Особливості президентської кампанії на Прикарпатті

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-12-31 10:34:00

Політична реклама кандидатів. Вже менше ніж за місяць відбудуться чергові президентські вибори. 17 січня нація зробить свій вибір, обере двох найбільш достойних, щоб посісти президентське крісло й стати четвертим за ліком Президентом незалежної Української держави. Кожен з кандидатів, а їх у ЦВК зареєстровано аж 18 (!!!), мав вдосталь часу, щоб донести до відома громадян особливості своєї позиції і переконати їх віддати свій голос саме за нього/неї. Упродовж майже чотирьох місяців країна була свідком різноманітних за змістом та технологіями передвиборчих кампаній. І хоча вони ще не добігли до завершення, однак уже сьогодні можна робити певні висновки.

Західна Україна, особливо Івано-Франківська область, яка раніше традиційно підтримувала В.Ющенка та Ю.Тимошенко й вважалася не надто привабливою в електоральному плані для інших кандидатів, внаслідок добре відомих широкому загалу причин, цієї осені стала справжньою авансценою для розгортання активної діяльності в сподіванні отримати свій ласий шматочок у вигляді відсоткових дивідендів. Саме тому напередодні виборів хотілося б проаналізувати хто з кандидатів чим запам’ятався прикарпатському виборцю.

Першим свою агітаційну кампанію на Івано-Франківщині розпочав А.Яценюк, чий рейтинг влітку змушував хвилюватися не лише Ю.Тимошенко. Молодий, енергійний, без заплямованого минулого політик, який асоціювався як представник нового покоління, політик з прозахідною орієнтацією, мав всі передумови для того, щоб набрати значну кількість голосів. Яценюк обрав собі образ воїна, й “засіявши” обласний центр сіті-лайтами з надписом “іду на війну з корупцією”, а головні площі міста польовими штабами, головний фронтовик країни почав воювати з невидимим ворогом – системою, системою в якій він зробив кар’єру. Войовничість Арсенія Петровича, за задумом його російських політтехнологів, мала підкреслювати колірна гама, адже сам Яценюк на воїна мало чим схожий. В результаті, біг-борди із зображенням Яценюка вплинули на рейтинг кандидата лише негативно, адже кольори викликали в кращому разі нерозуміння й несприйняття. За яскравою риторикою ніякого змістового навантаження, й що головне – продовження не отримали головні месседжі кандидата. Програма ж “Новий курс” із проектом Східноєвропейської інтеграції (разом із Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдовою, Росією) практично розвіяла його образ як прозахідного політика й призвела до того, що із лав “Фронту змін” почали масово виходити соратники Яценюка. Під кінець грудня компанія кандидата здається вичерпала себе, завдавши самому кандидату лише шкоди. Фактично, А.Яценюк із головної надії президентської кампанії перетворився га головне її велике розчарування. Що ж, перший на старті, як відомо, ще не перший на фініші. Можливо, у вірусі Ю1Я1, під літерою “Я” розумівся саме Яценюк??!

Практично одночасно із А.Яценюком свою передвиборчу кампанію на Прикарпатті розпочала ВОНА. Ю.Тимошенко вдалася до комбінації добре відомих, перевірених у минулих виборчих кампаніях, технологій разом із новинками, що внесли американські політтехнологи, які, до слова, привели до перемоги Б.Обаму в США. Юлія Володимирівна, попри своє перебування на посаді Прем’єр-міністра, обрала собі певний завуальований образ. З одного боку, вона знову вдалась до риторики “скривдженої”, якій всі заважають працювати на благо держави.

Та попри це – вона працює й практично всі її досягнення можна було прочитати на біг-бордах. На масове “поширення” результатів успішної діяльності Прем’єра (на кшталт “Знищено газову мафію”, “Антикризова стратегія для шахтарів. Шахти працюють”, “Створено стратегічний запас зерна. Україна з хлібом!”…) було затрачено колосальні кошти. Команда Тимошенко вдалась до своєрідного “знеособлення”, коли агітація велася без прямої адресації до певного кандидата. Це можна пояснити тим, що суспільство втомилося від одних й тих же “героїв”, від нереалізованих обіцянок. Таким чином, увага концентрувалась на тому, що вдалося досягти, дарма, що ці досягнення є загальними, неконкретними й ефемерними, такими, що важко перевірити. Водночас добре відомий білий колір фону разом із червоними літерами слова “Вона” наштовхували свідомість саме на Ю.Тимошенко. Така технологія, хоча й з певними відмінностями, одразу ж була використана й конкурентами Тимошенко – В.Литвином та В.Ющенком. Варто зазначити й те, що через певний час біг-борди “Вона”, здійснивши свою позитивну для кандидата місію, почали, через свою надмірну кількість, викликати в суспільстві й певні негативні асоціації. На це було практично миттєво відреаговано: “Вона працює. Вона – це Україна”. Просто, швидко і геніально. Щопрада “Вона – це Україна” наштовхує до певного дуалізму поняття “Вона” – невже Україна - це лише Вона??!

Водночас передвиборча кампанія Прем’єр-міністра супроводжувалася численними поїздками, концертними турами “З Україною в серці”, на яких Ю.Тимошенко не упускала можливості виступити із палкими промовами. “Їй” вдалося схилити під свій бік практично всю сучасну українську естраду. До схожих кроків, які, як правило, при значних фінансових затратах приносять мінімальний результат, в роки світової економічної кризи не вдався жоден інший кандидат. І це при тому, що згідно з декларацією про до доходи Юлія Володимирівна є чи не найбіднішим кандидатом. Використала Ю.Тимошенко в Івано-Франківську й агітаційні намети, які після 2004 року стали невід’ємним елементом будь-яких виборів.

З іншого боку, напередодні нового року “Вона” уподібнилася білому тигреня, рік якого наступає за східним календарем. Саме на плакатах із ним та надписом “ТигрЮля”, “Порву за Україну” можна побачити Ю.Тимошенко в обласному центрі. І хоча біле тигреня є рідкісною й зовні безобідною тваринкою, в душі воно все одно – хижак. А чи потрібен хижак українському народу??!

В цілому, передвиборчу кампанію Юлії Володимирівни можна охарактеризувати як яскраву та динамічну, однак таку, яка поки не виконала свого головного призначення – за даними соціологів відставання від В.Януковича й надалі складає близько 10%.

Лідер Партії регіонів, один з головних фаворитів президентських перегонів В.Янукович увійшов у виборчу кампанію впевнено, навіть дещо самовпевнено. Цьому сприяла “успішна” діяльність його основних конкурентів. Складалось враження, що в команді лідера опозиції практично впевнені в перемозі свого кандидата і для забезпечення позитивного результату головне не допустити помилок. Однак, невдовзі виявилося, що така стратегія може й не гарантувати перемоги. В м.Івано-Франківську передвиборча діяльність штабу В.Януковича обмежилася в основному численними біг-бордами. Так, спочатку головний регіонал країни запевняв всіх, що для нього важлива думка пересічного громадянина і він “почує кожного” шляхом спілкування по безкоштовній телефонній лінії. Використання такої технології спрямоване на формування у виборця ілюзії безпосереднього контакту із кандидатом, турботи про нього, а для самого кандидата допомагає сформулювати коло основних проблем громадськості, на вирішення яких мають бути розроблені відповідні месседжі. Така технологія в цілому не є новою і являється не надто ефективною. В цій виборчій кампанії її, до речі, вперше використав С.Тігіпко. Згодом в обласному центрі з’явилися біг-борди іншого характеру, які були своєрідним продовженням попередніх – “Твою думку враховано. Проблему буде вирішено”. Щоправда для громадськості виявилося загадкою, яку саме думку було враховано і яку проблему й яким чином буде вирішено??! Схоже, що на запитання відповіді й не передбачалося.

Одним із гасел кампанії Януковича є “Україна для людей” – не надто вдалий, на нашу думку слоган. Сумнозвісне минуле кандидата поряд із олігархічною уособленістю “Партії регіонів” наштовхує на цілком зрозуміле питання – кого мав на увазі В.Янукович і для кого він збирається розбудовувати Україну??!

З робочим візитом до Івано-Франківська В.Янукович поки що прибув лише одного разу, та й то на декілька хвилин, обмежуючись в основному спрямуванням до обласного центру своїх соратників – Г.Герман та інших. Схоже, що в душі у кандидата все ще залишився осад від кинутого в нього яйця в 2004 році. Попри це, В.Янукович постійно заявляє, що ніякого зла на місцевих мешканців не тримає.

Свою передвиборчу кампанію чинний Президент України Віктор Ющенко розпочинав із вкрай малого рейтингу. Здавалося, що навіть на Прикарпатті його шанси на успіх невагомі. Однак, В.Ющенко з гідністю витримав критику в свій бік й заявив врешті-решт, що балотуватиметься вдруге. Варто зазначити, що В.Ющенко чи не єдиний, хто втримався від попередньої агітації й розпочав свою кампанію разом із офіційним оголошенням президентських перегонів. В.Ющенко також на своїх біг-бордах зосередився на досягненнях, що їх було реалізовано за часів його президентства. На відміну від Ю.Тимошенко, біг-борди В.Ющенка мають суттєву різницю – на них зображені пересічні, однак реальні люди, які називають конкретні причини чому вони збираються голосувати за чинного Президента. На біг-бордах можна зустріти і самого Ющенка, який також “звітує” про результати своєї діяльності як Президента України. Ці досягнення в цілому виглядають більш конкретними, реальними, їх тією чи іншою мірою відчув кожен пересічний громадянин, а тому, відповідно, вони є більш переконливими й дієвими. Про це свідчать й дані різноманітних соціологічних опитувань, за даними яких В.Ющенко в Івано-Франківській області перетворився на головного фаворита.

Проте кандидат не обмежується лише наочною агітацією й доволі часто з офіційними візитами відвідує Прикарпаття. В цілому, командою В.Ющенка було обрана доволі цікава стратегія ведення кампанії, про що свідчить поступове загальноукраїнське зростання рейтингу кандидата. Однак, через свою часову обмеженість команді Ющенка може просто таки не вистачити часу, а, відповідно, й голосів. Тому, якщо Ющенко сподівається увійти в другий тур, його команді необхідно вносити щось нове у кампанію.

Щодо іншого кандидата в Президенти, лідера ВО “Свобода” Олега Тягнибока, то попри доволі значний рейтинг цієї політичної сили на Прикарпатті рейтинг самого кандидата не є наскільки вражаючим, хоча й доволі непоганим. Передвиборча кампанія кандидата була досить активною – регулярно відбувалися зустрічі як з кандидатом безпосередньо, так і з його довіреними особами, при чому акцент робився на живому спілкуванні; з виборчого штабу було виділено значну суму коштів для боротьби із епідемією грипу; проводилися й різноманітні масові заходи. Водночас, наочна передвиборча агітація кандидата в черговий раз не вразила. Попри відсутність значних фінансових ресурсів, кошти на один-два якісно продуманих фахівцями біг-борди знайти було не лише можна, а й необхідно. Натомість маємо нечіткий, розмитий фон, на якому зображені прапори ВО “Свобода”, помітити які з далека надзвичайно складно. Незрозумілим є й слоган “А з нашого боку – Тягнибок”. Який зміст ховається під цими словами для пересічного виборця скоріш за все й залишиться таємницею??!

Не вражає оригінальністю, попри значні фінансові витрати, передвиборча кампанія Голови Верховної Ради Володимира Литвина. Команда В.Литвина фактично скопіювала технологію Ю.Тимошенко й в результаті – “Тільки він служитиме людям вірою і правдою”, “Тільки Литвину можна довірити країну!”. На основі цього й гасло-заклик – “Країні потрібен Литвин”. Схоже, що В.Литвин вкотре сподівається на “золоту акцію” внаслідок парламентських виборів.

Сергій Тігіпко, намагаючись повернутися у велику політику, обрав образ економіста-професіонала, фахівця-інтелектуала, справжнього чоловіка, який знає як вивести країну з кризи і куди рухатись далі. Саме його команда започаткувала використання в даній кампанії технології “прямої телефонної лінії із кандидатом”, якою згодом скористалися як В.Янукович, так і В.Литвин. Водночас, своєрідною новинкою цих виборів стала й книга С.Тігіпка “Україна: проект розвитку”. В цілому кампанію С.Тігіпка, як політика, рейтинг якого на Прикарпатті сягає на даний момент близько 2-3%, можна розцінити як доволі вдалу.

Протікання передвибочих кампанії інших кандидатів на Прикарпатті не вирізняються особливою активністю. Так, Василь Противсіх закликає “За життя без “Я” та “Ю”, зосередившись в основному на критиці Ю.Тимошенко. Інна Богословська запитує в громадян “Чи хочуть вони ще 5 років такого життя?” й констатує, що “людям потрібна нова влада”. Цікаво, кого саме вона розуміє під новою владою, адже себе до неї вона віднести ніяк не може. Анатолій Гриценко, оголосивши себе “першим непрохідним”, свою президентську кампанію будує на конструюванні образа “ворога їхньої держави”. Лідер УНП Ю. Костенко закликає “робити українське, купляти українське, захищати українське – бо це твоє!”. Михайло Бродський на біг-бордаг обласного центру подає себе як “доктор Бродський”, зауважуючи, “що врятувавши одне життя, ти врятуєш світ”. Цікава технологія, от тільки чи підходить вона для виборів Президента держави, громадян якої цікавить перш за все вирішення їх фінансових проблем?! Головний Комboy України разом із своїми колегами по блоку на прес-конференції в обласному центрі заявляють, що вони претендують на всю повноту влади в Україні, делегують свого кандидата на президентські вибори, виступаючи при цьому проти поста Президента як такого. А лідер НДП Л.Супрун заявляє, що “її мета – добробут України”.

Що ж – благородна мета, однак, здається, жоден з сьогоднішніх кандидатів не має чіткого уявлення щодо того, яким чином її здійснити. Намагатися ж реалізовувати її доведеться лише одному. Кому саме – залежить від нас з вами, адже свободу обирати владу ми таки здобули. От тут-то й подивимося чия передвиборча кампанія була найбільш ефективною.

Автор: Ігор ДЕБЕНКО, політолог, м.Івано-Франківськ
Обговорити на форумі