Захищаймо рідну мову, народу нашого основу!

Мова кожного народу є основою його існування і розвитку, вона є зв’язком між минулими, теперішніми і прийдешніми поколіннями. Втративши мову, перестає існувати і її носій — нація.

Вже протягом багатьох віків йде боротьба за панування над щедрими українськими землями, щоб український народ перетворити на покірних рабів. Нищили народ України духовно і фізично. Особливо намагались знищити його мову, яка є однією з найдавніших і найбагатших мов народів освіту… Тільки за 300 років московськими окупантами було видано 174 укази й постанови про заборону української мови. “Без мови нашої, юначе, народу нашого нема”, — писав відомий український письменник Володимир Сосюра.

Видатні вчені й дослідники розвитку мов народів світу відзначали, що українська мова є мовою народу, який споконвіків живе на землях від Дону до Карпат, тисячоліттями її вдосконалював і витворив як одну з наймелодійніших і лексично найбагатших мов світу. Геніальний мовознавець Платон Лукасевич, видатний етнограф ХХІ століття, стверджує, що українську мову необхідно вважати “матір’ю мов світу”. Відомий академік Мар, розстріляний за наказом Сталіна вже в 50-х роках ХХ ст., писав, що за ознакою полісемантизму українська мова перевершує всі індоєвропейські мови світу.

Російський мовознавець Лукасевич у своїй книзі “Корнеслов греческого языка” і сучасний грецький дослідник Сакеліару доводять, що багато грецьких слів запозичено в народу трипільської культури, що проживав на території сучасної України. Перші письмена на території України існували вже в ІІІ-IV тисячолітті до н.е. — це недавно відкрили археологи в печерах відомої Камінної могили неподалік від Мелітополя. Абетка трипільців поширилась на Середземномор’я, а потім у зміненому вигляді повернулася в Україну у вигляді кирилиці ще до прийняття християнства. Кирило і Мефодій, укладаючи 863 року азбуку для Святого письма, спиралися на попередній досвід наших предків.

Російська мова почала зароджуватися лише в ХІ—ХІІ ст. Вона не створена одним тільки московським етносом, а складалася, як пише російський історик В. Ключевський, із слів різних мовних пластів. Уперше граматику російської мови почав удосконалювати академік М. Ломоносов у ХVIII ст. при допомозі цілої низки вчених, які були завербовані Петром І у Москву і Петербург із України, зокрема з Києво-Могилянської академії. У 1729 р. Петро І наказав переписати усі державні документи в Україні з української мови на російську. А 1748 р. було видано наказ Московського церковного синоду Київському митрополитові вести викладання в школах тільки російською мовою, внаслідок чого на Лівобережній Україні було закрито 866 українських шкіл. 1863 р. був виданий циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П.Валуєва про заборону друкування книг українською мовою, майже щороку виходили нові укази і постанови проти української мови, прискорювалось поширення впливу російської. Дійшло навіть до того, що за вживання української мови чинились фізичні розправи, розстріли, вбивства і заслання в сибірські концтабори. Наприклад, у 1951 році за наказом Сталіна було розстріляно 33 студенти і репресовано 800 за відмову складати іспити в Харківському університеті російською мовою…

Проте й нині справи на українській мовній ниві виглядають сумно. Особливо русифікаторську політику продовжують проводити в Криму, на півдні і сході України. Засоби масової інформації залишились у руках проросійських сил. На різних каналах радіо- і телебачення, в російськомовних газетах і журналах продовжуються публікації, де зневажається українське слово, український дух, українська гідність.

Тривожним є те, що інформаційний простір в Україні ще до цього часу в руках проросійських сил. Навіть у нашій Коломиї газетні кіоски заповнені російськомовною пресою. В музичних центрах пропагують записи іноземними мовами, переважно звучать пісні російською мовою в торговельних точках. Українці не слухають свої народні пісні.

Час уже всім зрозуміти, що рідна мова формує почуття прекрасного, сприяє розвитку інтелекту людей. Наша українська мова є багатою і довершеною в граматичному плані, її творив український народ впродовж тисячоліть. Це мова поетична, музична, мальовнича, як зазначив ще в 1834 році російський письменник І. Срезневський.

Вільне володіння рідною мовою забезпечує здійснення творчих можливостей кожної людини у всіх сферах життя. Актуальними і тепер є слова відомого українського поета й композитора Сидора Воробкевича: “…а тому плекайте, браття, українську мову, не стидайтесь говорити своїм рідним словом!”

Автор: Микола ЖИБАК, голова громадського мовного контролю м. Коломиї, “Вільний голос”
Обговорити на форумі