої державної.

Ще прикріше було читати ті місця в інтерв’ю, де “корінна українка, яка народилася й виросла на Львівщині”, просто-таки витирала ноги об Львівщину. “Донбас годує всю Україну, - не жаліла вона єлею перед горлівськими газетярами, - Ніколи Львів не отримав би таких дотацій, якби не було Донбасу!”.

Послухати й почитати Ганну Герман - ніхто інший, як ось такі Андруховичі, і сприяють розколу України. А ми, регіонали, за єднання, тільки за єднання під прапором Донбасу, з двома державними мовами.

Тому хочеться сказати на закінчення: Андрухович і Герман - це два цивілізаційні світи, дарма що зросли на одній землі. Дискутувати їм - більше шкодити, ніж допомагати справі єднання, надто різне в обох уявлення про Батьківщину.

Краще, мабуть, просто частіше відвідувати нам, західнякам, Схід, а східнякам - Захід. Інтенсивніше спілкуватися між собою, шукати те, що здружує, і не надавати особливого значення тому, що ділить. Зрештою, не можуть же бути всі люди на один копил.

P.S.Бесідуючи зі своїми новими горлівськими приятелями три роки тому, я запрошував їх у Карпати, однак далі розмови справа не рушила. Тому принагідно нагадую і Ларисі Яківні, й іншим членам дільничної комісії, які ще, можливо, не забули мене й читатимуть цю статтю: запрошення залишається в силі.

Якщо політики не можуть нічого, окрім словоблуддя, розвиваймо в такому разі народну дипломатію! Україна з полонини виглядає зовсім не гірше, ніж з терикону. Побачите.

При використанні матеріалів обов'язкове посилання на Коломия ВЕБ Портал

 

Tweet

архів блогу Дмитра КАРП'ЯКА

2 1
2

Кажемо: Че Гевара, а розуміємо: Дзержинський
2011-08-22 09:36:56
Наша журналістика вкотре дала підставу почервоніти за неї. Маю на увазі мишаче вовтузіння навколо погрози міського голови Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса прикрити т. зв. паб під назвою «Че», базовані на тому міркуванні, що латиноамериканський революціонер Че Гевара був представником комуністичної ідеології. Газети, починаючи від львівського «Високого Замку» й закінчуючи бульварною «Комсомольською правдою в Україні», відгукнулися на погрози міського голови доволі в’їдливо, в унісон їм заспівали й інтернет-видання…

Час переоцінки цінностей
2011-05-04 09:28:35
Подумати лишень, чверть віку минає вже з часу трагедії на Чорнобильській АЕС! Я й досі пам’ятаю той ранок, коли безбарвний голос з «брехунця» на кухонній стіні сповістив усіх нас, в Україні сущих, про небезпечну аварію. До різноманітних катаклізмів ми тоді ще не були привчені, Країна Рад виховувала будівників комунізму суто на позитивних прикладах. Було навіть цікаво знати: як же це мирний атом може створити небезпеку для життя людей?

Невміння жити в злагоді
2011-04-06 09:09:29
Уже добрий місяць, як Коломия втратила спокій. Власне, не стільки вся Коломия, як місцевий комітет порятунку України, про існування якого раніше не було особливих підстав підозрювати, і осередок ветеранів радянсько-афганістанської війни. Обидві організації пересварилися через намір «афганців» встановити на ветеранському меморіалі дещо з бойової техніки.

Війна війною, а балет згідно з афішею
2011-03-16 06:44:44
Тим, хто начитався радянських книжок про Велику Вітчизняну війну, яку реанімує тепер полковник історичних наук Дмитро Табачник, у це важко буде повірити, та це незаперечний факт. Тобто факт, що під час війни, а точніше 1942-го, в Коломиї доволі успішно виступала місцева балетна трупа…

Про що нам сповістив театр
2011-03-07 01:30:57
Трохи шкода тих, хто провів минулий недільний вечір з «Ментівськими війнами» на НТН. Комедія «Коханий нелюб», поставлена акторами нашого театру, сприяла б куди кращому настрою, ніж сувора правда пострадянського життя, якою ми давно ситі по зав’язку.

Післяслово до розмови президента з народом
2011-02-26 11:22:37
Не можу сказати, що дивився телерозмову Президента України Віктора Януковича з народом, затамувавши подих і конспектуючи кожне зітхання, однак кілька моментів усе ж запам’яталося особливо…

Бандера і «афганці»
2011-02-11 09:43:48
Якби коломийський кунівець Володимир Янкевич не лише співав на зібраннях гімн, де є слова «Боже, нам єдність подай», але й вряди-годи задумувався над сенсом цих слів, він навряд чи викинув би такого коника. А викинутий ним коник полягає в тому, що Янкевич озлобився на пропозицію депутата міськради Йосипа Тодорова,,,

Оранжеві верблюди
2011-01-28 11:52:59
Дочитав оце щойно останні сторінки роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» і ніби повернувся в 2004-й, на Майдан. Що мені не особливо тоді подобалося, на промерзлому Майдані, то це засилля чомусь помаранчевих, а не синьо-жовтих кольорів, підсилюване нав’язливою пісенькою зі сцени: «Оранжевиє дяді, оранжевиє тьоті, оранжевий вєрблюд»…

Змінимося самі – зміняться закони
2010-10-13 09:16:28
Був на конференції, де нашоукраїнці висували кандидатів у депутати до міської ради. Замість очікуваної жменьки остаточно пригноблених останніми подіями в країні людей, побачив майже сотню цілком притомних чоловіків і жінок, серед яких і керівники не найнижчого в місті рівня. Багато молодих облич.

"Шахтарське буґі" у новому виконанні
2010-08-06 09:15:19
Давно-давно, ще на зорі своєї творчості й епохи незалежності львівська сестричка Віка дозволила собі трохи постібатися над занудними радянськими борзописцями, які надто вже пафосно возвеличували “битву за вугілля”, і написала пісню “Шахтарське буґі”.

 
товари для дітей товари для відпочинку - Kapitan.ua

Блог В.Байки

усі публікації  


Блог В.Вандича

усі публікації  


Блог І.Маруняка

усі публікації  


Блог В.Фітьо

усі публікації  


Новини партнерів