Міський парк культури і відпочинку ім. К.Трильовського є найдавнішим у Коломиї серед зелених оазисів. Упродовж двох століть минулого віку його землю топтали чужинці. Австріяки, поляки, німці, москалі змінювали один одного, але тільки рідні українці замахнулися на його недоторканність. І так виглядає, що теперішня влада міста має шанс покритися ганьбою перед колишніми й прийдешніми поколіннями.
Окраса старовинного міста. Початок ХІХ століття. Тут, на південній околиці міста, ріс мішаний дубово-буковий ліс, його зусиллями магістрату 1815 року ретельно розчистили і перетворили на великий, красивий парк, площа якого сягала 10 га. У ньому переважали клени, дуби, граби, берези, буки. Зустрічались і вічнозелені: ялина, ялиця, сосна.
Життя тривало. У 1870 роках парк реконструювали. Сюди з різних регіонів привезли понад 100 видів дерев та кущів. Зелені масиви упорядкували. Декоративність і незвичайність добре проглядалася. Особливо цікавий екзот – гінкго дволопатеве, батьківщиною якого є Азія, а його родичі зростали в дольодовикову епоху. Поряд із місцевими породами не загубилися сріблясті клени, завезені з Північної Америки, липи повстисті, які зустрічаються ще на півдні Європи, на Балканах та в Малій Азії. Серед рідкісних бобівник “Золотий дощ”, червоний американський дуб, клен цукристий, чорний декоративний горіх, бархат амурський (коркове дерево), тис ягідний, магнолія падуболиста, глядичія триколючкова, веймутова сосна (одна і досі не зарубцювала пощерблені війною сліди).
Зелений оазис заклали на кошти магістрату, сюди спрямували й річище потічка Радилівки. На його правому березі до приїзду цісаря Франца Йосифа місцеві українські діячі організували 6 вересня 1880 р. господарсько-промислову виставку. Звели і спеціальну конструкцію – прямокутної форми дерев’яний павільйон. Задум обійшовся у чималеньку суму – 1300 золотих ринських. Чи не першу таку виставку в Галичині відвідав імператор Франц Йосиф І та архікнязь Ратнер.
Кожна влада старалася щось унести в розвій цього місця відпочинку. Окрасою берегів стали чотири містки (один з них зник безслідно). Відтоді, як 1890 року земляки Адама Міцкевича латунним барельєфом увіковічнили тут поета, парк набув культурно-естетичних ознак і одержав імення польського поета на честь сторіччя з дня його народження.
Чимало цікавих сторінок історії. На великому народному вічі виступав Теофіль Окуневський, адвокат з Городенки, посол до австрійського парламенту, виголошували свої промови відомі діячі Галичини, серед яких Іван Франко і Михайло Павлик, збирали фестини студентські товариства. Сюди 30 травня 1893 року на радикальне віче зійшлося понад 500 селян з Коломийського та межівних повітів. Газети повідомляли, що це мало великий вплив на пробудження свідомості селян. У липні цього ж року відбулося організаційне віче радикального політичного товариства “Народна воля” за участю понад 300 селян та незначного числа інтелігенції. Тут відбувалися спортивні змагання учнівської молоді, а Лев Мартович закликав до страйку покутських пролетарів.
Тричі: 6 червня 1902, 28 червня 1903, 12 липня 1906 років відомий політичний діяч К.Трильовський збирав грандіозні “Січові свята”, на першому з яких побував класик української літератури Михайло Коцюбинський, кількатисячні колони з музикою, в барвистих українських строях, з емблемами та прапорами під січові пісні звідси крокували через середмістя на зарінок над Прутом для змагів.
Після перемоги адвоката Трильовського на виборах до австрійського парламенту (травень 1907 року) в парку влаштували грандіозне “Свято побіди”, на якому виголосив промову неперевершений новеліст Василь Стефаник. Грандіозний похід “Січового свята” відбувся також 31 травня 1909 року з нагоди 200-ліття повстання гетьмана І. Мазепи проти Московщини. Разом із Трильовським крокували посли від Галичини М.Павлик, В.Стефаник, Л.Бачинський, І.Макух. Через три роки в цьому затишному мальовничому місці зустрічали престолонаслідника Австро-Угорської імперії Карла-Ференса-Йосифа, який переїхав з Відня до Коломиї на постійне проживання.
Головним садівником природного заповідника до 1939 р. служив Федір Білейчук (1905-1953 р). Успадкував ще з дитячих літ ремесло, що дозволило викладати живі аплікації й квіткові композиції, вишукувати бездоганні форми фігурної стрижки кущів та дерев. Щоправда, мав у підпорядкуванні понад два десятки працівників. Тут квітувала оранжерея та парники з молодими пагінцями.
За першої радянської окупації 1939 р. паркові присвоїли ім’я та встановили бюст Т.Шевченка, який пропав у воєнному лихолітті.
Наступний період приніс на центральний вхід монументальний дует вождів – Леніна і Сталіна, яких після 1956 р. за рішенням ХХ з’їзду КПРС демонтували. На звільнений п’єдестал установили жертву власного режиму – секретаря ленінградського обкому ВКП(б) С. Кірова (аж у часи національно-патріотичних перетворень стало відомо, що весь підмурівок постаменту з надгробного граніту старого жидівського цвинтаря біля міського озера). І парк та прилеглу вулицю назвали на честь партійного чільника. Політичного антуражу додавала дитяча фігура Володі Ульянова. Природній вигляд – тільки оленяче сімейство львівської фабрики художнього литва.
До завершення літа 1952-ого народні умільці столярі зі сусідніх Березовів здали в експлуатацію кінотеатр у гуцульському стилі. Йому надали “притаманну краєві” назву – “Комсомолець”, тому що поруч на змонтованих каруселях мала відпочивати ідейна молодь. Це підсилював пивний буфет біля каси. У павільйоні, де приймали імператора Австро-Угорщини, організували сезонний ресторан “Карпати”. Тодішнє звичне явище – танці на літній естраді й хмільні розбірки.
Знакову територію 1982 р. вдруге охопила хвиля реконструкцій. Коломийському центральному парку культури і відпочинку присвоїли статус “Пам’ятки садово-паркового мистецтва”. Для цього доклали зусиль найпотужніші з місцевих промислових гігантів: заводи сільгоспмашин і деревообробний, лісокомбінат й електрооснастка, РЕМ і металозавод. Концертний майданчик набув рис амфітеатру. Залізобетонні плити перетворили тутешній потічок на канал. Військовики подарували списаний літак-винищувач на втіху дітлахам.
Замість знесеного в 1990 р. пам’ятника С. Кірова 19 жовтня 1997 року відкрили й освятили бронзове погруддя К.Трильовському, виготовлене львівським митцем В.Одрехівським.
Ласе місце. Український ренесанс кінця минулого століття приніс не тільки нове ім’я цьому зеленому осередку. Коли громадське добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинності справлять. Якщо громадсько-політичний актив покутської столиці прагнув розбудовувати державність й організовував віча з будь-якої важливої причини, то інша категорія “розводила лохів”, дбаючи лише про власний бізнес. І для цього, як казав незабутній Остап Бендер, у нагоді є сотні способів доволі чесного виманювання грошей.
Улюбленцем влади міста за правління Ігоря Довганюка став місцевий бізнесмен Любомир Сав’юк. Це він привернув до себе увагу придбанням єдиного готелю “Прикарпаття”, на якому влаштував шатровий дах, що зберіг споруду. А ось оренда парку, укладена його агрофірмою “Галичина” відповідно до договору від 20 січня 1995 року, достатнього розголосу не викликала. Влада надала повне сприяння. Протягом перших 3 із 25 років звільнення від орендної плати. Ще й зобов’язалася, сліпо не вказавши кому, передати за окремим договором залу гральних автоматів на бульварі Лесі Українки та дозволити будівництво міського центру відпочинку на місці існуючої споруди кінотеатру, що підлягає знесенню.
Достеменно не відомо, хто кого тут умовляв, бо місто тоді заледве зводило кінці з кінцями, й чиновники висловлювали готовність на багато подвигів, щоб зменшити навантаження на бюджет. Тоді ще тільки жевріли пристрасті навколо міської землі, за якою ганялися найспритніші. Політика така: якщо кожен клаптик матиме господаря, то міськрада зможе вимагати порядку від конкретних осіб. Улітку цього року, приміром, пан Довганюк любіював передачу на 10 років містечка майстрів за музеєм народного мистецтва Гуцульщини й Покуття ім. Й. Кобринського спортивно-комерційній фірмі “Центуріон” під тодішнім керівництвом теперішнього мера Ю. Овчаренка. І хоч тут теж ступала священна нога австрійського цісаря, що засвідчено давніми печатками, але був аргумент більш ніж переконливий – зобов’язання сплачувати орендну плату та 20% прибутку на потреби міської культури. До речі, в той час ще не встигли добре погаздувати в парку орендарі, як майже згорів кінотеатр, а вже пізніше за дивним збігом обставин така доля не оминула створені в середмісті до Собору духовності України дерев’яні будиночки містечка майстрів.
Наступні коломийські можновладці просто-таки страждали на курячу сліпоту. Фірмачі справно як не платили за оренду парку, так і не дбали про його збереження. Щозими, приміром, мусив писати “Коломийський вісник” про дірявий дерев’яний місток, тоді “газди”, які мають потужну пилораму в Стопчатові, його лагодили. Але в даному випадку більше цікавить поведінка слуг народу, які існують і мучаться на податки виборців. У них був інший погляд. 18 липня 2000 року, поки місто днювало й ночувало на підготовці ювілейного Х Гуцульського фестивалю, міськвиконком В. Корчинського (рішення №262) за тільки йому відомі заслуги АФ “Галичини” дозволив їй виготовити техдокументацію на самовільно розпочате будівництво колиби в міському парку ім. К. Трильовського на місці колишнього літнього кафе, де був цісарський павільйон. Не далеко втік, попри кардинальні ідейні розходження зі своїм попередником, наступний мер Б. Юращук. Рішенням № 8 від 17 січня 2006 р. він затвердив приймання в експлуатацію закінченого будівництва кафе-колиби загальною площею 209,5, основною площею 142 кв. м, збудованого ЗАТ “Будівельна компанія “Столиця” на замовлення АФ “Галичина”.
Нова команда ратуші Ю. Овчаренка спершу розпочала кипучу діяльність, особливо тоді, коли першим заступником мера був відомий підприємець Т. Будеркевич. Комунальників зобов’язали розірвати договір, а на кращий інвестиційний проект реконструкції парку із відповідною інфраструктурою забудови та благоустрою оголосили конкурс. Одноразове оголошення (інші зупинили – авт.) в нашій газеті не залишилося не поміченим. За даними відділу архітектури та містобудування, мінімум реклами зібрав три охочі потужні бізнесові структури, які справді могли б створити вигідну територіальній громаді конкуренцію.
– Ми теж, закономірно, виявили бажання взяти участь у реконструкції паркового комплексу, – розповідає один із учасників, генеральний директор ТзОВ “Княжий двір” Григорій Ротар, – адже по сусідству зводимо житловий мікрорайон на місці колишнього штабу авіаційників. Окрім поєднання стародавньої та сучасної архітектури, для мешканців запланували спортивно-оздоровчий заклад, дитячий майданчик, атракціони, тренажерний зал та фітнес-клуб, автостоянку, продовольчі та промислові крамниці. Тут усе буде новітнього типу – планування, власна охорона і житлово-експлуатаційна дільниця. Можна було б ув’язати інфраструктуру двох комплексів. І ще важливо, щоб і парк відповідав сучасним нормам, і жодне дерево чи кущ не постраждало. Розробили генплан реконструкції цих зелених легенів міста, де передбачили новий кінотеатр, спортивно-оздоровчий, відпочинковий та ресторанний комплекси, постійні атракціони, естраду, танцювальний майданчик, квітники і фонтан на Радилівці з перепадом води. Все інше залежало б від побажань влади і громади, щоб найякісніше здійснити благоустрій.
Однак надалі дії можновладців набрали діаметрально протилежних поглядів. Пояснення не витримує жодної критики і нагадує базар, якщо не шантаж. За словами пана Овчаренка, АФ “Галичина” не хотіла мирно вступитися з парку, вважаючи, що її права порушено, тому буде судитися. Це дуже затяжний процес, а з наведенням порядку вже не можна зволікати. Тому й було вирішено домовлятися.
Мер не приховує, що Л. Сав’юк його добрий товариш, якого він знає роки. Можна здогадатися, як декому складно, коли вчора ти був родичем, другом, товаришем, приятелем, а сьогодні мусиш від усього абстрагуватися та стати батьком для всього міста, а для близького – наче чужим. Чи не найбільше випробування державного мужа, якщо він таким старається бути. Недарма гласить мудрість: “Платон мені друг, та істина дорожча”. Якщо нею користуватися в повсякденні, то хто посміє сказати, що Коломия нині іноді нагадує мафіозне італійське Палермо?
Далі все в одну лузу. Нерадиву фірму, яка впродовж десятка років не заплатила за оренду жодної копійки, можновладці починають прямо-таки опікувати. За це порушення суттєвих умов договору – стовпа орендних відносин, винуватців до відповідальності не притягують. До Господарського суду, який лускає такі справи, як горіхи, зрозуміло, ніхто не звертається. І щуку кидають у річку. Після самовільного будівництва колиби міська рада двома рішеннями надає перевагу АФ “Галичина” в приватизації кінотеатру “Комсомолець”: спершу йде зсилання на договірні зобов’язання, відтак (заслабка аргументація?) – на пропозиції профільної депутатської комісії. Натомість фірмачі передають парк у комунальну власність. І… кінотеатр 26 липня ц. р. знову горить! Нічого не вклали в розвиток і довели оазис до руйнації, але на голому місці заробили два об’єкти нерухомості в престижному місці.
Явна несправедливість. Тому редакція “Коломийського вісника” відмовилася оприлюднювати ці рішення, зсилаючись на ст. 60 Конституції України, яка каже: “Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази”. Звичайно, головний редактор тепер має теж проблеми через свою позицію. Не вийшло з дезінформацією сталінського взірця, яку збирав секретар міськради І. Граділь, запустили ще один компромат у стилі шефа гітлерівської пропаганди Гебельса: чим безглуздіше – тим більше віри. Мовляв, редакція так запопадливо захищає парк, бо на нього кинув оком народний депутат В. Мойсик. Як тільки той прийде на сесію міськради, йому депутати все віддадуть, що захоче, як на тарілочці. І за це В. Дем’янів має папушу “зелених”. Навіть сума відома – 10 тисяч у. о. З приводу лавини подібних чуток щодо зловживання ім’ям парламентаря у минулому числі нашої газети прозвучала його серйозна публічна заява до правоохоронців, яка, думається, зупинить апетит пліткарів.
А що каже громада? Про безлад у парку традиційно не мовчав ветеранський актив міста. На передньому краї – рада старійшин й асоціація “Зелений світ” під керівництвом І. Палагнюка та В. Герули. Дізнавшись, що горе-орендар вимагає передати у приватну власність кінотеатр “Комсомолець”, а відтак претендуватиме на навколишню територію, і міська влада дала на це згоду, громадськість неабияк стривожилася. Полетіли звернення і до влади, й до прокурора, а перед Великоднем вийшов у світ спецвипуск місцевого видання “Людина й екологія”. Ось тільки декілька думок:
“Виникла реальна загроза існуванню коломийського парку культури й відпочинку ім. К.Трильовського. Чи має право мовчати громада міста? Відповідаємо: ні!.. Коли поділимо частинами землю в парку, то знищимо те, що залишили нам попередні покоління та уряди, яких ми називаємо узурпаторами людських національних цінностей”. Василь Герула, головний редактор.
“Складається враження, що парк планомірно розчленовують по частинах для подальшого привласнення як ласий шмат землі в центрі міста. Видається, що в найближчий час громада міста втратить свій парк як історичну цінність і покриється ганьбою перед минулими поколіннями, які зуміли закласти, розвинути його та передати наступним поколінням, яким, можливо, вже нічого не дістанеться”. Іван Палагнюк, голова ради старійшин.
“Не хотілося б, щоб “Енциклопедія Коломийщини” помістила статтю “Парки Коломиї”, де назве прізвища руйнівників парку ім. К. Трильовського. Подумаймо про це і зробімо так, як хоче громада, – парк має зберегтися в цілісному комплексі… Якщо окупанти його не знищили, то рідна українська влада не має права цього робити”. Петро Дем’янюк, природознавець-лісівник.
“Може, хворі наші мешканці? Тільки кожен по-своєму: хто байдужістю й безголів’ям, а хто захланністю та відсутністю патріотизму до землі, на якій живе і де жити його нащадкам”. Ольга Вітенко.
“Уже сама назва парку свідчить, що він має стати одним із центрів національного відродження нашого краю. Таким він і був на початку 90-их років ХХ століття після проголошення незалежності України”. Микола Жибак, “просвітянин”.
“У нас, у Коломиї, намагаються керманичі прибрати в особисті руки загальнонародну базу – міський парк ім. К. Трильовського. Майже в кожного коломиянина чи гостя, хто бував у парку, є приємні згадки про куток природи. Тут зустрічалися закохані, відпочивала молодь. Літні, навіть старенькі бабусі та дідусі сиділи з внуками на лавочках”. Марія Гаврилюк.
“Не всі громадські організації та партії виявили ініціативу, щоб зберегти, упорядкувати та збільшити кількість парків, скверів, гаїв та громадських садів. Життя вимагає їх зберегти, висадити молоді деревця рідкісних реліктових та екзотичних порід”. Галина Мазурик, голова Коломийської територіальної організації Партії зелених України.
Однак перші особи ратуші тепер уважають найкращим свій варіант, який допускає поділ цілої рекреаційної зони на шматки та задовольняє апетит АФ “Галичина”. Через це намітився холод у стосунках громадської ради з Ю. Овчаренком та І. Граділем, бо активісти одноголосно підтримують збереження цілісного майнового комплексу “Міський парк культури і відпочинку ім. К. Трильовського”. Якщо кращі місця, де можна розмістити інфраструктуру та заробити гроші для збереження і примноження екоосередку розбазарять, то сюди інвестора чекати годі. Унаслідок від парку залишиться одна алея, яку замітатимуть комунальники, а прибутки осідатимуть у “своїх” бізнесменів.
Чи можливе ще порозуміння? Так. Після апеляції до обласної та міської прокуратур, народного депутата В. Мойсика до міськради направлено такий запит: Коломийському міському голові Юрієві Овчаренку. Копії – головам депутатських фракцій у міськраді: БЮТ – Ярославові Оструку, НУНС – Геннадієві Романюку, УНП – Ігореві Горецькому, ПОРА – ПРП – Любомирові Глушкову, ПР – Романові Панчуку.
Пане голово! Липневе засідання громадської ради з участю 12 лідерів організацій одноголосно вирішило звернутися до депутатів міськради, щоб вони відмінили на своїй черговій сесії два різні за аргументацією рішення міськради №1115-26 від 26.03.2008 р. та № 1208-28 від 22.05.2008 р. у частині надання дозволу на викуп агропромисловою фірмою “Галичина” кінотеатру “Комсомолець”, який розміщено на території цілісного майнового комплексу “Міський парк культури і відпочинку ім. К. Трильовського”.
Просимо забезпечити в порядку денному чергової сесії міськради відміну названих помилкових рішень, виходячи з наступної аргументації:
ст. 7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” забороняє на землях природоохоронного та історико-культурного призначення будь-яку діяльність, яка негативно впливає або може впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням, а ст. 38 забороняє будь-яку діяльність у парках – пам’ятках садово-паркового мистецтва, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню (названий об’єкт має такий статус, як свідчить реєстр-довідник “Природно-заповідний фонд Івано-Франківської області”, виданий 1995 року);
ст. 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передавати в приватну власність, відносить землі загального користування населення, до яких, зокрема, належать майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища тощо;
ст. 2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) допускає, що об’єктами малої приватизації є тільки невеликі цілісні майнові комплекси, віднесені Державною програмою приватизації до групи А. У свою чергу її ст. 51 регламентує: “У разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державою майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об’єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Жодної нерухомості АФ “Галичина” не поліпшила, а навпаки – допустила цілісний комплекс парку до руйнації, зокрема за час її оренди трапилася пожежа кінотеатру “Комсомолець”.
Відповідальний секретар громадської ради Василь Дем’янів
… Чи заплакав би у цій ситуації австрійський цісар Франц Йосиф? Є ще надія на добрі наміри депутатів міськради. Щоб парк у часи державності не зазнав наруги та руйнації, чого не допустили окупаційні режими. Хтось уже каже, що це нічого не дасть, тому пора збирати віче та ставити пікети. Є й думка звернутися до прем’єр-міністра Ю. Тимошенко, в уряді якої заступником міністра екології працює Л. Сав’юк. І запитати поради в столичної влади: хто він – меценат і доброзичливець чи заїжджий купець?
Автор: Василь Дем’янів “Коломийський вісник”
Обговорити на форумі
друкувати
