Їй всього шістнадцять років. За цей час вона встигла тричі змінити колір «обличчя» та свої розміри. На її «тілі» зображені історичні постаті, а сама вона вже встигла поміняти п’ятьох власників, які опікувалися нею, та знецінитися вп’ятеро. У вересні 1996-го українці пішли до кас із купонами, а повернулися із новою валютою – гривнею.
Минулого тижня у Інтернет-просторі усі соціальні мережі, форуми та блоги були переповнені інформацією про те, що Національний банк України розіслав усім банкам диск… із піснею-гімном українській гривні. Як додаток до медіафайлу прикріплений ще й документ, у якому банк просить популяризувати оду гривні. Схоже, НБУ вичерпує економічні способи підтримки гривні, тож тепер банкіри підтримуватимуть її морально. Ну що тут сказати, якщо сам себе не похвалиш, то ніхто інший за тебе цього не зробить.
Перечитуючи текст пісні, складається враження, ніби його писала або людина з хорошим почуттям гумору, або людина, у якої креатив і фантазія зашкалює У пісні державну валюту чи то зі співчуттям, чи то з почуттям гордості називають «українською натрудженою гривнею». Не обійшлося у співанці і без «але»:
Полюбив я тебе, ти моя Україно, ще з дитинства свого і назавжди. Банки - мужні сини, твоя донечка гривня Ще прославлять тебе, але трохи зажди.
Скільки прийдеться ще ждати, мабуть, ні гривня, ні банки не знають. Сама ж мелодія і пафосний текст пісні здебільшого нагадують типову радянську річ, та й навряд чи такою одою гривні вдасться підняти патріотичний дух народу. Та якщо музичний шедевр Нацбанку стабільність у державі не забезпечить, то популярності банкірам він уже точно додав.
Автором пісні є Михайло Гойхман, виконують її Наталка Карпа та Сергій Юрченко. Хоча в Інтернеті поширюються чутки, що слова і музику написав голова Нацбанку Сергій Арбузов, який побачив гривню і «життєдайним цілющим дощем золотим», і кров’ю, і кораблем. Одним словом, таких компліментів українська гривня ще не «чула».
То не біда, що сьогодні за одну гривню не можна ані хліб купити, ані в маршрутці поїхати, зате її возвеличують у пісні і тепер вона може похизуватися перед іншими валютними одиницями.
Досить оптимістичними і хвалебними є заключні слова пісні:
Україна моя хай завжди процвітає, Знаю: гривня ніколи не підведе. Президентові щиру подяку складаю За стабільність в державі, а це - головне.
Однак про якого Президента йдеться – того, що ввів гривню в обіг, чи теперішнього, - історія і автори про це мовчать.
Самі ж банкіри не можуть натішитися своїм музичним винаходом і запевняють, що ця пісня ще прославить Україну. От тільки де саме – не уточнюють.
Співоча гривня поки що не захворіла зірковою хворобою і разом з такими ж як і вона «ходить» там, де її не жаль, бо що за неї нині купиш.
Як думає Національний банк України і далі пропихати українську гривню на світовий фінансовий ринок? Мабуть, піснями, бо це і дешево, і душевно. Можливо, найближчим часом банкіри заспівають і про сто, і про двісті гривень.
Її проникливий погляд, який вдивлявся у сліди перехожих, я бачила щодня, коли ішла на пари в університет. Старенька жінка, яка жила на першому поверсі багатоповерхівки по вулиці Матейки в Івано-Франківську, з вікна своєї квартири сумними очима вдивлялася вдалеч…
Якось, чекаючи на прийом до стоматолога, я познайомилася з шестирічною дівчинкою. Мала виявилась дуже жвавою і цікавою співрозмовницею. Кучерява «чомучка» зі щирою та безпосередньою дитячою допитливістю розпитала мене за все, про що тільки могла. Так слово за словом ми торкнулися теми мультиків…
Їй всього шістнадцять років. За цей час вона встигла тричі змінити колір «обличчя» та свої розміри. На її «тілі» зображені історичні постаті, а сама вона вже встигла поміняти п’ятьох власників, які опікувалися нею, та знецінитися вп’ятеро. У вересні 1996-го українці пішли до кас із купонами, а повернулися із новою валютою – гривнею…
Десь близько два місяці тому в Інтернеті я натрапила на інформацію, що британські вчені зробили сенсацію – відкрили синдром лінощів та довели, що лінощі присутні у нас на генетичному рівні. Суть такого відкриття полягає у тому, що у організмі людини від народження поселяється особливий вірус…
Давно не отримувала листів, так само давно і сама їх нікому не писала. Не тому, що немає кому, а з огляду лише на одну-єдину причину: зараз, коли ми живемо в епоху Інтернету та мобільного зв’язку, майже усі мої друзі, знайомі, однокласники та одногрупники зареєстровані у сучасних соціальних мережах, тому немає необхідності аж надто обтяжувати себе листуванням як таким…
Така вже наша коломийська ментальність, що коли чуємо слово Товмачик, у нас, десь там на рівні підсвідомості, автоматично виникають асоціації – «зона», тюрма. Я десятки разів проїздила повз це село, і завжди мій погляд крізь шибки автобуса на мить зупинявся на високих мурах будівлі. Юнацька допитливість завжди виливалася в одне питання: а як там, де закінчується свобода? Бо ж про життя у місцях позбавлення волі я могла хіба що тільки здогадуватися чи бачити у фільмах…
З кожним роком в Україні все більше і більше зростає кількість тих, хто напризволяще залишає своїх новонароджених дітей. Як стверджують фахівці, до цього мам спонукають необдумані вчинки молодості, небажана вагітність, складне матеріальне становище сім’ї…
Кожен вісімнадцятий українець належить до людей, фізичні можливості яких обмежені. Більшість із них, розчарувавшись у житті, опускають руки і не живуть, а просто існують…
Як не крути, світ, у якому ми живемо, все-таки тісний. Чи не доводилось вам у малознайомому товаристві доходити до висновку, що ви маєте спільних знайомих? Суть у тому, що людське суспільство не є нескінченним: воно обмежене та замкнуте. І теоретично, кожна людина має можливість бути знайомою через родичів, друзів та інших із будь-якою людиною на землі…
друкувати
