Обережно: “Спілка православних журналістів”

Мова йде саме про так звану “Спілку православних журналістів”, яка останнім часом взялась активно заповнювати інформаційний простір матеріалами аж надто сумнівними щодо правдивості, об’єктивності та порядності. Більше того – браві писарчуки поливають брудом дії православних християн Київського Патріархату, возвеличуючи Московський.

Назва вибрана далеко не випадково – “СПЖ”: читачі звикли з повагою ставитись до творчих спілок. Розміщені на однойменному сайті перекручені інформації підхоплюють інші джерела, не дуже заглиблюючись у суть справи, а здебільшого шукаючи сенсацію, “смажений” факт. Проте нічого спільного із творчими об’єднаннями ці борзописці не мають. “Спілка православних журналістів” – лише назва прибуткової організації, товариства з обмеженою відповідальністю, основним видом діяльності якого є “надання інформаційних послуг”. До речі, ТзОВ “СПЖ” зареєстровано і сплачує податки в Подільському районі Києва, хоча офіційне коріння має донецьке…
Власником та засновником товариства є Віктор Вишневецький, доларовий мільйонер, який до творчості причетний рівно настільки, як і його “спілка” до творчого об’єднання. Хто ж він насправді такий?
Віктор Вишневецький – український бізнесмен. Засновник вугільної компанії “Coal Energy”. Народився в Макіївці Донецької області в сім’ї гірників.
У 2001 р. В. Вишневецький купив закриті шахти “Рівненська-Комсомольська”, “Давидовська-Західна № 3” і “Давидовська-Західна № 4”. Пізніше вони були об’єднані в шахту ім. Преподобного Сергія Радонезького. У 2004 р. купив ще одну шахту, що отримала назву “Свято-Миколаївська”. Надалі В. Вишневецький придбав ще вісім шахт. На сьогодні його компанія – третя за об’ємом видобутку вугілля приватна компанія в Україні.
У 2012 р. журнал “Форбс” включив В. Вишневецького до рейтингу “100 найбагатших людей України”, оцінивши його статки в $253 млн (39 місце). У “Золотій сотні” “Корреспондента” В. Вишневецький зайняв 58 місце зі статком $144 млн. У 2013 р. “Фокус” оцінив фінанси та майно В. Вишневецького в $170 500 000 (81 місце рейтингу “200 найбагатших людей України”).
На початку листопада 2015 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було надано дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ПАТ “ДТЕК Дніпроенерго” у рамках кримінального провадження за звинуваченням у фінансуванні тероризму. Разом із фірмами Рината Ахметова до числа підозрюваних увійшли товариства з обмеженою відповідальністю “Донвуглетехінвест” (Донецьк), засновник компанії – “Coal Energy”, власник – Віктор Вишневецький, ТОВ Ексіменерго “ПЕК” (Маріуполь), – засновник – той самий Віктор Вишневецький. Ці компанії проходять у справі фінансування тероризму на Донбасі, бо саме там набувають незмірних багатств такі, як власник підприємницького товариства “Спілка православних журналістів”.
Тобто пан Віктор, імовірно, вкладає гроші у кровопролиття і разом з тим бажає виглядати “білим і пухнастим” у православному світі. Відразу стає зрозумілим, що інформаційна війна на поприщі православ’я є лише захистом власних бізнесових інтересів. Хапаються за все, що може впливати на свідомість як громадян, так і прихожан.
Автори “СПЖ” не бажають “світитися” публічно і псувати журналістську репутацію. Майже всі матеріали пишуться російською мовою, незважаючи, що більшість із них стосуються перипетій церковного життя західного регіону. Статті підписуються колективно: “редакція СПЖ” – сподіваються уникнути кари за пасквілі, розчинившись у юрбі? Чи не єдиний автор використовує псевдонім – Ярослав Нивкін. Такого реального журналіста в інтернетних колах нема, і тим паче біографічної довідки та видань, у яких він публікується.
Найняті за добрі гроші писаки якісно виконують покладені на них обов’язки, використовуючи набуту в Росії журналістську школу, вміло б’ючи на емоції та почуття споживача. Твори про безчинства “розкольників” із Київського Патріархату подають у викривленому світлі, беручи в лапки церковний сан служителів Української Церкви. Ці лихо-не-журналісти нічого кращого не змогли придумати, як заручитись давньою вигадкою про “неканонічність” Київського Патріархату, забувши чи витерши із куцої пам’яті історичну об’єктивність. Адже першу й основну канонічність Київська митрополія отримала у 988 році із хрещенням Київської Русі, коли про таке поселення як Москва не було навіть писемної згадки. 1299 року митрополит Київський Максим переніс свою резиденцію у Володимир-на-Клязьмі; лише в кінці 1325-го місцеперебуванням київських митрополитів стала Москва.
Статус автокефалії де-факто РПЦ має з 1448 року, коли собор у Москві поставив на Руську митрополію (з центром у Москві) рязанського єпископа Йону без попередніх узгоджень з Константинополем. З 1448 по 1589-й Московська Церква (без Київської митрополії) управлялася фактично незалежними митрополитами. Починаючи з царювання Івана III, в Московії (так тоді називалась Росія) з’явилася концепція, згідно з якою, внаслідок політичного падіння Візантії, єдиним оплотом вселенського православ’я ставала Москва.
Щоб зрозуміти, за що бореться РПЦ, а отже й УПЦ (МП), потрібно нагадати про число православних храмів: у всій Росії їх налічується трохи більше 11 тисяч, а в Україні – 10,5 тисячі… І не забудьте якісно порівняти прихожан: у Росії ходять у храм здебільшого на Великдень і Різдво, та ще на хмільні поминки, українці ж, хоч і не всі, – кожен сьомий, Господній день. Тепер зрозуміло, за який вплив бореться інформаційний ресурс ТзОВ “СПЖ” і які цілі ставить перед собою. Журналісти за щедру плату обливають брудом Київський Патріархат, беручи в лапки наші церковні терміни.
Цікаво, що псевдоправославні борзописці жодного разу у власних публікаціях не назвали свою канонічність “московською”, – вперто твердять, що вони УПЦ без додатку МП. Нібито і нема руки Білокам’яної, яка веде їх на явний гріх перед прихожанами-читачами, які споживають їхній інформаційний напівфабрикат. Хоча на офіційному сайті Московської Патріархії усі без винятку єпархії УПЦ зазначено російськими.
Особливо активізувалась діяльність цієї фірми в період численного прозріння українських парафіян щодо переходу із МП в КП. Писарчуки “СПЖ” притьмом кинулися рятувати ситуацію. Більше того – фінансовані Москвою бурсаки Київської лаври, запаковані в автобуси, роз’їжджають просторами України і “рятують” московські храми від захоплення “бандерівцями”.
Щедрим інформаційним ужинком для перекручень фактів є події останнього часу на Волині – цілком демократичні та цивілізовані форми переходу парафіян із храмів Московського в Київський Патріархат у селах Угринів, Печихвости, Грибовиця, Залухів та інших подаються як суто політичні дії, організовані зацікавленими особами. До уваги не беруться збори підписів прихожан за добровільний перехід до іншої юрисдикції і те, чим вони викликані. Адже більше сотні сімей на Волині отримали зі Сходу тіла своїх синів, батьків, чоловіків – учасників АТО, які воювали, захищаючи Україну від посягань Москви, а тут, у тилу процвітає московська філія, що іменує себе УПЦ. Яких іще аргументів потрібно, аби прозріти? Хіба що нагадати зайвий раз: кулі та вибухівку для нових смертей наших земляків, мабуть, таки фінансує власник “православних журналістів”.