Вшанували жінок-військовослужбовців… феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»

Вітайте жінку: матір і кохану,
Живу, чарівну, грішну і святу.
Без неї світ таким убогим стане,
Цініть її терплячу доброту!
Вітаймо жінку – джерело любові
У свята і у будні, повсякчас.
І не жалійте ніжності у слові,
Вона стократ повернеться до вас.

Оригінально підійшли до святкування Міжнародного дня прав жінок і миру – 8 Березня, у Львівському гарнізоні. За ініціативи командувача Західного оперативного командування генерал-майора Юрія Думанського цього року його було проведено в Львівському муніципальному театрі.

Вітаючи жінок, він висловив слова вдячності дружинам військовослужбовців за їхнє терпіння, розуміння існуючих проблем, а також за те, що вони є надійною опорою для своїх чоловіків й вносять впевненість у їхні серця, жінкам-військовослужбовцям побажав, щоб їх завжди оточували турботливі, ніжні та люблячі чоловіки, а діти аби росли здоровими та щасливими.

– Це свято увійшло в наше життя, як данина шани, любові і вдячності жінці – жінці матері, жінці-берегині сімейного вогнища, жінці трудівниці, – з такими словами звернувся до присутніх командувач Західного оперативного командування. – Символічно, що його відзначаємо саме зараз, коли прокидається природа, а ми живемо передчуттям оновлення, тепла, сонця. У нашій культурі жінка уособлюється із світлими постатями Насті Лісовської, Марусі Чурай, Лесі Українки, Олени Пчілки, Ольги Кобилянської, Марії Заньковецької та багатьох інших, життям та діяльністю яких творилась і повнилась наша історія. Важко назвати хоч одну б сферу діяльності, де б не працювали жінки, адже неможливо уявити собі професію без чарівних посмішок, дбайливих рук і небайдужих жіночих сердець.

Особливої поваги заслуговують ті представниці слабкої статі, які пов’язали свою долю з армією і гідно несуть нелегкий тягар військової служби, і які своєю невтомною працею вписують сторінки історії до літопису Збройних Сил та віддають свої сили, енергію в ім’я розквіту України. Добра Вам, здоров’я і ще багато щасливих весен!

Святкову частину продовжили ведучі заходу підполковник Богдан Степанків та працівник Збройних Сил України Оксана Прийма. Під їхні римовані виступи зі сцени свою виконавську майстерність продемонстрували соліст Національного театру опери і балету ім. С.Крушельницької та Західного територіального центру військово-музичного мистецтва, лауреат міжнародних конкурсів Віталій Загорбенський із піснею «Наталі» та «Мамо», соліст Західного територіального центру військово-музичного мистецтва Тарас Нагурський з піснею «Жіноче обличчя в пагонах». Балетна група ансамблю пісні і танцю Центру представила глядачам хореографічну композицію «Танго». Присутні оваціями подякували за гарний виступ дитячому вокально-хореографічному ансамблю «Паночка»з композицією «Ліхтарик».

Розваживши запрошених піснями й танцями ведучі запропонували переглянути головне дійство святкування – феєрію Лесі Українки «Лісова Пісня» у постановці артистів Львівського муніципального театру.

По завершенні, від імені офіцерів та Військової ради командування генерал-майор Юрій Думанський подякував акторам за подаровані емоції, та також вручив їм квіти та… торт. Варто зазначити, що захід було проведено за особистої підтримки міського голови Андрія Садового.

Довідка: У «Лісовій пісні» Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Цікаво, що всіх неказкових героїв узято безпосередньо із життя, змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. А казкових героїв вона змалювала такими, як їх створила людська фантазія. У цю драму-феєрію поетеса вклала «цвіт душі» і вилила з свого серця «те, що не вмирає». «Лісова пісня» — це гімн природі і красі людських почуттів — коханню і вірності.

Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галявина з плакучою березою і з великим крислатим дубом. Тиховодне лісове озеро оточене густим очеретом та рогозом, вкрите ряскою, лататтям.

Рання весна, природа ще спить, але у всьому відчувається чекання якогось поштовху, щоб відбулося чудесне пробудження. І ось звучить голос Лукашевої сопілки — «ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі». Прокидається лісова красуня Мавка, і їй здається, що «весна ще так ніколи не співала, як отепер».

Лукаш вподобав Мавку, а вона полюбила його назавжди. Зародилося кохання молодих сердець, і забуяла від радості природа. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти», «вітер поривчасто зітхає», а солов’ї «весільним співом дзвонять».

Але на зміну весні приходить літо із його щоденними турботами. До лісу прийшли люди. І ось на галявині біля озера поставлено вже хату, засаджено город, гуси каламутять колись чисті та спокійні води озера. Трава викошена, висушена і складена під дубом у стіжок. На лісових галявинах пасеться худоба, і чекає серпа вистигла нивка пшениці. Люди вдерлися в лоно природи із своєю вічною суєтою, принесли з собою злидні, чвари, користолюбство. Та в ім’я своєї великої любові Мавка добровільно пішла до людей, «покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась»: пасла корів, дерево носила на хату, городину садила, ниву засівала, під хатою квітник розвела. Та хоч би як старалася Мавка, вона так і не змогла догодити сварливій, жадібній, жорстокій матері Лукаша. Та й сам Лукаш уже не впевнений у своєму коханні до Мавки й одружується з Килиною, яку вибрала йому мати.

Спливає літо. Надходить і коханню кінець. Мовчить сопілка, немає більше для неї пісень, в’яне поезія в душі Лукаша, гине в ньому все високе і хороше.

У такому стані людина може перетворитися на звіра чи взагалі загинути. Лукаш мав у руках щастя, та не зумів оцінити й утримати його. Він зрадив кохання, а значить знищив свою душу, занапастив життя, яке могло б бути довгим і щасливим.