Людина, насправді, істота невибаглива. Для повного щастя їй потрібно дві речі: хлібі і видовищ. А оскільки «хлібом» наше державне керівництво нас нормально забезпечити не здатне, то годує нас посиленими порціями різного роду видовищ. Для відводу очей, так би мовити.
«Команда професіоналів» зрозуміла, що реформами вийшов, м’яко кажучи, пшик от і взялася за Луценка, Кучму, Тимошенко, прапори і дні пабєди. Ви лише вдивіться у вітчизняний медіа простір: Луценко потрапив у лікарню, Луценка привезли в суд, Луценка вивезли із суду, Мельниченко сидів у Кучми в шафі, а сам Кучма сидів на дивані, Тимошенко кидає паперами в слідчого, Тимошенко під стінами ГПУ співає пісень УПА, червоні прапори будуть висіти, за червоні прапори будуть бити по пиці…
Я це все до того, що придворні політтехнологи створюють такий от інформаційний вихор за яким не видно майже катастрофічного, як зазначають економісти, стану у державі, провалу реформ та фактичного погіршення життя простих українців. Не видно того, що прибутки провладних олігархів за рік зросли в рази, не видно того, що у Харкові купують лавочки за ціною кілограма золота, а у Донецьку туалети вартістю 50 тисяч доларів.
Дуже важливо розуміти, що танталові муки Юрія Луценка у СІЗО та вже майже ритуальні походи Юлі Тимошенко до генпрокуратури разом із комуністичними провокаціями довкола червоних прапорів відбуваються «не просто так». Це цілком свідомо спланована акція, яка покликана відвернути увагу від плачевного стану справ у економіці та «приспати» громадську активність. Це робиться для того, щоб уникати питань про відсутність «покращення життя вже сьогодні», щоденний ріст цін та розподілення бюджетних коштів.
На жаль саме цим займається українська влада замість того, щоб спрямувати свої зусилля в потрібне (нам, простим українцям) русло.
Влада нас давно так навчила, що в будь-якому її рішенні ми, прості українці, шукаємо якийсь «підвох» або те, яким же ж чином нас будуть дурити. Найбільше шкода, що таке абсолютно абсурдне і напіванекдотичне твердження – є чи не найповнішим описом відношення держави до своїх громадян.
Отже, вибори закінчились. Окружна виборча комісія вже встигла провести підрахунок голосів, і хоча офіційних результатів ще немає, але вже чітко відомо ім’я переможців у нашому окрузі.
Вчора Україна відзначила День Конституції. Чиновники усіх рівнів та мастей, від Президента до голови сільської ради, наввипередки мітинговим тоном розповідали українцям про те як вони хвацько втілюють в життя головні принципи української конституції, чи не найкращої в світі. Я, зізнаюсь вам, в цей день не святкував…
Я, зізнаюсь вам, великий футбольний вболівальник. Кожен чемпіонат світу чи Європи з футболу для мене – особисте свято. Тому можете собі уявити, яким я був щасливим у 2007 році, коли Україна отримала провести у себе Євро: ну по-перше, дивитись футбол такого рівня на наших стадіонах – це вже класно. Ну а по-друге, Євро було величезним, я б навіть сказав, «епохальним» історичним шансом для України. Шансом реалізувати себе як цивілізована держава: навести лад з напівзруйнованою інфраструктурою, покращити свій імідж та зарекомендувати себе на увесь світ…
У 1991 році я ще був доволі малим, однак чудово пам’ятаю, як тодішні газети щономера публікували список країн, що визнали Україну як незалежну державу. Спочатку були, якщо я не помиляюсь, Канада та Польща. У наступному номері газети до них вже долучились Угорщина, республіки Прибалтики, Чехословаччина, Болгарія…
Уже зовсім скоро 9 травня. І якщо у в усій Східній Європі – це день окупації, то у нас так званий «день перемоги», день радянської перемоги. Комуністи витягають зі своїх шаф червоні прапори, особливо «ярі» послідовники Лєніна і Сталіна ще й напрасовують георгіївські стрічки…
Коли над кораблями не панує корма, під ними панують підводні скелі. А що може статись з кораблем, що необачно потрапив на підводні скелі, ми знаємо, - він просто загине. Якщо перенести вищевказану метафору на суспільство, то можна зрозуміти, що корма – це мораль. Тому суспільство, в якому мораль кинута під ноги, нагадує корабель, який втратив кермування і летить назустріч підводним скелям, а відповідно і краху…
Минулого вівторка виповнилось рівно два роки як Президентом України ми обрали Віктора Януковича. Разом із зміною влади змінилась і наша реальність. Слово «покращення» ми вже сприймаємо як щось страшне та негідне, дивлячись на похоронний вінок, усміхаємось і вже не вважаємо Юлю Тимошенко дуже розумною…
У цьому матеріалі ми запропонуємо вам анонс основних та найбільш знакових подій цього року, які матимуть місце у Коломиї і які безпосередньо торкнуться чи не кожного коломиянина. Ні в якому разі не хочемо давати якихось прогнозів, адже прогноз – це завжди намагання вгадати. Ми будемо говорити тільки про ті речі, які мають під собою ґрунтовні підстави. Отож просимо ознайомитись, що нас чекає у 2012 році…
Не раз доводилось чути фразу, що народ має ту владу на яку заслуговує. Однак, в українських умовах, цілком виправдано буде сказати, що ми маємо не ту владу на яку заслуговуємо, а ту яку дозволяє вибрати існуюча виборча система.
друкувати
