Два ювілеї

На заклик львівського ювілейного комітету з відзначення століття від дня народження Адама Міцкевича коломийська влада в особах Романа Пузини і Вітослава Скупнєвича 25 лютого 1898 р. оповістила через “Ґазету Коломийську” громадськість міста про необхідність створити повітовий ювілейний комітет, який незабаром, 24 березня, зібрався й вирішив встановити пам’ятник поетові в міському парку. А вже 9 квітня “Ґазета Коломийська” опублікувала статтю професора міської гімназії Валеріана Крицінського, у якій він повідомляв, що під час засідання ювілейного повітового комітету ухвалено встановити монумент Адаму Міцкевичу за проектом Станіслава Дачинського, відомого в Галичині та за її межами художника і громадського діяча. За декілька місяців, восени 1898р., пам’ятник спорудили. Отже, знадобилося півроку, щоб громадськість міста та її влада створили ювілейний комітет, до якого, до речі, належали лише фахівці, організували конкурс на найкращу модель пам’ятника і втілили задум у життя.

І як би сумно не було, а навіть і соромно, ми, українці, відзначивши ювілей нашого великого письменника й мислителя Івана Франка, сповістивши в обласній періодиці, що незабаром буде в Коломиї пам’ятник поетові, уже чотири роки шукаємо місце для нього. Це “незабаром” почалося 15 червня 2004 року, бо власне тоді в “Галичині” з’явилося повідомлення, що молодий Франко “пропишеться” в Коломиї. Можливо, тому, що слово “пропишеться” автор узяв у лапки, уже стільки триває та ганебна “прописка” поета в нашому місті. Проте хвилює ще й інше. Автор газетного повідомлення зазначає: пам’ятник І.Франкові буде споруджено… в “ямі”, куди “щоранку перед дзвоником на перший урок сходяться старшокласники, щоб випити тут по ритуальній плящині джин-тоніка, а то й чогось міцнішого. “Йдемо відриватися в яму – означає “йдемо до скверика випити по пляшечці для підзарядки!” Ось так! Монумент, логічно виходить із повідомлення, напоумить старшокласників, і вони не приходитимуть до ями, аби хильнути по ритуальній плящині”. Дивна виховна мета скульптури і, зокрема, пам’ятника І.Франкові! Натомість громадськість міста постійно запевняють, що “яму” буде облагороджено, а це означає, вирубають частину дерев, викладуть декоративну плитку довкола пам’ятника. Але комісія, чи ювілейний комітет, не врахували основної важливої вимоги при встановленні пам’ятників, яку обов’язково виконують іще з античних часів, – включення до елементів монументальної пластики відповідного їй оточення, знаного в мистецтві як мистецтво ансамблю, або єдність усіх елементів ансамблю в живому, психологічно насиченому просторі, який формується в часі. Це не синтез мистецтва архітектури й скульптури, об’єднаних принципом одночасної дії в створенні образу. Це створення ансамблевого мислення як своєрідного показника культури, який не повинен бути байдужим до духовності людини. Створення такого ансамблю – не просте мистецтво, адже він спроможний через дію художнього образу активізувати почуття й думки, створити ціннісний рівень сприйняття. І це одне з основних завдань скульптора – об’єднати його твір з архітектурним середовищем. Що матимемо в разі встановлення монумента І.Франкові в “ямі”? Це буде загумінковий ансамбль, адже навколо пам’ятника не буде жодної, відповідно до його значення, архітектурної споруди, яка б створила психологічно насичений образ. За майбутньою спорудою височітиме такий архітектурний монстр, як і п’єдестал пам’ятника, – це колишня конюшня, наспіх перероблена на кінозал. Мається на увазі кінотеатр “Джерело”, а з боків І.Франка будуть оточувати підсобні приміщення російської православної церкви та “Водолію”, і ніхто не змінить цього простору, жодному архітектору не вдасться “затулити” його. Та основне, що затрудняє знайти відповідне місце для встановлення пам’ятника, – незграбність постаменту. Саме він ускладнює композицію твору, робить її надуманою та перевантаженою, і результатом цього є складність та роздрібненість силуету, відсутність узагальнюючої сили, ясності форми й виразності. Оті сходи, якими мав би, за задумом автора, сходити поет до людей, оці решітки, що мають символізувати перила, створюють многоплановість та літературність композиції, її перевантаженість, відсутність монолітної цілісності її частин. Зовсім іншою була б картина, коли автор забрав би ці непотрібні сходи, виніс фігуру поета на простіший п’єдестал. Тоді і місце відповідне знайшли б, і пам’ятник набув би чіткості й узагальнюючої сили, а поставлене автором завдання – утілити в образі високу духовність, моральну красу людини – відповідало б основним завданням монументальної скульптури.

Можливо, із моїми зауваженнями не всі погодяться, але я висловив власну думку, на що маю право як громадянин і давній мешканець міста.

Автор: Леонід Мельник, мистецтвознавець, “Коломийський вісник”
Обговорити на форумі