Буна сара, Яші!

І. Місто на семи пагорбах
Перше, що мене завжди цікавить під час відвідин нового закордонного міста, – як його назву вимовляють корінні мешканці. Переважно вона не така, як подана в наших підручниках із географії та зазначена на мапах. Так було й цього разу. Зі школи відоме румунське місто Ясси насправді по-румунськи називається Яші. Звідки взялися Ясси в нашій мові – це вже тема окремого великого дослідження.

Отож увечері 8 вересня наш коломийський гурт (Віталій Вандич, Віталій Галайчук, Тетяна Мальчинська, Олег Красничук і я) – учасники проекту – заїхали до Ясс, де нас зустріла керівник проекту пані Коріна Міґіу та її співпрацівник біля супермаркету “METRO”. Ось ми натомлені вже влаштовуємося у тризірковий готель “Unirea”, що перекладається як “Возз’єднання”. Перед ним майорять прапори Румунії і Євросоюзу. Готель відповідає високим вимогам, оснащений за сучасними стандартами, у кімнатах – кондиціонери, телевізори, належне освітлення, двері відчиняються спеціальними карточками. На десятому поверсі, на самому вершечку готелю, на нас чекає ресторан “Панорама”. Там застаємо кількох відвідувачів і замовляємо вечерю. Ресторан і справді відповідає своїй назві, бо через його величезні вікна навсебіч видко нічні Ясси – місто на семи пагорбах. Це вражає і тримає нас натомлених у хорошому настрої. Незважаючи на семигодинну спекотну дорогу, ми хочемо якнайдовше посидіти за столиком та помилуватися світлом румунського міста.

А вранці перед нами відкривається зримий ясський краєвид, який неможливо сплутати з іншими. Урбаністичний пейзаж увінчаний маківками церков, шпилями костелів і палацу культури, модерними будівлями і трамвайними залізними стрічками. А ген-ген над містом вивищуються гори, здебільшого заліснені, додаючи краєвидові самобутньої краси.

Ясси – це друге за значенням місто Румунії, а за історією чи не перше. Воно нагадує Краків у Польщі, духовну столицю поляків. Ясси – колишня столиця Молдови. Власне, ці терени й досі називають Молдовою, хоч у нашій історії вони ще фігурують як Берладська земля. Із Коломиї веде аж у ці Ясси, і чи не аж до Галацу, Берладський шлях. У XII ст. берладниками називали втікачів із Київської Русі, які поселялися в пониззі Дунаю, на вільних від гнобителів теренах. А Берлад – це назва румунського міста.

Румунія – це нова держава, яку створили щойно 1861 року. Її склали із частини Молдови, із Волощини, Трансільванії і Добруджі. Тому годі шукати історії Румунії до середини XIX ст. У попередні віки тут відбувалося велике переселення народів і племен, війни й жахіття, правили молдовські й волоські ґосподарі, а відтак три століття над ними панували турки. Тут є багато чого спільного з нашою історією. Якщо дивитися на мапу з Ясс, то сюди лежить ідеальний історичний шлях у Європу. Він приблизно пролягав би за маршрутом Ясси–Сучава–Чернівці – Коломия. Тим-то ще в XV-XVII століттях за Буковину й Покуття точилася боротьба між волохами, молдованами й поляками. Були ті битви й за Коломию. Історичний факт: 1485 року під Коломиєю, на Косачеві, ґосподар молдован і волохів Штефан Великий присягав польському королеві Казимиру Ягайлончику IV бути вірним. Поляки пишаються цим фактом, хоча молдовани і теперішні румуни вважають його більше за польську вигадку.

Отож Покуття руйнували не лише турки з татарами, а поляки з молдованами й волохами. І наша Коломия була в епіцентрі тих страшних поєдинків. Безперечно, у наших народів діаметрально протилежні погляди на румунсько-українські історичні взаємини і, здається, XXI століття їх не змінить.

Штефан Великий так і залишився для Молдови й Румунії великим державним діячем, який майже півстоліття керував нацією, за якого виросли церкви й монастирі, відбувалися важливі для цього народу події. Перед палацом культури в середмісті йому стоїть гідний пам’ятник.

Якщо йдеться про Ясси як важливий стратегічний пункт, то нагадаємо, що саме тут був підписаний Ясський мирний договір 1791 року між Росією і Туреччиною, унаслідок якого московити загарбали Крим, а туркам віддали Молдову і Волощину. Саме через ці землі марширували війська в одному й зворотному напрямках під час Першої і Другої світових воєн. У листопаді 1918 року в Яссах відбулася конференція країн Антанти, які вирішили підтримати тих, хто боровся проти більшовиків. Після конференції сили Антанти висадилися на півдні України. Унаслідок Яссько-Кишинівської військової операції (1944 р.) совіцькі війська захопили Коломию. Та все це вже історія, частково й наша, а споглядаючи на сучасне місто, здається, що тут ніколи не було війни, голоду й холоду, що так завжди буяла зелень, дув вітерець та гріло сонечко.

Кажуть, що особливо велелюдні Ясси в жовтні, коли відзначають День міста і храмове свято. Цьогоріч Яссам виповнюється 600 років. Вони молодші за Коломию, але зберегли більше давнини.

У Яссах мешкає майже 350 тисяч люду. Як і у всій Румунії, це переважний відсоток румунів, хоча є й цигани та євреї, невелика кількість інших нацменшин. За віросповіданням майже 90% – православні, які підлягають Румунському патріархатові. Більшість румунів і молдован мислять себе єдиним народом і вірять, що колись ці дві частини одного народу возз’єднаються, хоч, звісно, цього не хоче допустити Росія. Тому православна церква в Молдові поділена на парафії, які підлягають Румунській православній церкві і Російській православній церкві. Тому відчутні анти­російські настрої румун і молдован. Вони навіть не шкодують за тим, що перейшли в різні періоди на латинку, хоча писали кирилицею. Бо все, що віддаляє від Москви, уважається корисним і необхідним. По-новому оцінюють вони й роль ґенерала Антонеску, який співпрацював із Гітлером. Деякі румуни виправдовують його співпрацю тим, що завдяки їй Гітлер забезпечив існування Румунії в той воєнний період, інакше вона могла розпастися. Так само вони неоднозначно оцінюють Чаушеску. З одного боку, він тримав Румунію в злиднях, його сиґуранца стежила за громадянами. Про той час у Яссах чи не на кожному кроці нагадують сірі соціалістичні будівлі. З іншого боку, товариш Ніколає не зачіпав древні церкви й монастирі, сприяв вільному виїзду євреїв із Румунії, оскільки вважав їх російськими й ізраїльськими шпигунами.

Автор: Микола САВЧУК, “Коломийський вісник”
Обговорити на форумі