Набирає обертів ситуація довкола Десятинної церкви, землю біля якої незаконно захопив Московський патріархат. Незаконно, бо московські попи не мають на це жодних документів. Ця конфесія, яка до України, має дуже сумнівне відношення, хоче збудувати свою церкву на місці однієї із найбільших українських святинь – Десятинної церкви.
Не хочеться давати якихось моральних оцінок діям Московського патріархату та його представникам. Набагато красномовнішим є свідчення очевидця, моєї колеги журналістки Ксенії Лесів, яка була під Десятиною і спілкувалась із московським духовенством.
Ксенія була під Десятинною, коли там ішла акція деяких громадських організацій проти захоплення землі представниками церкви. Саме в цей момент, порушуючи усі можливі правила дорожнього руху, під’їхав чорний «Мерседес», з якого вийшов представник московського патріархату, який одразу ж звернувся до журналістки із такими словами: «Ти, наверно, с етіми бєснуватимі. Валі отсюда, а то у тєбя рукі поотпадают, еслі єщьо раз тебя тут увіжу. І вообще ти говориш по-рускі?». Коли журналістка, виконуючи свою роботу, почала фотографувати, одразу ж почула таке: «Немєдлєно прекраті фотографировать, а то покажу…».
Далі Ксенія запитала священників чи мають вони необхідну документацію на встановлення тут якоїсь споруди. Відповідь була просто феноменальною, мовляв, усе, що будується – походить від Бога, а ті, хто хочуть зруйнувати Боже творіння – то тими керує диявол. І одразу ж посипалися прокльони в бік журналістки, про те, що вона хворітиме, хворітимуть її діти…
Ось так, чужа нам церква захоплює наші святині, а влада (представники, якої поголовно є вірними саме цього патріархату) поки, що мовчить. Дехто може заперечити мені, що центральна влада до цього ніякого відношення не має, мовляв – це справа влади місцевої. Однак, ні. Якраз – це справа державної ваги, адже стосується духовного суверенітету. І якщо ми хочемо в Україні будувати суспільний мир, то цей шабаш повинен бути припинений.
Влада нас давно так навчила, що в будь-якому її рішенні ми, прості українці, шукаємо якийсь «підвох» або те, яким же ж чином нас будуть дурити. Найбільше шкода, що таке абсолютно абсурдне і напіванекдотичне твердження – є чи не найповнішим описом відношення держави до своїх громадян.
Отже, вибори закінчились. Окружна виборча комісія вже встигла провести підрахунок голосів, і хоча офіційних результатів ще немає, але вже чітко відомо ім’я переможців у нашому окрузі.
Вчора Україна відзначила День Конституції. Чиновники усіх рівнів та мастей, від Президента до голови сільської ради, наввипередки мітинговим тоном розповідали українцям про те як вони хвацько втілюють в життя головні принципи української конституції, чи не найкращої в світі. Я, зізнаюсь вам, в цей день не святкував…
Я, зізнаюсь вам, великий футбольний вболівальник. Кожен чемпіонат світу чи Європи з футболу для мене – особисте свято. Тому можете собі уявити, яким я був щасливим у 2007 році, коли Україна отримала провести у себе Євро: ну по-перше, дивитись футбол такого рівня на наших стадіонах – це вже класно. Ну а по-друге, Євро було величезним, я б навіть сказав, «епохальним» історичним шансом для України. Шансом реалізувати себе як цивілізована держава: навести лад з напівзруйнованою інфраструктурою, покращити свій імідж та зарекомендувати себе на увесь світ…
У 1991 році я ще був доволі малим, однак чудово пам’ятаю, як тодішні газети щономера публікували список країн, що визнали Україну як незалежну державу. Спочатку були, якщо я не помиляюсь, Канада та Польща. У наступному номері газети до них вже долучились Угорщина, республіки Прибалтики, Чехословаччина, Болгарія…
Уже зовсім скоро 9 травня. І якщо у в усій Східній Європі – це день окупації, то у нас так званий «день перемоги», день радянської перемоги. Комуністи витягають зі своїх шаф червоні прапори, особливо «ярі» послідовники Лєніна і Сталіна ще й напрасовують георгіївські стрічки…
Коли над кораблями не панує корма, під ними панують підводні скелі. А що може статись з кораблем, що необачно потрапив на підводні скелі, ми знаємо, - він просто загине. Якщо перенести вищевказану метафору на суспільство, то можна зрозуміти, що корма – це мораль. Тому суспільство, в якому мораль кинута під ноги, нагадує корабель, який втратив кермування і летить назустріч підводним скелям, а відповідно і краху…
Минулого вівторка виповнилось рівно два роки як Президентом України ми обрали Віктора Януковича. Разом із зміною влади змінилась і наша реальність. Слово «покращення» ми вже сприймаємо як щось страшне та негідне, дивлячись на похоронний вінок, усміхаємось і вже не вважаємо Юлю Тимошенко дуже розумною…
У цьому матеріалі ми запропонуємо вам анонс основних та найбільш знакових подій цього року, які матимуть місце у Коломиї і які безпосередньо торкнуться чи не кожного коломиянина. Ні в якому разі не хочемо давати якихось прогнозів, адже прогноз – це завжди намагання вгадати. Ми будемо говорити тільки про ті речі, які мають під собою ґрунтовні підстави. Отож просимо ознайомитись, що нас чекає у 2012 році…
Не раз доводилось чути фразу, що народ має ту владу на яку заслуговує. Однак, в українських умовах, цілком виправдано буде сказати, що ми маємо не ту владу на яку заслуговуємо, а ту яку дозволяє вибрати існуюча виборча система.
друкувати
