Як святкували Великдень на Коломийщині (фото)

Христос Воскрес!

Святкуємо перемогу над смертю, знищення аду, іншого життя вічного початок, і, радіючи, оспівуємо Того, що це вчинив, - єдиного благословенного отців Бога і препрославленого.

(З канону Пасхальної утрені)

Великдень – це свято Воскресіння Господнього, воістину Великий День, День духовної радості, бо Воскрес Спаситель, подолавши смертю смерть, яка увійшла в історію людства через гріхи прародичів Адама та Єви.

Воскресіння Господнє – найвеличніше християнське свято, свято віри. Є люди, які сприймають Воскресіння, як Біблійну легенду, але ми, віруючі християни, знаємо, що Великдень – це перехід від смерті до життя, від землі до небес, від темряви до світла.

Цей величний празник святкують всі народи. Але найбагатшими традиціями відрізняється наш український народ. Ми маємо багато цікавих традицій та звичаїв, пов’язаних із цим святом. Наприклад, у Великодні свята будь-хто може дзвонити у церковний дзвін, який, до речі, має свої цілющі властивості. Першого дня Великодніх свят люди несуть до церкви гарно прибрані кошики, щоб їх освятити. Найважливіше місце у кошику займає пасха – це символ життя. Також люди христосуються (обмінюються освяченими галунками, із словами, “Христос Воскрес!”, і при цьому обіймаються), як сказано у великодній відправі: “Радісно одні одних обнімімо, і скажімо браття тим, хто ненавидить нас”. У це велике свято примирюються вороги і радісно одні одних обіймають із словами “Христос Воскрес! Воістину Воскрес!” Ще діти грають “Паску”, чоловіки роблять “Дзвіницю”, а дівчата з жінками водять хороводи.

Цього року Світле Христове Воскресіння у мальовничому с. Коршів святкували особливо весело і радісно. Учні недільної школи під керівництвом настоятеля храму “Успіння Пресвятої Богородиці” о. Миколая Гелетюка, вчителя української мови та літератури Коршівської ЗОШ - Людмили Василівни Мацюк та вчителя Коршівської дитячої музичної школи – Любові Миколаївни Гелетюк взялися відновлювати українські традиції, які занепали, а саме, за допомогою старожилів, вони зібрали відповідний обсяг гаївок та веснянок, великодніх привітань та передали цю радість присутнім, які не очікували та були під великим емоційним враженням.

Веснянки – назва старовинних слов’янських обрядових пісень, пов’язаних з початком весни і наближенням весняно-польових робіт. За допомогою веснянок люди передавали свою енергію природі, щоб усе живе навколо прокинулося і знову ожило.

Веснянки співають майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають “закликати” весну та добрий урожай. Кожна місцевість, окрім назв, мала ще й свої традиційні слова веснянок та веселих забав.

Різновидом веснянок є гаївки – пісні, що виконувалися тільки у час великодніх свят . Гаївок було багато і різних: для молодших дітей, для хлопців і дівчат, були й гаївки, у яких парубки та дівчата обирали собі пару. На відміну від гаївок, веснянки обіймають цілий цикл весняних пісень, які співають від Благовіщення цілу весну.

Але, попри все, найголовнішим залишається те, що усі веснянки, як би їх не називали – це пісні, що звеселяють людей, несуть в їхні душі красу та оптимізм, вони є дорогоцінним скарбом ранньої культури наших пращурів і тому потрібно прикладати всіх зусиль, щоб ці звичаї не зникали, а навпаки помножувалися та розцвітали.

Третього дня Великодніх свят, після Пасхальної Вечірньої з хресним ходом навколо храму, о. Миколай попросив парафіян затриматися та належно оцінити труд дітей. Люди з уважністю та зацікавленістю слухали цей спів. У цьому заході були залучені діти різного віку, навіть маленькі дошкільнята, які із задоволенням грали “Жучка” та наспівували: “ходить жучок по лозині, а жучиха по долині…”,також ділилися весняними привітаннями та чудовим настроєм, який був забезпечений всім присутнім. У всіх залишилося багато позитивних вражень і кожен поніс у своєму серці радість Христового Воскресіння.

Воістину Воскрес!