Вона і ніжний лірик, і талановита письменниця, і цікавий кінодраматург. Це турботлива мати і жінка з глибокою філософією життя. Вона – Марія Вайно.
Пані Марія друкується з чотирьох років. Сьогодні її кіносценарій “Чоловік в кредит або четвертий варіант” і роман у новелах “Теплий двір або рапсодія струнного квартету” - лауреати творчого конкурсу “Коронація слова” у різних номінаціях.
Не зважаючи на щільний графік роботи, Марія Вайно з радістю погодилась поспілкуватись з читачами сайту Коломия ВЕБ Портал.
- Ваші твори включені до шкільних програм Прикарпаття як література рідного краю. А чим же особливі кіносценарії Марії Вайно?
- Мої кіносценарії “Свекрушина” і “Мій син” вивчають тому, що вони написані як літературні твори. Як писав Довженко, так пишу і я. Більше в Україні так ніхто не пише. На жаль, в нас сьогодні кіносценарії часто призначені лише для режисера і того, хто буде займатися постановкою твору. Про мої роботи відомий український режисер Олег Бійма сказав: “Маріє Едуардівно, ви пишете так, що ваш твір неможливо зіпсувати”.
- Пані Маріє, а який літературний жанр вам найцікавіший для написання?
- Новела – це, безперечно, найулюбленіша творча форма для мене. Коли я напишу невелику новелу, це приносить творче задоволення. Проте на одну лише мить. Я в цьому довго не перебуваю. Вона як дитина: спочатку ти її народила, а потім мусиш віддати в люди.
- А як народжуються ваші твори? Це щоденна буденна праця чи миттєві душевні пориви?
- Творчість – це моделювання людських доль. Своїх героїв сприймаєш, як живих людей. Кажуть, що десь ці долі насправді існують. Я настільки відчуваю своїх героїв, що якби їх хтось порізав, мені здається, в мене з пальця кров би потекла. Я ними так переймаюся, що поки не напишу задумане, не можу з тим жити.
Не ставлюсь до творчості, як до ремесла: я не пишу кожного дня, а виношую, як дитину. Мені не цікаво просто писати про якісь події. Про це пише преса, хроніки. А література потребує глибшого осмислення. Я можу обдумувати і чекати слушного часу.
Але якщо я відчуваю, що це головне, то повинна десь поїхати, усамітнитись і творити.
Так я приїжджала в Галич до однієї жінки. В неї не було ніяких особливих умов, але вона – дуже добра. Я написала в неї “Свекрушину”, “Ти – мій син”, і частину “Теплого двору”. Це все за кілька тижнів.
- Цікаво, а як з’являлись прототипи героїнь “Теплого двору”?
- Кожен автор пише про те, що відчув клітинками свого єства або трансформував через себе. Всі образи моїх героїнь є навколо мене. Я просто все занотувала. Кожна з тих героїнь має свої прототипи. Вони навіть впізнають себе у творі. Не всі хочуть, аби їх називали, тому я не буду про це говорити. Єдине, що можу сказати, - образ Вікторії поєднує в собі характери двох людей. Це віртуозні скрипачки Святослава Семчук і Люба Дечаківська.
- На “Коронації слова” журі відзначило інновацію у творі “Теплий двір”. Кожен розділ і кожна героїня супроводжуються назвами музичних характерів. А якби ви писали про себе, то який музичний характер би обрали?
- Я про це не думала ще… Якщо ви маєте на увазі темперамент і характер, то мені близький Бетховен.
- Чому долі жінок у творі часто залежать від трагічних обставин?
- Ці речі потрібно осмислювати в декількох площинах. Бо є смерть фізична і смерть духовності, моралі… Оці психологічні моменти є важливі, щоб задуматися. Я це просто показую, а людина нехай робить висновки. Твори повинні спонукати читачів і відчувати, і думати. І тут в мене психологічні площини накладаються, пересікаються. Бо люблю писати на кшталт Стефаниківської прози, багатоплощинної, неоднозначної. І не просто розповідати, а, власне, показати так, щоб зачепити, щоб про це не можна було не думати.
- Героїні новели “Теплий двір” дуже різні за вдачами, і долі у всіх несхожі. Що ж їх об’єднує?
- В моєму творі всі жінки дуже сильні: в творчості, в тому, що впевнено йдуть до своєї мети, в прагненні щастя. Вони бурхливі, динамічні натури.
Кохання – почуття, яке за своєю сутністю вимагає мудрості. І у творі всі героїні її знаходять. Вони самодостатні в любові. І сильні в любові.
- Маріє Едуардівно, кого вважаєте своїми вчителями серед письменників?
- До слова мене привчила мати, ліричної душі особа. Вона так говорила: “Марійцю, мені це слово заважає, “шпетить”“. І хоч я ридаю і не погоджуюсь, все одно потім доходжу до тієї думки. В неї було природне літературне чуття.
А вже професійно інша людина “дала мені дорогу” в літературу, коли я була ще школяркою. Це нині покійний поет Йосип Антонович Попадюк. Він мав літературну студію в нас в Калуші. І вивів “в люди” і мене, і Василя Олійника. На прикладі деяких моїх віршів він показав, як треба працювати над словом. Тоді здавалося, що він руки мені відрубує. Дуже багато креслив… А воно ж таке близьке і рідне! Я думала: як можна так з тим поводитись? Але він мав рацію. І я йому тепер вдячна. Саме тому почала друкуватися ще з 4 класу. А далі мені все давалося дуже легко.
- Що думаєте про сучасну українську літературу?
- Сучасна література в нас бажала б бути кращою, безперечно. І мені не хочеться називати деякі імена, але … Я гадаю, що буде все гаразд.
- А як ставитесь до вживання ненормативної лексики у поетичних літературних творах?
- Негативно. У нас дуже часто молоді люди, модерністи використовують їх. Я вважаю, що це “поза”: “От, я так можу, а ти ні, бо ти інакше вихований”. Література – це мистецтво. А мистецтво – це краса і образи. І, я вважаю, що образ і красу ми можемо творити, уникаючи цієї ненормативної лексику. Бо тоді цей образ ніби буде мати якусь бородавку, якийсь “ганч” на своєму тілі. Бо те слово має негативну енергетику. І чи варто її вносити? Візьміть собі, закрийтеся в найменшому куточку квартири і тоді можете говорити так!
- Ви працюєте на Першому національному телеканалі, проводите майстер-класи з кінодраматургії і друкуєтесь постійно! Як ви це все встигаєте?
- А з чого ви взяли, що я встигаю? (Сміється). В мене, так само, як і у всіх людей, є 24 години на добу. Але я завжди визначаю, що головне в моєму житті. Коли мої діти були малими, я повинна була “поставити їх на ноги” і знала, що це в мене на першому плані. Могла собі дозволити писати тільки на вихідних або на літніх канікулах, адже працювала тоді вчителькою. Вже останнім часом більше часу віддаю творчості.
- Що ви, як професійний літератор, вважаєте ціллю письменницької праці?
- У мене є такі читачі, які телефонують і кажуть: “Я не можу читати ваші новели, як детективні твори – взяла на ніч і прочитала. Читаю одну новелу в день. Там такі сильні речі, які перевертають мій світогляд. Виплачешся, а потім розумієш, що очистився”.
Найвище мистецтво – розповісти так, щоб людина стала співучасником події. В кінематографії є таке поняття “саспенс”, тобто захопити читача настільки, що він тим вже живе. І більше того, щоб він для себе зробив певні висновки.
Якщо є такі відгуки, такі читачі, то я щаслива як автор. Значить, не даремно “шкрябається” щось. Нехай воно йде в люди і нехай читається. Це – головне.
Автор: Христина ЗАНИК, Могилянська школа журналістики для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі
друкувати
За просвітницької ініціативи Культурологічного проекту “Коломия – наше місто” (адвокат Михайло Петрів), запрошує вас на презентацію графічного роману “Герой поневолі”, яка відбудеться за присутності авторів 18 листопада 2015 р. в місті Коломиї…
6 жовтня Суд Європейського Союзу оголосить рішення у справі щодо захисту даних, що може означати початок важких часів для Facebook та інших інтернет-велетнів…
З настанням похолодання значно зростає небезпека виникнення пожеж в житлових будинках. Це пояснюється, в першу чергу, збільшенням періоду експлуатації печей, електронагрівальних приладів, та необережного поводження з вогнем.
У 2006-ому році в Данії, водій швидкої допомоги перевозив пацієнта з однієї лікарні до іншої.
Пацієнт - смертельно хвора людина, що провела три місяці поспіль на лікарняному ліжку. Під час поїздки він дуже хотів побачити канал Влардінген востаннє. Він хотів трошки побути на сонці та вітру, відчути запах води, перш ніж знову повернутися до лікарні.
Уряд передбачив 140 млн грн на реформування служби дільничих міліціонерів у невеликих населених пунктах
Згідно з дослідженням компанії Luster Premium White, мілленіали (покоління, що народилося в 90-х - початку 2000-х) витрачають на селфі у середньому 54 години на рік
22 вересня голова облдержадміністрації Олег Гончарук зустрівся з командиром новоутвореної 10-ї гірсько-піхотної бригади, Героєм України, підполковником Василем Зубаничем.
Швейцарський фінансовий холдинг опублікував рейтинг, в якому підраховано кількість годин, які доведеться пропрацювати середньостатистичним жителям різних міст для того, щоб дозволити собі iPhone 6 (
850 тисяч біженців приїдуть у ЄС впродовж наступних двох років. І це лише мінімальні розрахунки, які оприлюднили в ООН.
