Драма на Чорногорі. Того разу все обійшлось, а могло бути й гірше

Свого часу «Галичина» вже повідомляла про надзвичайну ситуацію, в яку потрапила було в наших Карпатах група молодих чехів. Iнформація про ту подію викликала неабиякий суспільний резонанс. Оскільки наші читачі цікавилися деталями пригоди, ми вирішили повернутися до цієї теми тепер, якраз напередодні літнього відпочинкового сезону. Отже, що ж тоді сталося насправді і як відбувалась операція з порятунку людей? Подробиці – від керівника пошуково-рятувальних робіт.

Мабуть, не сподівалися семеро студентів і ліцеїстів з Чехії пройти такі випробування в Україні. Вони збиралися здійснити лише «прогульку на Чорну гору» (Піп іван Чорногірський). Але, як з’ясувалось, абсолютно не розуміли, куди йдуть. Троє з них, у тому числі й єдина дівчина в групі, були неповнолітніми (15–17 років).

Отже, 21 березня вони прибули до великого закарпатського села Богдана і звідти почали «прогулянку» на третю заввишки вершину України. Йшли довго, адже піша частина маршруту починається аж за селом Лугами, до якого можна доїхати, найнявши транспорт. На високогір’я молоді люди вийшли уже в другій половині дня. А на хребті Чорногори були за півгодини до настання сутінків.

Саме того дня на погоду в горах вплинув атмосферний циклон, що завис над Прибалтикою. Низинами пішли дощі, у високогір’ї ж повалив мокрий сніг, здійнявся шквальний північно-західний вітер. Туристи до випробувань були не готові. Вони не мали навіть наметів, бо гадали заночувати, як пізніше зізнався один з них, в обсерваторії на Піп Івані (2 028 м), сподіваючись поселитись у «люксах» з холодною і гарячою водою.

Ні газових примусів, ні добротного зимового спорядження, ні достатнього запасу продуктів. Молоді люди мали лише поліетиленовий тент, хлібину, шоколад та шматок ковбаси на всіх.

Тим-то, коли стало сильно холодно і здійнявся ураганний вітер, вони, хоч і вже побачили будівлю колишньої обсерваторії, зрозуміли, що до неї їм не дійти. У групі почалася паніка, надто ж коли з’ясувалося, що зник один з туристів. Ураган, що дув у спину, погнав молодих людей на лавинонебезпечні схили Піп-Івана, в долину «Погорільця». Всі швидко почали мерзнути. Шкіряні курточки і тоненькі вовняні рукавички не гріли, дівчина змерзла так, що не могла самостійно пересуватись. Туристи насилу дійшли до верхньої межі лісу, де розпалили вогнище. Їх чекала холодна ночівля, а сніг усе сипав і сипав.

Зрозумівши, що ситуація критична, двоє хлопців ще вдосвіта подалися за підмогою. Вони, звісно, не мали карти наших схилів Чорногори, тож пішли просто долиною «Погорільця» до людей. О першій годині дня вони заледве дісталися до прикордонної застави «Шибене». Телефонного зв’язку з Верховиною не було, але командир застави по екстренному виклику через Київ зміг зв’язатися з диспетчером «швидкої допомоги» Верховинської районної лікарні, а той, своєю чергою, – з гірськими рятувальниками. Через кілька хвилин, уточнивши ситуацію, працівники Верховинського гірського пошуково-рятувального пункту почали пошуково-рятувальні дії. З усіх запасів ледве назбирали десять літрів бензину (його в ті дні не було в районі ніде) і виїхали до присілка Шибеного.

Звідти четверо рятувальників подались у високогір’я, тягнучи за собою й волокушу для транспортування людей. До полонини «Веснарка» дійшли швидко, але далі починався глибокий сніг, через годину стало темно, обірвався будь-який зв’язок із зовнішнім світом, а сніг і далі падав. Гори стали невпізнанними і знайти стежку на полонину «Шешорська», де зупинилися туристи, було нелегко. Маршрут, який улітку можна пройти за годину, довелося долати вчетверо довше. Глибина снігу сягала більше двох метрів, збоку нависали величезні так звані снігові надуви, які в будь-який момент могли викликати лавину, Але, попри все, потрібно було йти, бо десь попереду замерзали люди. Опівночі прийшли на полонину. Ледве знайшли полонинську стаю, щоби в ній провести ніч. Інакше ночівля наскрізь промоклих рятувальників під смереками далася б узнаки…

Щойно розвиднілось, як одразу вирушили туди, де мали б бути туристи. За ніч снігу випало ще півметра. Знайти всіх живими вже ніхто не сподівався, але, на щастя, вони вижили, просидівши дві ночі в снігах. Рятувальники побачили їх на верхній межі лісу. На щастя Іва (так звали дівчину) вже могла пересуватися самостійно. В стаї туристів обігріли. Знявши рукавиці, діти з острахом дивилися на свої пальці в пухирях од холоду. Об одинадцятій дня почали спуск з полонини.

Тим часом командир Івано-Франківського гірського пошуково-рятувального загону (ГПРЗ) Олег Ковтун, не маючи зв’язку з нашою групою, йшов на допомогу. Ще серед ночі він підняв Івано-Франківський та Ворохтянський підрозділи. Вранці вони прибули на заставу й відразу рушили у високогір’я. Та коли ми знайшли туристів, то з’явився й ефірний зв’язок з «базою» (ГПРЗ) і ми змогли повідомити, що все гаразд… Те, що всі туристи живі й нікого не потрібно тягнути волоком, додавало снаги, бо сил після 14-годинної ходьби глибокими снігами залишалось небагато. А опади не припинялися, в окремих місцях снігу було по груди, а на полонині його висота сягала стріхи. Найважчими були останні метри перед озером Марічейкою. Долали їх майже годину. Після кожних трьох-чотирьох кроків зупинялися, щоб перевести подих. Але дійшли. На озері фельдшер оглянув обморожених туристів і надав їм медичну допомогу. З полонини «Веснарка» зійти вже було неважко. На заставі ж посадили туристів до карети швидкої допомоги.

У Верховинській ЦРЛ молодих людей госпіталізували, доправили до групи й того їхнього побратима, котрий був пропав на Чорногорі, а відтак знайшовся. Але все-таки ця епопея, на жаль, закінчилася тим, що троє з семи туристів дістали різні ступені обмороження кистей рук. Ішлося навіть про ймовірність ампутації одному з них почорнілих пальців, в інших руки все життя вже будуть надто чутливі до холоду.

Дивує в цій історії не лише безтурботність юнаків та підлітків, але й байдужість чи легковажність їхніх батьків, котрі відпустили дітей у таку складну подорож. Ми не змогли навіть довідатись, хто ж усе-таки був керівником цієї стихійної групи, що мало не замерзла в горах. Туристи були на межі смерті. Вони випадково не потрапили на крутосхилі у снігову лавину, а обморозити могли не лише кисті рук, але й стопи, що продовжило б процес їхнього порятунку через необхідність транспортування ще на добу і тим гірше позначилося б на їхньому фізичному стані.

Від імені рятувальників висловлюю велику вдячність командирові застави «Шибене» капітанові прикордонних військ панові Бабію, котрий, попри брак зв’язку, зумів викликати рятувальників. Окрім того, прикордонники всіляко допомагали як туристам, так і рятувальникам: видали продукти харчування зі своїх скромних запасів, теплі ковдри і готові були в разі потреби надати і всюдихід.

Туристам слід пам’ятати, що останніми роками сильні снігопади в Карпатах бувають не в грудні чи всередині зими, а в березні – квітні. Принаймні так було торік і позаторік. Цими місяцями гори стають і лавинонебезпечними. Тому тоді ліпше не мандрувати на Чорногору чи на Свидовець. Не забувайте: весна в Карпатах починається всередині травня, тож не варто зайве випробовувати долю. Того разу молодих людей врятували, але це вдається не завжди. На жаль.

Джерело: Галичина
Обговорити на форумі