Гвіздецькій школі— 100. З історії становлення і діяльності

Цьогоріч Гвіздецькій школі виповнюється сто літ. За цей час з її стін вийшло 4300 випускників. Серед них — відомі в Україні люди: професор, доктор технічних наук В.Бизов, доктор історичних наук В.Холевчук, доктор сільськогосподарських наук І.Ковтуник, кандидати сільськогосподарських наук Р.Яцик і Ю.Шпарик, кандидат історичних наук М.Траф’як, кандидат хімічних наук М.Дем’янчук, кандидат технічних наук О.Яворський, заслужений лікар України Б.Німчук, кандидати медичних наук В.Шляховенко і В.Михайлищук, кандидат біологічних наук В.Буджак та ін. А якою була школа в період її становлення?

60—70-ті роки ХІХ ст. були найважчими для українського шкільництва. Певну роль могла відіграти “Просвіта”, але її робота в цьому напрямі тільки починалася. Держава ж нічого не робила, щоб покращити народне шкільництво, а про українське не могло бути й мови. Виникла думка поправити справу народної освіти створенням приватних шкіл. За власну українську школу виступали і гвіздецькі містяни.

Їхні прагнення увінчалися успіхом 29 серпня 1908 року, коли була складена умова (оригінал цього документа знаходиться в шкільному музеї) між отцем-деканом Костянтином Цісиком з Винограда від імені Українського Педагогічного Товариства і Осипом Яворським з Кулачківців, випускником цісарсько-королівської семінарії. У документі йшлося про те, що з 1908—1909 навчального року засновується приватна школа ім. Маркіяна Шашкевича з руською (українською) мовою викладання. За свою вчительську працю Осип Яворський мав отримувати щомісячну заробітну плату в розмірі 50 корон, а також житло, яке складалося з кімнати і кухні.

У греко-католицькому шематизмі за 1909 рік читаємо: “Школа в Гвоздци — 4-клясна з польським язиком викладання, а також 1-клясна руська школа приватна; в Остапківцях, Чехови і Слобідці — язик викладання — руський, школа у Гвоздци Малім і Старому — 1-класна, язик викладання — руський”.

У листопаді 1918 р. постала Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), уряд якої прийняв низку законів, у тому числі і про шкільництво. 18 січня 1919 року Повітовий шкільний комісаріат погоджується перевести 1-класну приватну школу ім. М. Шашкевича у Гвіздці на 4-класну того самого імені, а утримання її перейде на державний рахунок. Це свідчення того, що молода республіка брала під свою опіку українське шкільництво; в усіх школах на території ЗУНР запроваджувалась українська мова викладання.

Та ЗУНР проіснувала недовго. Захопивши Галичину, Польща ліквідувала здобутки ЗУНР у галузі шкільництва і повернула його до того стану, який існував при Австрії. Найстарша за віком на 2008 рік жителька Гвіздця Лопатюк (Яцик) Ганна Семенівна, 1913 року народження, згадує, що першокласницею вона стала в 1922 році. Оскільки поляки ліквідували українську школу, змушена навчатись у польській. У класі налічувалося понад сто учнів. Діти різних років народження вчилися разом. Для вчителя це була каторжна праця з малою результативністю. У народі з сумом казали, що в таких школах вчили дітей так, щоб уміли вичитати, скільки мають заплатити податку, і розписатися на векселі.

17 вересня 1939 р. червона армія вступила на територію Західної України. Почалася радянізація галицьких земель, складовою частиною якої була культурна революція. У Гвіздці в жовтні 1939 р. було відкрито неповну середню школу, яка через рік стала середньою. Під час радянсько-німецької війни школа тимчасово не працювала. Згодом відновила свою роботу. Німецька адміністрація призначила управителем семикласної школи п. Верхратського. Учні вчилися за програмами, складеними німецькими спеціалістами.

27 березня 1944 року Гвіздець було звільнено радянськими військами. Почали відновлюватися більшовицькі органи влади. Першим директором Гвіздецької школи став Степан Гіжейовський. У 1945 р. його призначають інспектором шкіл і директором стає Олександра Банах, яка викладала ще історію і географію.

Перед відділом освіти постали великі труднощі: школи потребували капітального ремонту, не вистачало підручників, шкільного приладдя і, що найголовніше, — вчителів. Тому влітку 1944 р. до Гвіздецького району почали прибувати вчителі зі східних областей України. До Гвіздецької школи було направлено класоводами Емілію Снековську, Віру Хабленко, Катерину Ковдій, Агафію Яременко, Наталію Пікуль. На посаду викладача російської мови направлено Н. Панібратець, військового керівника — О.Філіпова, викладача математики — М.Мишка.

На вимогу органів влади у школі було створено піонерську і комсомольську організації. Крім своєї основної роботи — навчання і виховання учнів, учителі повинні були працювати по ліквідації неписьменності серед дорослих, брати участь у громадській роботі, працювати агітаторами, пропагандистами, проводячи в життя ідеї комуністичної партії і радянського уряду. У наказах відділу освіти відзначалася сумлінна робота учителів школи, зокрема, Л.Баб’юк, В.Бржозовської, Г.Нагорної, О.Шляховенка. Заробітна плата вчителів становила від 390 до 600 крб. (Пальто демісезонне жіноче коштувало на той час 490—550 крб.).

За статистичним звітом Гвіздецької СШ про наслідки навчально-виховної роботи, в 1946—1947 навчальному році дізнаємося, що в 1—10 класах навчалося 270 учнів у дві зміни. У школі діяли гуртки: два політехнічних, два літературних, два математичних, хоровий, музичний, драматичний. При школі діяла бібліотека, в якій налічувалося 607 книг.

Архівні матеріали зберегли прізвища директорів, які здійснювали керівництво школою впродовж 1944—1951 років: С.Гіжейовський, О. Банах, І. Каліущенко, І.Лаптєв, І.Іванченко, А.Демчина, О.Шляховенко, А.Стрільчук.

Автор: Аделя ДМИТРУК, учителька історії, “Вільний голос”
Обговорити на форумі