На Верховинщині розробили пішохідний маршрут “У гості до трембітаря”

Маршрут “у гості до трембітаря” розпочинається від пам’ятного знака в містіі Верховина : “Ось і Жаб’є, Гуцульська столиця…”. Екскурс в минуле Гуцульщини та історія сьогодення - завжди цікаві гостям Верховини.

Далі маршрут продовжується на присілок Швейково. Стежка лягає через струмки та перелази. Наша екскурсія оглядова. Перший пагорб - гора Швейково, - відкриває нам панораму центру Верховини, вид на гору Магурка (1024м. над р.м.) та Чорногірський хребет. Панорама захоплююча. Розповідь про присілок Швейково та про талановитих майстринь - вишивальниць та швей цього присілка розвіює екскурсантам асоціацію назви присілка з бравим солдатом Швейком.

На висоті 700 м. над р.м. біля ошатної дерев’яної хати, екскурсантів зустрічає в гуцульській одежі грою на трембіті - заслужений працівник культури М. Ілюк. Звук трембіти, який ввібрав в себе і чари гір і Карпатську незвідану силу громовиці заворожує всіх. Гостинно запрошує Ілюк Микола гостей до хати-музею, де відтворено старовинний побут гуцулів. Музей багатий на гуцульську одежу та гуцульські музичні інструменти.

Всім цікава розповідь про трембіту, яка є символом Гуцульщини, та початком всіх свят та фестивалів на Верховинщині. Споконвіку трембіта була засобом зв’язку (як розповідає Микола - трембіта,то був перший мобільний телефон на Гуцульщині). За давніми традиціями жодні урочистості не відбувалися без трембіти, трембіта сповіщала і про народження дитини і припрошували людей на весілля. За звуками трембіти люди дізнавалися де перебувають ватаги чи пастухи на полонині, особливі звуки трембіти попереджували про небезпеку. Використовували звуки трембіти для початку і закінчення робочого дня. Трембіта і в давнину і в сучасності сумно плакала, коли проводжають людину в останню путь.

Не менш цікава розповідь про саму техніку виготовлення трембіти, а найбільше цікаво: чому найбільше голосна і звучна саме та трембіта, яка зроблена з дерева громовиці, тобто з того дерева куди вдарила блискавка.

Господар музею розповідає про життя гуцулів в минулому, про роботу чоловіка та роботу жінки. (Тут мені завжди згадується виставка картин унікальної художниці та письменниці Параски Горицвіт у музеї І .Франка в селі Криворівня, на яких вона намалювала 115 видів роботи, які виконує жінка-гуцулка та 17 видів роботи, що робить чоловік-гуцул. І серед такої чоловічої “роботи” - : гуцул-храмов’єнин (тобто той, що святкує) і гуцул-подорожній).

Розповіді музиканта Миколи про величезну розмаїтість музичних інструментів на Гуцульщині та троїстих музик зачаровують всіх.

А найбільше наш трембітар заворожує всіх грою на багатьох гуцульських інструментах, які є в його колекції: трембіті, дудці, цимбалах, теленках, флоярах, дримбі, скрипці та дає можливість попробувати всім бажаючим зіграти на тому чи іншому інструменті. Кульмінацією екскурсії в трембітаря є участь всіх присутніх у театралізованому дійстві “на Полонині”. Дуже цікаво!

Після екскурсії кожен бажаючий може вдягнутися в національний одяг та сфотографуватися на фоні Верховини, гори Магура , Чорногірського хребта чи під смерічками з грибочками на царинці в пана Миколи. Маленьким відвідувачам теж цікаво, бо вони грають, вдягаються в маленьких гуцуликів, а ще розглядають та годують кроликів, козочку - це їм найцікавіше. І вражень їм вистачає надовго.

Музикант Микола Ілюк скромна людина, він не розповідає, що є керівником ансамблю троїстих музик, що він був консультантом та проводирем Олега Скрипки у проекті “Краса по Українськи”, що його часто запрошують на різноманітні фестивалі в інші країни. У цій хаті буває багато відомих людей. Саме в його невеличкому музеї цього року Ігор Мацієвський - визначний композитор і етномузиколог, один із лідерів сучасного світового інструментознавства - презентував свою книгу “Музичні інструменти гуцулів”.

Музикант часто виступає в Польщі та зустрічає в себе польських колег, на Різдвяні свята їздить з музикантами з Буківця Тафійчуками та колядниками Зеленчуками з Криворівні в Канаду. І саме завдяки йому ми мали можливість побувати на концерті рокмузикантів з Канади “Відро лимонів”.

Про особистість Миколи Ілюка окрема розмова, а ми мандруємо далі.

Після відпочинку та отримання цілої купи позитивних емоцій в трембітаря, екскурсанти піднімаються вище по горі Швейково. Дорога лягає смерековим плаєм. Цілющі пахощі лісу не залишають нікого байдужими до Карпатської краси. На вершині гори Швейково (920 м.), у всіх просто захоплює дух від побаченої краси: відкривається панорама всієї Верховини, частина села Ільці, Красник, а за Магурою село Замагора, г.Кринта.

Гора Пушкар (820 м.) залишається нижче нас. Перед нами, як на долоні Чорногірський хребет, на якому зліва дуже добре видно гору Вухатий камінь та г.Піп-Іван (2021м.). Гора Кострича (1585м.) закриває найвищу гору Українських Карпат Говерлу (2061 м), але й панорама Кострицького хребта не менш вражаюча.

За селом Віпче вже недалеко й до полонини Вибчєнка (1368 м), присілку Присліп (1425м), а за ними - й до гори Біла Кобила (1477м), що втаємничена легендами про Олексу Довбуша та овіяна опришківським духом.

Про талановитих людей з Віпче є що розповісти, а про родинний фольклорно-танцювальний ансамбль Ванджураків та Ілюків, які неодноразово виступали на етнофолькльорних міжнародних фестивалях в Польщі, Румунії, Венгрії, Литві та світових фестивалях у Франції можна розповідати годинами. Цей ансамбль завжди і всюди зустрічали і проводжали оваціями. Віпчєни танцюють під троїсту музику, керівником якої є М.Ілюк.

Карпатські стежки ведуть нас по селу Віпче, а далі на присілок Грибково. З г.Грибково (1237 м), краєвиди продовжують зачаровувати гостей нашого краю і горою Медвежєк і г. Безвидний, панорамою Жаб’є-Слупейка, частиною с. Криворівня, г. Синиці, г. Довбушанка та потоком Бречник.

Похід верхами, чарівні і неповторні краєвиди, розповіді про стежки, плаї, горби та людей нашого краю, легенди про гори, про О.Довбуша та відважних опришків не залишають нікого байдужими до краси Верховини, землі Карпатської, землі синіх гір та кришталевих потоків до талановитих і працьовитих людей цього казкового краю.

Після побаченого, гості нашої Верховини відвідують майже всі ці вершини, а особливо гору Піп-Іван та гору Довбушанка - два чуда нашого краю із семи чудес Верховинщини, які вони встигли побачити на відстані та про які почули історії й легенди під час екскурсії “У гості до трембітаря”.