Ільці — під омофором Трійці

Коломийська єпархія УПЦ КП на свято Трійці розпочала урочисте відзначення 1020-річниці хрещення України-Руси та 900-ліття київського Михайлівського собору архієрейською Літургією в Ільцях Верховинського району. Її відслужив владика Іоан (Бойчук) у співслужінні зі священством Верховинського і Косівського та інших деканатів при великому здвигові місцевих парафіян і гостей та за присутності місцевої влади.

Минуле: священик і патріот. Перш ніж розповісти про святкування, хочемо сказати декілька слів про село та про його знаменитих мешканців. Неподалік районного центру Верховини, на берегах Чорного Черемошу та річки Ільця, розкинулося велике село — одна з перлин Гуцульщини — Ільці. І хоч до 1969 року воно було частиною Жаб’я (Верховини), перша згадка про нього датується 1662 роком. Село відоме тим, що тут була написана одна з перших фахових праць — “Історичний нарис про гуцулів” — про овіяне легендами і нерозгаданими таємницями плем’я. Саме тут парох села отець Софрон Витвицький у 1854—1879 рр. написав цю книгу. На його думку (і не тільки), гуцулів вирізняють з-поміж українських племен гордовитість і амбітність. Навіть у домашніх стосунках гуцули стоять за гонором. Вони пишаються, що є гуцулами, зрештою, і їхня смілива постава вказує на те, що тутешні люди найбільше цінують волю і “ні перед ким не люблять плазувати”, наголошував отець Софрон Витвицький (1819—1879).

Це село славне ще й яскравою постаттю Онуфрія Манчука з когорти українських патріотів, який похований на церковному подвір’ї парафії Святої Трійці. В роки Першої світової війни він вступив до легіону Українських Січових Стрільців, брав участь у боях проти російських військ у Бескидах. В часи польської окупації, коли впала Українська Держава, не зневірився, а розбудовував її серед свого люду. В 30-х роках минулого століття на своєму ррунті побудував семирічну школу та утримував її своїм коштом. Поляки хотіли конфіскувати будівлю школи, але Манчук відповів, що цей дім є його власністю. І хоч вони заборонили в ній навчання — школа працювала. Левову частку витрат на її утримання покривав цей чоловік молочарнями “Маслосоюзу”, які заснував для своїх односельців.

Мав непересічний літературний хист. Писав вірші, образки (короткі оповідання) та новели на гуцульські теми (в 90-х у США вийшла збірка новел Манчука “Жьибівські новелі”). В кінці травня 1941 року енкаведисти заарештували Онуфрія Манчука і місяць тримали в тюрмі. Під час відступу, під натиском німців і мадярів наприкінці червня 1941 року його і ще сімох людей енкаведисти закатували в тюрмі у Жаб’ї. Його син, Іван, зять і два брати загинули в УПА.

Сьогодення. Ільці тепер нараховують близько 700 хат. За незалежної України виокремилися у самоврядну громаду зі своєю сільською радою. Актив села давно працює над тим, щоб створити музей — прикро, але районна влада не приділяє належної уваги тій справі.

Хоч наразі село потребує добрих доріг і туристична інфраструктура розвинена слабо, попри те є тут один приватний витяг, декілька кафе та приватних садиб, де можна добре відпочити. Особливо любителі активного відпочинку зможуть найти для себе заняття: влітку їх очікує збір грибів та ягід, взимку — лижі, а походи в гори та їзда на конях — цілий рік.

“Ми ще підтримуємо старі традиції: носимо гуцульські строї, зберігаємо звичаї”, — розповідає голова старшого церковного комітету Іван Мадюк. Тут на підтвердження його слів згадаємо знамениту гуцульську коляду і її знаного ватага — Петра Тинкалюка, який колядує вже 51-й рік. “Я пішов в колєду в 18 літ”, — розповідає нам біля храму цей статечний чоловік і запрошує приїхати на Різдво та розділити її радість. “На жаль, — продовжує Мадюк, — молодь тепер менше приділяє уваги тій важливій справі”.

Голова молодого церковного комітету (депутат районної ради і підприємець) Іван Гречук дивиться на це ширше: “Ми якось забуваємо, що діти не народжуються поганими, а стають такими. Тобто спершу нічого не робимо для того, щоб не допустити негативних впливів на молодь, а потім створюємо для них різні центри реабілітації. Ви погляньте: у школі громадських організацій — жодних, хоч хто забороняє, скажімо, “Пласт” чи інші патріотичні структури? Потрібно, можливо, навіть у наказовому порядку розкрутити цю справу, тим більше що є заступники директорів шкіл з виховної роботи. А погляньте на відділ молоді у районній адміністрації — там одна людина”.

Храм і свято. Як і в кожнім селі на Західній Україні, духовне життя громади зосереджено у храмі (церква Святої Трійці була побудована 1881 року. Двічі тут побував митрополит Андрей Шептицький — у 1900 та 1901 рр.). Крім великої частини, власне Ільців, до парафії Святої Трійці належать три присілки: Підобіч, Підпогар, Грабовець. Доволі успішним є поділ обов’язків між старшими і молодшими парафіянами. Старші займаються облаштуванням і підтриманням порядку в храмі, молодші — благоустроєм навколо нього.

Без перебільшення, її осердям є харизматична постать отця-декана Верховинського Дмитра Михавківа, який уже 22-й рік служить на цій парафії. Його пастирська ревність і турбота про парафіян приносять добрі плоди — достатньо було поглянути на вщент заповнену дітьми, молодими і старшими церкву, милували око пишне вишиття та убранство церкви, нові церковна огорожа та ворота. А ще у віданні отця-декана — 28 парафій Верховинського деканату. Важко сказати, що спонукає чоловіка до довгих строгих постів, та отець Дмитро сприймає їх спокійно і як щось належне.

Особливо зворушливо виглядало і нагородження єпархіальними грамотами тих парафіян, хто найбільше дбає про храм та добро церкви, і подячне зачитування отцем-деканом у присутності владики іоана та численного духовенства всіх імен доброчинців і ктиторів храму.

Десь починаєш розуміти, чому владика так радіє за Верховинський деканат.

Ще одна важлива подія відбувається під час Служби Божої — ієрейські свячення. Закінчується архієрейська Літургія. Під заливним дощем священство на чолі з владикою Іоаном довершують чин освячення води на здоров’я і духовний пожиток парафіян. Закінчуються святкування торжественним обходом з хоругвами навколо церкви Святої Трійці, але “як і в цю ювілейну пору, так і завжди, — виголошує владика Іоан, — не закінчуються ніколи благодатні дари Святої Трійці на віру Христову, на Церкву й Українську державу, особливо ж коли є присутня євангельська готовність жертвувати душу свою за ближніх своїх”.

Джерело: Галичина
Обговорити на форумі