Хто захистить Президента?

У газеті “Коломийський вісник” за 26 вересня 2008 року надруковано статтю Василя Непийводи “Хто кого зраджує?” Пан Непийвода бачить зраду в основному з боку українського Президента. Дозвольте, пане Василю, викласти й інший погляд, шановний читач іще раз повернеться до аналізу вашої публікації.

Принципи демократичного централізму запозичили лідери БЮТ у покійної КПРС. Юлія Тимошенко намагалася перенести їх і на діяльність парламентської коаліції. Це означає, що “молодший” партнер – НУ-НС – мав підтримувати будь-які рішення БЮТ. Навіть тоді, коли вони виходили за межі коаліційної угоди, але диктувалися “революційною доцільністю”.

Згадаймо, пане Василю, як, зігнорувавши домовленості з НУ-НС та Президентом України про негайний розгляд під час першої сесії новообраного парламенту пакета нагальних законопроектів, фракція БЮТ заблокувала роботу Верховної Ради з вимогою ухвалити рішення про дострокові вибори столичного міського голови та Київради. Роботу парламенту відновили лише після виконання цієї вимоги. А з усього того вийшов пшик. Дострокові вибори в столиці відбулися, завершившись розгромною поразкою демократичних сил. Хоча БЮТ звинуватила в цьому всіх, окрім себе.

Граючи на електоральному полі прихильників національно-демократичного табору, політична сила Ю. Тимошенко фактично сьогодні є деструктивною силою. Завдяки національно-демократичній риториці із значним домішком лівоцентристського популізму вона зробила все для дискредитації своїх потенційних парламентських союзників. Перетягнувши на свій бік частину їхніх прибічників, БЮТ ще більшу частину виборців нейтралізував, а то й здеморалізував. Про це свідчить помітно зростаюча від виборів до виборів кількість людей, які не беруть участі в голосуванні.

Деструктивна сила БЮТ та його лідерів проявляється ще й у тому, що, чи то будучи при владі, чи в опозиції, вони постійно в пошуку ворогів, навіть серед близьких за духом політичних сил чи окремих їхніх представників. Вони трансформували більшовицьке гасло “хто не з нами, той проти нас”.

Власне фракція БЮТ на початку 2007 року “підіграла” регіоналам в ухваленні антиконституційних норм закону про Кабмін. Війна за повноваження між Президентом України та Кабінетом міністрів і стала причиною позачергових парламентських виборів, головним рушієм яких виступила Юлія Тимошенко, постійно підштовхуючи В. Ющенка до розпуску парламенту.

Нові вибори на перших порах начебто задовольнили владні амбіції Ю. Тимошенко. Вона стала прем’єром, демократична коаліція БЮТ – НУ-НС працювала до якогось часу злагоджено. Доти, поки методи ручного керування Кабміном запраглося “леді Ю” перенести не тільки на парламентську коаліцію, а й на діяльність Президента України. Згадаймо хоча б випадок із вольовим призначенням голови Фонду держмайна. Було зроблено це в обхід обумовлених законодавством процедур. В. Ющенко не міг змиритися із цим, як і з запланованою приватизацією Одеського припортового заводу, який виставили на продаж за ціною, значно нижчою від реальної вартості підприємства.

Люди типу лідерки БЮТ не заспокояться доти, доки не отримають абсолютної влади або не зазнають нищівної поразки.

Піймавши, як кажуть, “кураж” на льоту, новоспечена “більшість” із БЮТ, Партії регіонів, КПУ та “прімкнувшей к нім” “Народної самооборони” понеслася галопом по законах. На одному диханні подолано вето Президента на закон про тимчасові слідчі комісії, внесено зміни до закону про повноваження Конституційного Суду щодо імпічменту Президенту; у законі про СБУ в глави держави право призначати виконуючого обов’язки її керівника забирають до повноважень ВРУ. Більшість “поправила” закон про Кабінет міністрів так, що він ледь не “близнюк” аналогічного документа зразка зими 2007 р. Це змусило НУ-НС заявити про вихід із демократичної коаліції. І не під тиском Президента “Наша Україна” зробила це. Реакція гаранта на парламентські події відома.

Незалежність України в небезпеці. Верховна Рада стала реалізовувати плани Кремля. Треба твердо заявити, що маємо Президента, якого підтримуємо і будемо підтримувати, Президента, який веде Україну у Євросоюз, в організацію колективної безпеки – НАТО…

Чому ви, пане Василю, нічого не кажете про спробу антиконституційного, антиукраїнського перевороту групи Тимошенко-Турчинова у вересні 2005 року. Цьому передувала цинічна демагогія про “оточення” та “корупцію”. Це було прикриттям заколотників – усунути від влади В. Ющенка. Під час нічної наради на лісовій дачі біля Києва обговорювали питання про … імпічмент Президенту В. Ющенку! Нараду провадила особисто Ю. Тимошенко, а присутніми були не рядові українці, а віце-прем’єр-міністр М. Томенко, голова СБУ О. Турчинов, міністр оборони А. Гриценко, Генеральний прокурор України С. Піскун і ще хтось із міністрів – типова картина змови про державний переворот.

Кожний наступний аполітичний крок Ю. Тимошенко, публічний і не публічний, був спрямований на одне: підірвати авторитет Президента В. Ющенка, послабити його як посадову особу найвищого рангу. Цього року Ю. Тимошенко остаточно скинула свою маску й активно виступає за новий конституційний лад – парламентську республіку. Реальністю може стати мрія комуністів – скасування посади Президента. БЮТ саботував роботу президентської національної конституційної ради, якій протиставив (разом із комуністами та Партією регіонів) створення парламентської конституційної комісії.

16 квітня 2008 року фракція БЮТ із трибуни ВРУ виголосила заяву під назвою: “Вимагаємо від Президента Ющенка В. А. припинити антиукраїнську діяльність!”

Російський імперський наступ на Україну наростає, у його авангарді – група Тимошенко, Турчинова, вістря наступу – проблема вступу України в НАТО.

Усі ми знаємо, що “леді Ю” підписала лист трьох (щодо ПДЧ) у січні цього року. Так, підписала, відмовитися від підпису їй було політично не вигідно, бо показати своїм зомбованим прихильникам справжнє обличчя було б значною електоральною втратою. Вона відразу публічно заявила, що з її ініціативи до листа внесено пункт про референдум. Начебто Президент колись був проти референдуму. До речі, у програмі БЮТ немає ні слова про НАТО.

Авторитетні економісти України роблять висновок, що Ю. Тимошенко не вирізняється професіоналізмом. Прихильність виборців завойовує порожніми обіцянками, нестримним критиканством і професійно організованими передвиборними кампаніями, що ґрунтуються на психології сектантства.

Кремлівська пропаганда робить усе, щоб росіяни ненавиділи українців. Для чого таке зомбування? Та для того, щоб молодий “защітнік Отєчєства” на окупованій території вбивав і грабував інші народи й нації. Безкарність тішить Кремль, а залежна від енергоносіїв Європа поводиться, як справжня хвойда.

Нас не може не тривожити, що замість згуртованості навколо Президента в час національної небезпеки українська політична еліта кинулася завдавати удари один одному, наче на чиєсь замовлення.

У нас зараз найбільш відкрита для атак, і не тільки російських ЗМІ, постать Президента України. Для глави уряду України немає більшого ворога, ніж гарант.

Справжнім патріотом стосовно захисту глави нашої держави став колишній політв’язень Євген Сверстюк та багато інших чесних громадян і політиків України. Удавані патріоти ненадійні. Це повинен розуміти кожний громадянин, якому небайдужа доля країни.

Ці вражені хворобливою амбіцією люди не сплять – плетуть інтриги, розколюють на частини націю, бачать себе уві сні і наяву у президентському кріслі. Одержимі манією величі крикуни горланять політичні баналюки, аби тільки звернути на себе увагу, вони готові піти на будь-який скандал і завоювати популярність.

Маємо свою державу і свого Президента. Боротися з ним – це так чи інакше боротися з державою.

Велика тривога з приводу розкольницьких дій авантюристів огортає нині Україну. Адже боротьба триває, і наша єдність буде ще потрібна. О Боже, подай нам єдність, бо пропадемо!

Автор: Василь ҐОНТА, “Коломийський вісник”
Обговорити на форумі