“Україно, бережись! Тебе любить Юля”

Їдучи нещодавно в рейсовому мікроавтобусі з обласного центру, довелося стати свідком багатьох цікавих розмов. Люди жваво обговорюють наслідки небувалого лиха, яке спричинила велика вода. Серед іншого довелося чути, що “приїздила Юлька, обіцяла повернути людям гроші за завдані збитки. Але біда — той Ющенко їй не дає це зробити. Ще й казав, що вже на дітей грошей не будуть давати, пенсіонерам зменшать виплати”.

Пробую втрутитися: “441 депутат проголосував саме за поправки до бюджету в сумі 5,8 млрд. грн., які пропонував Президент, Уряд пропонував значно менше. Президент наполіг, аби гроші зразу направити в регіони, а Тимошенко хотіла розподіляти кошти з Києва з резервного фонду Кабміну”. Дядько, який справно хрестився біля кожної церкви та каплички, обурено кинув: “Що ти нам голову морочиш! Слабак твій Ющенко! Гітлера або Сталіна нам треба — отоді буде порядок!” Мої слова у відповідь, що не личить християнину закликати на свою землю найбільших людиноненависників XX століття, що знищили мільйони безневинних, потонули в загальному гаморі збуджених, стривожених, схвильованих людей.

Стало сумно і тяжко. Невже все це коїться з нами на 17-му році незалежності? В Галичині? Кому вигідно сіяти між цими простими, натрудженими, згорьованими людьми, та ще в час великої біди, таку несусвітню брехню? Посилюючи підозри, розпорошеність, підігріваючи ворожнечу. Невже історія нас так нічому і не навчила?..

За сотні років діждалися свого Президента. Українця-патріота, глибоко віруючого християнина, фахово підготовленого економіста-фінансиста, чесного і порядного політика. Отруїли його вороги. Вижив, переніс нестерпні муки, одужав. Намагається об’єднати Україну та українців. Бо лише в єдності ми здатні на поступ. Не переймається власним рейтингом чи особистою вигодою, а наполегливо робить те, що на цьому відтинку історичного шляху життєво необхідне Україні. Євросоюз та особливо НАТО — це ті структури, що дають нам шанс остаточно закріпитися у цивілізованому світі, уникнути азійського поневолення московським спрутом. Попри перешкоди, він робить усе для досягнення Євроатлантичної безпекової гарантії державотворчих процесів української України.

Відновлення національної пам’яті через пізнання історичної правди є основним напрямом діяльності Віктора Ющенка на внутрішній арені. Були і є помилки. Але чому його так ненавидить і таврує Москва та її п’ята колона? Всі ці табачники, корчинські, погребінські разом з комуністами та московськими православними заповзялися за будь-яку ціну дискредитувати Ющенка в очах власного народу. Значить, саме він найбільше стоїть на заваді їхнім планам та імперським амбіціям Кремля.

Прикро, що і побратими по коаліції туди ж. Дозована інформація, напівправда, а часом і відверта брехня застосовується очільниками БЮТ повсякчас. А такі як Портнов, що прагнув грошовитої посади голови Фонду держмайна, дозволяють собі такі хамські випади на адресу Президента, що просто по-людськи соромно.

Коли і котрого Президента так “кидав” уряд? А потім крики: “Він порушує Конституцію!”. Хоча Президент неодноразово наголошував, що хоче, щоб усі учасники демократичної коаліції чесно і порядно виконували свої обов’язки, без інтриг і самопіару. В бюджеті його не влаштовує занижений прогнозований показник інфляції, недофінансування армії, темпи підготовки до Євро-2012. А також що чинний уряд, як і попередній Януковича, не показує в повному обсязі рівень надходжень до бюджету.

У кадровій політиці, яку проводить Кабінет Міністрів Юлії Тимошенко, Президента не влаштовує тісна співпраця з соціал-демократами Медведчука і комуністами. Соратники адвоката Василя Стуса — Олександр Задорожній (ідейний натхненник політреформи) та Тарас Козак (у роки кучмізму разом з Сергієм Медведчуком він тероризував усю Львівщину) уже кілька місяців працюють в уряді “помаранчевої” коаліції. А комуніста Миколу Тимошенка — головою Комітету лісового господарства та сина відомого комуніста Мармозова — Василя — заступником міністра внутрішніх справ України призначено нещодавно. Хіба не є блюзнірством така-співпраця державницької сили в ювілейний 75-й рік страшного Голодомору з КПУ — партією-правонаступницею КПРС — катом української нації?..

А ще є загравання перед Москвою, після зустрічі з Путіним, у питанні геологічної розвідки та використання газових родовищ Чорноморсько-Азовського шельфу. Спротив на прокачування каспійської нафти нафтогоном “Одеса—Броди” та постачання її на нафтопереробні заводи Галичини.

А ще була неправдива інформація про бюджетні перипетії. Юлія Тимошенко та її теперішні найближчі соратники Турчинов, Портнов та Кожем’якін успішно проводили інформаційне зомбування за простою схемою “Я, Юля, — за народ, він, Ющенко, — проти”.

А потім якась незрозуміла відпустка, під час якої, за відеоматеріалами світових інформагентств, Юлію Тимошенко бачили у водах поблизу Сардинії на яхті Нестора Шуфрича, до якої підпливав на своїй яхті Віктор Медведчук. Результати перемовин цих українолюбів ми бачимо сьогодні — це єднання БЮТ з регіоналами.

Перервав цю відпустку різкою заявою Президент, що побував у затоплених районах Західної України, де він побачив відсутність фінансування відновлювальних робіт та корупційність дій з боку урядових чиновників. І саме чітка позиція Президента з цього приводу на засіданні РНБО спонукала до ефективних дій чиновників усіх рангів по прискоренню робіт у постраждалих від повені регіонах.

Далі — війна на Кавказі. Ющенко чітко й однозначно визначив свою позицію. Його присутність у столиці Грузії разом з польським президентом та лідерами прибалтійських держав зупинила наступальний порив московського агресора. Вірогідно, що саме це врятувало Тбілісі від окупації.

Звичайно, такі дії українського лідера були вороже сприйняті в Москві. Однак в Україні не було єдиної оцінки грузинських подій. Чітку промосковську позицію зайняли комуністи, витримавши паузу, це саме зробили партійці Януковича. А от у БЮТ панувала гнітюча мовчанка. Лише Павло Мовчан та Володимир Яворівський повідомили, що пишаються рішучими діями Президента Ющенка та занепокоєні тривалою мовчанкою з приводу російсько-грузинської війни власного лідера Юлії Тимошенко. А може хтось скаже, що почув чітке висловлювання пані Прем’єра в необхідності вступу України до НАТО?

Чи може вона з великим завзяттям та рішучою наполегливістю домагається надання звання Героя України Степанові Бандері напередодні його столітнього ювілею?

Після її зустрічі з Путіним ставлення Москви до неї дуже покращилося. Не згадується про давні кримінальні справи, немає критиканства щодо її політичної діяльності. І за це хазяї з Кремля у відповідь отримують цілком адекватні тій чи іншій ситуації дії Уряду Юлії Тимошенко та її політсили. Зокрема і стосовно Грузії. А підтвердженням цього стали голосування БЮТ спільно з регіоналами і комуністами однозначно антиконституційних антиукраїнських законів 2 вересня у Верховній Раді. І саме ця зрадницька діяльність БЮТ палко вітається у Москві. І саме ці дії бютівців призвели до розвалу коаліції. Не підтримавши не прогрузинську чи пронатівську, а стовідсотково проукраїнську заяву “Нашої України” щодо подій на Кавказі, бютівці почали діяти за наперед спланованим сценарієм. Закони, що голосувалися, були підготовлені соратником Медведчука бютівцем Андрієм Портновим, що прагнув грошовитої посади голови Фонду держмайна, та Олександром Лавриновичем — регіоналом, що був заступником В’ячеслава Чорновола і доклався до розвалу РУХу. А як піднесено та натхненно виглядали в цей час великі українолюби комуністи та такі регіонали, як Кисельов і Колісниченко!

Бютівських патріотів у вишиванках зупинив лише законопроект про відставку Міністра оборони та Міністра закордонних справ. Подумали небораки, що чинять зле, і не проголосували. Натомість такі, як згадувані вже Портнов та Кожем’якін і більшість інших соратників Юлії Володимирівни, були на сьомому небі. А Валентин Зубов у прямому ефірі радіо “Свобода” так і сказав, що причина розвалу коаліції і союзу БЮТ з регіонами є у ставленні до грузино-російської війни. У середовищі БЮТ більшість не підтримує позиції Віктора Ющенка та “Нашої України” щодо Грузії та щодо НАТО. За словами Зубова, об’єднання з Партією регіонів є логічним, бо в них спільне бачення історичного минулого України і багато спільного у ставленні до політики Росії на сучасному етапі світового розвитку. І це було сказано щиро, завдяки вміло та професійно поставленим запитанням відомого журналіста Романа Скрипіна. Хоча уже зараз із середовища БЮТ та з уст їхнього лідера лунають запевнення, що голосування з регіоналами — це наведення порядку в державі, а коаліцію розвалив… Президент. Отакої!

За кого в черговий раз мають нас, українців? Адже відомо достеменно, споконвіків, те, що робиться в Україні для утвердження власної самобутності та на користь власному народу, завжди негативно сприймалося в Москві. І навпаки, те, що шкодило інтересам України, завжди підтримувалося імперією. Союз Тимошенко з Януковичем та з комуністами схвально сприйняли у білокам’яній. а Ющенка продовжують таврувати північно-східні сусіди. Та й доморощені з’яничарені “патріоти” туди ж.

Все це, а також відсутність Юлії Тимошенко на заходах з відзначення 1020-річчя Хрещення України-Руси, надзвичайно тривожить.

Що це — відверте ігнорування національними інтересами на догоду власним амбіційним планам чи відсутність української сутності та українського духу? І чи може українська нація дозволити очолити свій поступ на шляху будівництва та утвердження демократичної самостійної соборної української України людині, що свою єдину дочку не навчила української мови!

Пригадується 2005 рік. 22 травня, церква на Пирогощі в Києві. Президент України Віктор Ющенко бере участь у молебні з нагоди відзначення чергової річниці відспівування Тараса Шевченка на шляху до Канева. В цей час голова уряду Юлія Тимошенко катається на конях з гуманітарним віце-Прем’єром Миколою Томенком та іншими урядовцями за Києвом, у Пирогово, в музеї архітектури та побуту.

Ось і різниця між ними у ставленні до українського, ось тут закладено початок непорозумінь.

Його любов до України є способом життя. Так безкорисливо, саможертовно її любили Великий Кобзар, гетьман Мазепа, генерал Шухевич.

Вона любить Україну як ляльку, як іграшку. Так і хочеться застережливо гукнути: “Україно, бережись! Тебе любить Юля!”

Джерело: Володимир ПОКИДКО, “Вільний голос”
Обговорити на форумі