На українській естраді “звьозд” і “звьоздочєк” хоч загату став. Та ще й української мови майже всі цураються… І така ситуація комусь на руку. Бо легше “загрібати” чималі грошенята на дешевій, нічого не вартій посередності, ніж вкладати у розвиток талантів… І посилати на Евробачення то “Вєрку” то “Лабаду”. А це по-іншому як знущанням над нами назвати неможливо.
Але така ситуація штучна. Просто “варатілам украінскава шоубіза” так вигідніше, краще. Зрештою, очевидно – існє спланована, направлена та щедро профінансована зацікавленими особами, політика нівелювання, винищення Української музиної культури Але незважаючи на таку ситуацію, працюють дуже багато талановитих, успішних, працьовитих артистів. Вони, щоденною нелегкою працею доводять, Українська музика та Українська пісня є! Вона живе і буде жити! Однією із таких є наша землячка, Заслужена артистка Укарїни Ірина ЛОНЧИНА. Виповнилось рівно рік, з часу коли талановита співачка здобула державне визнання і відповідним указом Президент ЮЩЕНКО надав їй звання Залуженої артистки України. Ми зустрілись із Іриною Лончиною.
Виповнюється рік, з того дня коли Ірина ЛОНЧИНА отримала звання Заслуженої артистки України. Чим для Вас є це звання? А ще цікаво, чи потрібні такі відзнаки для творчих людей?
- 19 серпня 2008 року Президент України ЮЩЕНКО підписав відповідний указ про присвоєння мені завання Заслуженої артистки України, а вручив мені відзнаку голова Івано-Франківської облдержадміністрації Микола ПАЛІЙЧУК 26 вересня 2008 року. Це високе державне визнання.
У кожній професії є найвищий щабель професійного визнання до якого прагне дійти кожна людина. Наприклад, хтось хоче колись дослужитись до генерала, хтось прагне стати доктором наук. Артист теж прагне до визнання. Спочатку це Заслужений артист, а вінцем цього шляху є найвище державне визнання – Народна артист України. Це найвища держана нагорода.
І треба сказати, що для мене отримане звання Заслуженої артистки України було важливим підсумком моєї творчої діяльності. З гастролями об’їздила всю Україну, була з концертами за кордоном. Відбувся сольний концерт на малій Батьківщині, у Драматичному театрі Франківська. Також є музичний альбом.
Написано багато пісень. Особливо хотілось би відзначити Пісню про маму, котру присв’ятила свої дорогій Матусі. Треба сказати, що Вона із дитинства бачила мій талант і всіляко підтримувала мене. Завдяки Її старанням я брала участь у багатьох конкурсах, фестивалях…
Взагалі, позаяк співаю із малечку, я довго йшла до цього визнання. Слід сказати, що на відміну від Европи чи Америки де не існує державних відзнак, а натомість існуюють відзнаки професійних асоціацій та спілок, наприклад як Ґремі, у нас такого немає. Але ж творчі досягнення необхідно відзначати, отож державні відзнаки потрібні та важливі для творчих людей. Це додає бажання, натхнення не зупинятися на досягнутому і утверджувати, що я дійсно вартую цього звання. А тому зараз записую новий альбом, готується новий кліп на пісню “Мати-імігрантка”, яку написала після повернення з Італії де виступала перед нашою діаспорою у Римі.
Хто є командою Залуженої артистки України? Хто працює разом з Вами, хто помагає?
- Починала як і всі сама. Мама привозила на концерти, де я завжди отримувала перемоги, призові місця. І це надихало!… Їх було чимало. На цих концертах мене завжди хтось зауважував. На одному з таких концертів мене почув Борис ДАНИЛИШИН, директор Клубу обдарованих дітей. Він запропонував займатись під його керівництвом у Клубі. Тоді ми відзняли мій перший кліп на пісню “Люблю Україну” і телепрограму. Це була дитяча програма “Галочка”, тоді я була ще шостому класі.
Взагалі Бог і доля посилали мені чимало добрих людей, які старались мені чимось мені допомогти. І я їм щиро вдячна. На одному із таких концертів мене побачив Народний артист України Богдан СТАШКІВ і запропонував працювати в одній творчій команді. І так я вже 10 років працюю разом із Богданом СТАШКІВИМ. Фірма Захід-шоу, яку він очолює займається організацією концертів, і все це важливо.
Коли Ви впреше заспівали?
- Мама розказує, що коли Вона мене колисала співаючи колискову, чую а Іра мені підспівує… адже дитина ще не знає слів, але підспівує у відповідній тональності, точно відтворювала мелодію, наче підспівувала. Всім на диво. Змалечку виявляла вокальні здібності. Знаєте, як то є – діти беруть до рук “мікрофон”… Мама чула мій дзвіднкий голос, але не було змоги займатись зі мною систематично. У дитинстві завжди влаштовувала концерти для родини – ставала на стільчик і співала, уявляючи себе на сцені. Наступними вдячними слухачами були мої сусіди, всі вже знали що я співаю. Далі були багато концертів у шкільний період…
Хто пише тексти пісень і музику?
- Більшість пісень які виконую є моїми авторськими, тобто слова і музика власні. Звичайно, є також і чимало талановитих композиторів та поетів, які дарують мені свої пісні. У новий альбом увійдуть пісні Є.Боднаренка, В.Гостюка, А.Гнатищак, Н.Чира, В.Домшинського…
Український теле та радіоефір. Дуже багато російського “масового” ширпотребу. Чому так?
- Чомусь українська музика не формат… Вважаю, що тон задають ті, хто зараз “править” у “шоу-бізнесі”. Це люди, яким чуже все Українське, у тому числі Українська пісня, Українська мова…
А що треба робити, щоб було “формат”?
-У наш час напевне треба зрозуміти, що на перший план вийшов економічний фактор. І як у будь яку справу, в Українську музику необхідно вкладати фінансові ресурси. А от розуміння цього у суспільстві, у заможних Українців бракує… Насправді, люди люблять і спраглі Української пісні. Де б ми не були, нас завжди під оплески не відпускають зі сцени. І не важливо, чи це Схід, чи Захід України. Думаю що просто не існує індустрії просування саме Україномовної пісні. Багато моїх знайомих співаків були невідомі, доки співали Українською. Коли заповнили репертуар піснями російською, одразу ж з’являлись на всіх радіо та телеефірах. Швидше за все існує цілеспрямована політика, войовнича політика проти Україської пісні… Тому потрібно починати змінювати все це на державному, національному рівні.
Трохи про особисте. Чи пам’ятаєте Ви перший шкільний дзвоник?
- Пам’ятаю… Я ще не навчалась, а до школи вже ходила…
Як таке так могло бути?!
- Мої Батьки вчителі, тому брали мене із собою до школи. Ще мої покійні Дідусь і Бабуся були вчителями на Тлумаччині, Дідусь був директором школи, а Бабця вчитель початкових класів. Моє ж Мама – вчитель української мови та літератури, завуч школи. Батько вчитель фізики. Мама завжди брала мене до школи. Завжди всім цікавилась, все схоплювала на льоту, як то кажуть… Всі дивувались, як така мала дитина вже додає і віднімає двоцифрові числа і читає з такою швидкістю, як це роблять четвертокласники… Писала віршики…
А вони десь збереглися?
- Звичайно. Ось одни із них: “Іжачок ішов по лісі, яблучка собі знайшов, як зайшов же він до хати, став він діткам роздавати.” Зрозуміло, це все у чотири роки, але все одно була ж рима. А в 11 років написала першу пісню…
Я любила вчитись. Закінчила школу із золотою медаллю. Також закінчила Єзупільську музичну школу по класу фортепіано. Згодом, Інститут мистецтв Прикарпатського Університету імені Василя Стефаника.
Яким було студентське життя?
- Мені моє студенстьке життя було більш цікавим… У нас була дружня група. Зараз, правда рідко бачимось. Але багато моїх одногрупників були на моєму сольному концерті. З де-якими зідзвонюємось час від часу.
Яку рису характеру цінуєте у собі найбільше?
- Ви краще запитали б навпаки… Є дуже самокритичною до себе. Хоча у цілому я доброзичлива і щира. Іноді, моя щирість і відвертість мені завдає шкоди, адже ж багато хто цим користає. Та нічого не вдієш, є так, як є…
Чого не можете вибачити іншій людині?
- Зраду! А ще підлість, хамство і брехню… Але в принципі з часом все вибачаю, от тільки ставлення до тієї людини міняється у гіршу сторону…
Ви конфліктна людина?
- Ні! Завжди стараюсь уникати конфліктів і конфліктних людей. Мені їх просто шкода, адже це люди, які не задоволені своїм життям. І зливають свою лють на інших. Я не терплю образ і хамства. Тому іноді доводиться постояти за себе! Старуюсь мирним шляхом…
Коли б котрийсь із шанувальників запропонував у подарунок невеличкий острів в океані, чи прийняли б Ви подарунка?
- Я?!… [Посмхається.] Звичайно!… Сама дуже люблю робити подарунки, і коли це було б від щирого серця то звичайно б прийняла.
І що б Ви робила з тим островом?
- Мабуть, найперше запросила б туди всіх друзів і близьких для мене людей, та влаштувала б вечірку…
Ви завжди гарно та стильно одягнені. Напевне є ціла кімната гардероб?
- Справді, одягу чимало. Як і кожна дівчина люблю гарно одягатись. Зрештою професія співачки, як то кажуть заставляє. Не виходжу з хати до того моменту, доки мені усе не подобається на 100%. І скільки би це часу не займало…
Шоу бізнес і сім’я – можна поєднати?
- Знаю чимало ситуацій, коли особливо дівчата після одруження залишають сцену –заброняють чоловіки… Інші звичайно, поєднюють і сім’ю і кар’єру. Буду пробувати поєднати. Думаю, це можливо. Просто треба зустріти людину, котра буде тебе розуміти і підтримувати… Адже не уявляю себе без сцени!…
Якщо би можна було щось зміни у житті, чи хотілось б щось змінити?
- Напевне так… Всі ми колись помиляємось, а потім жаліємо, що так сталось… Але все, що не стається, мабуть до кращого. Життя дає нам уроки.
Чимало популярних співаків стають політиками. Не виникало такої думки?
- Ввжаю, що кожна людина повина займатися своєю справою. Я поганим політиком напевне була б, адже повністю розчинилась у музиці. Хоча, якщо колись у житті буде така пропозиція, то можливо не відмовлюсь… Цікаво спробувати себе в іншій професії. Та від музики ніколи не відійду…
Чи існує велика мрія?
- У мене є мрія! Але вам розкажу про неї одразу ж як вона здійснится. Надіюсь, що це буле найближчим часом.
Цікавились своїм походженням? Досить оригінальне як для українки прізвище – Лончина.
- Знаю, що на Львівщині, Кам’янко-Буський район, живуть чимало людей з таким же прізвищем. А моя Родина по Батьковій лінії походить саме звідти.
Розмовляв Петро А. ВЛАСІЙЧУК, спеціально для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі
друкувати
