До наступної зустрічі основна робота зосереджувалася над підготовкою установчих зборів. Збиралися в тому самому помешканні Машталерів на вул. М.Грушевського, 57, куди приходили Б.Юращук, Л.Ріпецька та Л.Грабець. Обговорювали кожну деталь, розглядали їх у різних варіантах. Справа була зовсім нова, і тому питань визрівало багато. Попередньо домовлене приміщення виглядало непевним, особливо після відвертого оголошення на недільному концерті, і через те було вирішено про всяк випадок забезпечити запасний зал. Юращук продовжував працювати над проектом статуту, доповнюючи та вдосконалюючи його. Машталер, якому було доручено вести установчі збори, разом з Л.Ріпецькою та Л.Грабцем готував основні тези виступу та доповнював програму практичної діяльності. Решта осіб працювали над окремими пропозиціями, готували власні виступи, запрошували на збори знайомих, близьких. Складність полягала лише в тому, аби передчасно не “засвітитися”, бо після недільного виступу всі служби каральних органів були спрямовані на визначення конкретних осіб, прізвищ, адрес.
Перед самим початком зборів групу таки чекала несподіванка. Хвилин за 30 до початку їм раптом відмовили в приміщенні. Звичайно, були до цього готові, але зробилося гірко за самих власників ресторану, які, виконуючи чиєсь високе розпорядження, відмовили не в понеділок чи у вівторок, а саме за 30 хвилин до початку. Зрозуміло, їм так наказали, бо каральні органи ще мали надію, що саме цим методом зірвуть збори. Але існувало запасне приміщення – ще в неділю Я.Полатайчук домовився про зал із тодішнім директором Будинку вчителя Тарасом Гінчицьким, але аж на 19-у годину.
Біля ресторану “Колія” залишили М.Самуляка та С.Андріїшина, які повинні були всіх тих, хто приходитиме на збори, скеровувати до Будинку вчителя. Це, звичайно, створювало незручність, бо, напевно, не всі з тих, яких повернули до середмістя, почувши про заборонений владою зал, зважилися піти до Будинку вчителя. Крім того, всі, хто запізнилися більше ніж на 30 хвилин, уже нікого з організаторів не застали біля ресторану і, цілком зрозуміло, не могли знати, де відбуватимуться збори. Та, незважаючи на вкрай несприятливі обставини, на зібранні були присутні 72 особи.
Установчі збори за дорученням групи відкрив Володимир Машталер. Відрекомендувавшись присутнім, він доповів про попереднє зібрання декількох осіб, які взяли на себе основну роботу з підготовки установчих зборів. Промовець наголосив, що саме старанням тих осіб організовано недільний концерт, а також налагоджено зв’язок із львівським “Товариством Лева”, івано-франківським “Рухом” та рогатинським “Дзвоном”. Ураховуючи, що в залі були переважно ті, перед якими під час концерту виступав Б.Юращук, В.Машталер побудував виступ навколо головного: причини духовного занепаду, його наслідки й основні завдання для нового товариства. Про основні пункти запропонованого проекту доповідав Б.Юращук.
Машталера в Коломиї майже не знали, адже він переїхав до нашого міста у 1976 р. Причин до переїзду було, звичайно, декілька, хоча головними були квартирна невлаштованість у Сокалі та ностальгія дружини за Коломиєю, де вона виросла, де вся родина, друзі, знайомі, де навіть власне помешкання на вул. М. Грушевського, 57 (це був родинний спадок по маминому плечі від бабці Софії Сатурської – придбав колись його дідусь о. Іван Сатурський, знаний у місті священик і гімназійний катехит). Була ще й третя причина, але про неї, крім Володимира, мало хто був поінформований. Навіть дружина, як не раз у таких випадках буває, довідалася про неї через кілька років. Від несподіванки перехоплювало дух у групі. Серед трьох-чотирьох однодумців раптом опинився таємно засланий aгeнт КГБ. Він як професіонал настільки майстерно вписався, що не лише брав активну участь в усіх акціях, розповсюджував листки самвидаву, але й став одним із найближчих товаришів Машталера. Але сам розвіяв останні сумніви, коли під час прощання за чаркою, переконуючи в правильності рішення виїхати з Сокаля, раптом, розчулившись, витяг із кишені і показав посвідчення капітана КГБ. Його останні слова: “Володимире, будь особливо уважним, коли вибираєш собі друзів” стали відром холодної води на голову. Він міг будь-чого сподіватися, тільки не такої кінцівки. Це була наука, хоч гірка й до болю образлива, але, на щастя, не запізніла. Настане час, коли В.Машталера (28 травня 1989 р.) оберуть членом правління Коломийського міськрайонного товариства української мови, а відтак головою міськрайонного Народного руху України, а 4 квітня 1990 р. після перших коломийських демократичних виборів він стане головою Коломийської міської ради.
Збори відбувалися чітко й злагоджено. Питання порушували злободенні, більшість із них увійшла у майбутню програму практичної діяльності товариства. Основні з них: у Коломиї ще з австрійських часів на дорогах, особливо в місцях найбільшого скупчення людей, були встановлені помпи. На той час постійно наглядав за ними працівник комунальної служби мaґicтpaтy. За радянської влади цю роботу занедбали, помпи поступово псувалися, їх ще на початках трохи ремонтували, а відтак майже всі познімали – на ринку, на вулиці Шевченка, вздовж вулиць Грушевського і Мазепи, Староміської і Січових Стрільців, навіть позацементовували витоки. Зникла ще одна пам’ятка давньої Коломиї. Варто б відновити цю несправедливо занедбану справу, бо чиста свіжа вода як колись, так і тепер потрібна і містянам, і гостям; здавна на подвір’ї майже кожного приватного сільського чи міського будинку копали криниці. В середмісті в старих багатоквартирних будинках ще в 1920-их рр. працював індивідуальний водогін, який приводили в дію за допомогою помпи. З початком багатоповерхового будівництва в 1960-их запровадили центральне водопостачання. Але поруч із вигодами, з першим ефектом побутових зручностей, які приніс водогін у багатоповерхівки будинки, місто доволі швидко почало розплачуватися непередбаченими втратами. На будівельних майданчиках не лише вирубували колишні сади, але й засипали сміттям криниці, які могли й надалі служити людям, особливо через 15-20 років, коли на територіях багатоповерхових забудов раптом почали виникати проблеми з водою, які згодом переросли в постійну загальноміську проблему. Варто почистити хоча б ті криниці, котрі ще збереглися, а де вже нема жодної, то або копати нові, або хоча б встановлювати помпи; старше покоління коломийців з тривогою спостерігає, як щороку занепадає й руйнується давній український цвинтар “Монастирок” на вул. Карпатській. То єдине місце, де ще збереглася поодинока пам’ять про видатних осіб, які колись жили і працювали в Коломиї; назріла потреба повернути містові первісні назви вулиць, що склалися історично в процесі його розвитку: Староміська, Старогончарна, Замкова, Валова, Стара дорога, Кринична, Галицька, Косачівська, Карпатська; найболючішим місцем у коломийській топоніміці, безперечно, є передмістя, і важко погодитися з тим, що вся ця історична частина міста заповідна зона. Коломия майже повністю віддана під російські імена, бо з 34-ох вулиць історичного центру тільки 4 названі українськими іменами.
На зборах порушили ще низку важливих питань: про побудову в Коломиї пам’ятника Шевченкові, про забруднені міські потічки, про організацію різноманітних культурно-масових заходів, диспутів, концертів. Більшість із них увійшли згодом до програми практичної діяльності товариства, а на їхній основі сформували п’ять головних секцій. Збори затвердили статут й обрали раду товариства з дев’ятьох осіб: В.Машталер, Б.Юращук, Я.Полатайчук, Б.Стефанців, П.Кучірка, Л.Ріпецька, Л.Грабець, І.Білинкевич і С.Андріїшин. Головою ради товариства затверджено Я.Полатайчука, заступником голови П.Кучірку, відповідальним секретарем В.Машталера, скарбником Б.Стефанціва. Була обрана ревізійна комісія і створено п’ять секцій, у яких концентрувалася майже вся основна діяльність товариства: культурно-масова (відповідальний Б.Юращук), екологічна (Л.Ріпецька), народної творчості (Л.Грабець), літературно-мовознавча (І.Білинкевич), історико-археологічна (С.Андріїшин). Домовилися, що всі наступні зібрання проводитимуть щосереди о 19-ій годині в Будинку вчителя. На зборах не вели жодної реєстрації (крім обраних членів ради), аби передчасно не створювати підозр, хоча більшість була впевнена, що серед присутніх у залі сиділо декілька сексотів, які, звичайно, уже давно переписали всіх і все, що їм потрібно було знати.
На другій зустрічі, яка відбулася в Будинку вчителя наступної середи, рада товариства уже мала декілька конкретних напрацювань: розроблено комплекс заходів щодо впорядкування давнього українського цвинтаря на вул. Карпатській (підготував Б.Юращук); запропоновано концепцію часткової зміни назв вулиць міста (розробив С.Андріїшин), сконцентровано увагу на кількох основних питаннях екологічної проблеми (Л.Ріпецька) та облік і очищення занедбаних коломийських криниць (Я.Полатайчук). Одне із пріоритетних завдань – спорудження в Коломиї пам’ятника Т. Шевченку на народні гроші (інформація І.Білинкевича).
Автор: Степан АНДРІЇШИН, “Коломийський вісник”
Обговорити на форумі
друкувати
