Обов’язок церкви – нести мир і любов

“Революція гідності” і згодом окупація АР Крим та подальше збройне протистояння на сході України спричинили в свою чергу розмежування релігійного середовища України за ознакою ставлення до процесу національного державотворення.

Тривалий час точиться боротьба між Українською православною церквою Московського патріархату та Українською православною церквою Київського патріархату. Нині ще й спостерігаємо перехід громад з-під крила МП під юрисдикцію іншої Церкви.

Зокрема, упродовж останніх двох років в Україні близько 60-70 церковних парафій перейшли від Московського патріархату до Київського. Натомість в УПЦ МП вважають це захопленням. І такі переходи не є безпричинними, оскільки коли священник поводить себе по-антиукраїнськи на парафії, факти подібних переходів не бувають рідкісними.

Так, аналізуючи останні події в процесі Українського державотворення спостерігаємо, що деякі проросійськи налаштовані представники та духівництво УПЦ (МП) досить активно долучаються до підтримки і надання благословення терористам і екстремістам, приймають участь у провокаційних акціях та благословляють бойовиків на ведення агресивної війни проти української нації. В свою чергу ними ведеться активна ідеологічна пропаганда яка намагається створити умови для міжконфесійної ворожнечі та групового порушення громадського порядку мотовом чого є перехід вірян з інших конфесій до УПЦ (МП). Створюється позитивний імідж та висвітлюються у вигідному для окупантів ключі імперські зазіхання Російської федерації. Активно критикуються рішення чинної влади, звинувачується вище керівництво держави у зраді суспільних інтересів, що призвело до виникнення конфліктів на Сході України та ускладнення взаємовідносин з Російською Федерацією.
Зокрема, настоятель Свято-Нікольського монастиря священник Никон благословляв Донецьку поліцію незаконної ДНР на “ратні подвиги” а митрополит Іоанникій безпосередньо приймав участь у “церемонії інавгурації глави” самопроголошеної терористичної організації ЛНР Ігоря Плотницького.

Наведені й безліч інших не згаданих фактів свідчать, що в українсько-російській війні УПЦ (МП) всебічно підтримує агресора.

Враховуючи складну внутрішньодержавну ситуацію та у світі в цілому громадянам України слід в першу чергу керуватися принципом законності, свободи совісті та віросповідання, по мірі можливості долучатися до забезпечення мирного співіснування різних церков, щоб усі діючі релігійні конфесії стали могутнім духовним засобом для консолідації, співпраці, творення миру і любові.

В свою чергу, духовенство має виконувати свій духовний обов’язок – вести людські душі до спасіння, справами, а не лише розмовами, показувати прагнення до суспільного миру і міжконфесійної злагоди. Тому, не може бути жодного насильства.
З іншого боку слід поважати вибір кожної релігійної громади, яка має право вільно обирати центр свого підпорядкування. Якщо громада хоче вийти з Московського патріархату і приєднатися до Київського, її у цьому ніхто не має права обмежувати. У цьому питанні головна роль належить самим церковним громадам.

Підводячи риску під усім вище сказаним слід зазначити, що якщо люди бажають змінити підпорядкування в плані релігійної приналежності., їм ніхто не має права перешкоджати.