Спочатку анекдот: Хороша новина. Українська економіка увійшла до п’ятірки найбільш перспективних економік світу… за кількістю лопат на душу населення.
***
Очевидно, що найцікавішою подією минулого політичного тижня було розширене засідання кабінету міністрів на яке завітав і сам Гарант. Але вийшов невеликий конфуз: образ «великого і жахливого» Віктора Януковича отримав помітну тріщину, швидко та безболісно зализати яку, судячи з усього, не вдасться.
Президент замість оприлюднити кадрові рішення щодо чиновників, які абсолютно не справились із проведенням реформ і на яких лежить вина за «погіршення життя вже сьогодні», вдався до конспірології та викриття невідомих, що скуповують зброю та планують напади на органи державної влади з метою їх захоплення. Чесно кажучи коли почув ці слова Віктора Федоровича, так одразу і не зрозумів це жарт, чи Президент серйозно…Одразу ж згадався Остап Вишня, який під час допиту НКВДистами сказав приблизно таке:
- Гранати були?, - запитав представник каральних органів. - Так були!, - відповів гуморист і продовжив. Під ліжком цілий ящик! Ага, а ще одна у кишені! Матню мені розірвала!
Коментувати цю заяву Президента сенсу нема, тут і так все зрозуміло. Незрозуміло лише хто нашептав Віктору Федоровичу ці дані. Видається так, що цей невідомий добре вміє грати на «комплексі Майдану», глибоко вкоріненому у свідомості глави держави. А якщо так то залишається відкритим питання, наскільки самостійним є Віктор Федорович у прийнятті рішень.
***
Отож в результаті очікуваної «кадрової бурі», яку передбачали чине усі журналісти, експерти та й деякі представники влади, не відбулось. «Залізним» Янукович виявився лише у справі запроторення в «місця не настільки віддалені» Юлі Тимошенко. Провальних та одіозних же міністрів він звільняти не наважився. Однак щоб хоч якось зберегти обличчя показово поговорив з ними на підвищених тонах, покричав та пригрозив. Виглядало це показне картання та входження гаранта в образ «суворого але справедливого» начальника, м’яко кажучи, смішно і в плані розважальності, зовсім не поступалось різноманітним гумористичним роликам, яких так багато зараз на телебаченні. Окрім цього, про ефективність такого «публічного «наїзду» свідчать слова одного із розкритикованих міністрів. Я про Дмитра Табачника, який сказав, що президент може стільки критикувати підлеглих скільки хоче…а нам мовляв «своє робить».
Загалом внаслідок такої напівтеатральної постановки у традиціях радянського партократизму, не пощастило тільки львівському і запорізькому губернаторам, яким довелося зіграти роль цапів відбувайлів, адже зовсім без кадрових жертвоприношень обійтися було ніяк не можна.
Видається так, що для тепер для усіх чиновників актуальною є фраза «Не такий страшний Янукович, як його малюють».
***
Як вдало зазначив один із журналістів на цьому засіданні Уряду Микола Азаров нагадував суворого класного керівника, який взяв слово після промови директора школи і роздавав кожній свашці по ковбасці. Як і годиться зразковому підлеглому Микола Янович із завидною запопадливість підтримав думку Віктора Федоровича про те, що у майже катастрофічній економічній ситуації винні не урядовці та провалені реформи, а українці, які не бачать «позитивних зрушень» та зростання «жиров у маслі».
В силу цього своїм міністрам наказав «іти в народ» та розповідати, про те наскільки все чудово. Тож напевне зовсім скоро нас чекає інформаційна буря на провладних центральних телевізійних каналах про те як наша влада веде Україну до «процвітання та світлого майбутнього». Чомусь ці слова я захотів взяти у лапки…
Влада нас давно так навчила, що в будь-якому її рішенні ми, прості українці, шукаємо якийсь «підвох» або те, яким же ж чином нас будуть дурити. Найбільше шкода, що таке абсолютно абсурдне і напіванекдотичне твердження – є чи не найповнішим описом відношення держави до своїх громадян.
Отже, вибори закінчились. Окружна виборча комісія вже встигла провести підрахунок голосів, і хоча офіційних результатів ще немає, але вже чітко відомо ім’я переможців у нашому окрузі.
Вчора Україна відзначила День Конституції. Чиновники усіх рівнів та мастей, від Президента до голови сільської ради, наввипередки мітинговим тоном розповідали українцям про те як вони хвацько втілюють в життя головні принципи української конституції, чи не найкращої в світі. Я, зізнаюсь вам, в цей день не святкував…
Я, зізнаюсь вам, великий футбольний вболівальник. Кожен чемпіонат світу чи Європи з футболу для мене – особисте свято. Тому можете собі уявити, яким я був щасливим у 2007 році, коли Україна отримала провести у себе Євро: ну по-перше, дивитись футбол такого рівня на наших стадіонах – це вже класно. Ну а по-друге, Євро було величезним, я б навіть сказав, «епохальним» історичним шансом для України. Шансом реалізувати себе як цивілізована держава: навести лад з напівзруйнованою інфраструктурою, покращити свій імідж та зарекомендувати себе на увесь світ…
У 1991 році я ще був доволі малим, однак чудово пам’ятаю, як тодішні газети щономера публікували список країн, що визнали Україну як незалежну державу. Спочатку були, якщо я не помиляюсь, Канада та Польща. У наступному номері газети до них вже долучились Угорщина, республіки Прибалтики, Чехословаччина, Болгарія…
Уже зовсім скоро 9 травня. І якщо у в усій Східній Європі – це день окупації, то у нас так званий «день перемоги», день радянської перемоги. Комуністи витягають зі своїх шаф червоні прапори, особливо «ярі» послідовники Лєніна і Сталіна ще й напрасовують георгіївські стрічки…
Коли над кораблями не панує корма, під ними панують підводні скелі. А що може статись з кораблем, що необачно потрапив на підводні скелі, ми знаємо, - він просто загине. Якщо перенести вищевказану метафору на суспільство, то можна зрозуміти, що корма – це мораль. Тому суспільство, в якому мораль кинута під ноги, нагадує корабель, який втратив кермування і летить назустріч підводним скелям, а відповідно і краху…
Минулого вівторка виповнилось рівно два роки як Президентом України ми обрали Віктора Януковича. Разом із зміною влади змінилась і наша реальність. Слово «покращення» ми вже сприймаємо як щось страшне та негідне, дивлячись на похоронний вінок, усміхаємось і вже не вважаємо Юлю Тимошенко дуже розумною…
У цьому матеріалі ми запропонуємо вам анонс основних та найбільш знакових подій цього року, які матимуть місце у Коломиї і які безпосередньо торкнуться чи не кожного коломиянина. Ні в якому разі не хочемо давати якихось прогнозів, адже прогноз – це завжди намагання вгадати. Ми будемо говорити тільки про ті речі, які мають під собою ґрунтовні підстави. Отож просимо ознайомитись, що нас чекає у 2012 році…
Не раз доводилось чути фразу, що народ має ту владу на яку заслуговує. Однак, в українських умовах, цілком виправдано буде сказати, що ми маємо не ту владу на яку заслуговуємо, а ту яку дозволяє вибрати існуюча виборча система.
друкувати
