Захід провокує біду

Знову ми чуємо знайомі голоси з Берліна, Парижа та інших західних столиць про недоречність надання на грудневому саміті НАТО в Брюсселі Україні Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі. Як аргумент наводиться можлива бурхлива реакція Москви. Чомусь всі ці президенти і прем’єри гадають, що запобігання перед Кремлем зробить його м’якшим, цивілізованішим і демократичнішим. Як казав шеф таємної поліції Наполеона БОНАПАРТА Жозеф ФУШЕ: “Це гірше, ніж злочин, це помилка”. І це вже не перша помилка Заходу. Ми схильні картати і шпетити самих себе, говорячи про ті українські граблі, що на них постійно у своїй історії наступаємо, але, як засвідчує XX і початок XXI століття, граблі бувають не лише українські.

Коли більшовики захопили владу в Росії після кривавої громадянської війни, вони взяли участь у міжнародній дипломатичній конференції у Генуї, куди приїхали не в комісарських френчах, а вдягнувши фраки і почепивши “метелики”. Представники західних держав аж підстрибували від радості, кажучи про тих комісарів: “Та вони такі ж самі, як ми. З ними можна мати справу!”. Проте більшовик, російських шовініст, навіть коли він удає джентльмена, не стає від того джентльменом.

Партійний поет Владімір МАЯКОВСЬКІЙ писав, що комуністи в Генуї дивилися поглядом хазяя на те, що вони вважали своїми майбутніми володіннями. До речі, ще тоді ЛЄНІН дав своїм дипломатам справді ґеніальну настанову, проти якої Захід раз у раз виявляється безпорадним: “Справжнє враження можна справити лише наднахабством”. Захід реагує на нахабство Кремля, як жаба на погляд удава.

У 1945 році Захід віддав СТАЛІНУ пів-Європи, посиливши цього монстра, а потім був змушений витрачати величезні ресурси, щоби протягом понад 40 років стримувати російський комунізм та його плани всесвітнього панування. На Бухарестському саміті НАТО, побоюючись Москви, французи і німці відмовились надати Плани дій щодо членства в НАТО Україні і Грузії. Кремль це зрозумів як заохочення до активних дій і розпочав збройну агресію проти Грузії. Замість максимально рішучого засудження Захід почав непристойно загравати з Москвою, що додало Кремлю нахабства. Навіть зі Сполучених Штатів лунають голоси, що, мовляв, не треба псувати відносини з Росією через Україну і Грузію. Колись у 1939 році англійці і французи заявляли під час тиску ГІТЛЄРА на Польщу, що вони не хочуть воювати за Данциг. Але потім їм все одно довелося воювати, бо Францію було окуповано, а британці ледве втрималися на їхньому острові. Звісно, втрат вони зазнали значно більше, ніж якби воювали за Данциг…

Події у Грузії давали Заходу шанс зупинити новітню московську експансію, він тим шансом не скористався. Лише кілька американських армійських бригад, уведених на територію Грузії, негайно витверезили б ПУТІНА і МЄДВЄДЄВА, що відчайдушно блефують, як блефував ГІТЛЄР, коли окуповував демілітаризовану Рурську зону і розчленовував Чехословаччину. Нахабство Кремля живиться боягузтвом і нерішучістю Заходу. Якщо Захід відмовиться в Брюсселі надати Україні і Грузії реальну північноатлантичну перспективу, це може стати поштовхом до ще однієї російської збройної агресії. Тоді Заходу доведеться визнати свою провину, те, що він зрадив молоді демократії українського і грузинського народу. Тоді він утратить право розводитися про права людини, про європейські цінності й таке інше. Бо не мають права робити ці ідеали своїм прапором ті, хто в ім’я егоїстичного інтересу здатні легко продати ці ідеали за російські газ і нафту. Тоді будь-які такі промови з европейських і заокеанських столиць наражатимуться у світі майже виключно на ненормативну лексику. Можна з великою часткою впевненості сказати, що відмову Грузії і Україні в Брюсселі Москва однозначно зрозуміє як сигнал до одноосібно кремлівського вирішення питання про геополітичну долю цих країн.

Поміж людей, які здатні думати, вже давно немає сумнівів щодо сутності путінського режиму в Росії. Схоже на те, що таких людей обмаль у керівництві країн Заходу. Джордж БУШ залишиться в історії еталоном політичної наївності завдяки його фразі: “Я зазирнув у вічі ПУТІНУ і побачив його душу”. Джон МАККЕЙН іронічно виправив свого одно-партійця, зазначивши, що в очах Путіна можна побачити тільки три літери – КҐБ.

Сьогодні у Кремлі дуже розраховують на сприятливий для себе зовнішньополітичний курс Барака ОБАМИ, якого московські чекісти називають американським ҐАРБАЧЬОВИМ і дуже мріють, що за його президентства Сполучені Штати розпадуться, як за президентства ГАРБАЧЬОВА розпався Радянський Союз.

На жаль, ці мрії не є такими вже фантастичними, адже вся політика Москви спрямована на ізоляцію США від Європи і на явну чи таємну підтримку всіх антиамериканських сил у сучасному світі. Крах Америки – то є найзаповітніше бажання російської політичної еліти, чого вона навіть не дуже приховує. Якщо Барак ОБАМА не стане чемпіоном політичної наївності й побачить в очах

ПУТІНА теж саме, що й Джон МАККЕЙН, то він, поза сумнівом, зможе повернути своїй країні її колишню потугу і вплив.

Нинішня Росія з її енергоресурсами, що використовуються на міжнародній арені як зброя, з її атомними арсеналами, з її антилюдською верхівкою є значно небезпечнішою, ніж ісламський тероризм. Захід це зрозуміє, але є загроза, що це станеться запізно… Сучасна Росія має феноменальну ненависть до справжньої демократії і свободи народів. Успіхи сусідніх демократичних держав страшенно дратують Кремль, тому московська пропаганда зомбує росіян, доводячи їм, що в Україні, Грузії, Литві, Латвії, Естонії все погано і лише в Росії добре під чуйним керівництвом чекістів. У поступі цих держав і суспільств Кремль бачить безпосередню загрозу і виклик собі. А Захід має зрозуміти, що, знищивши цей бар’єр, який відгороджує його від Європи, чекістський Кремль стрімко кинеться “вирішувати питання” Заходу, прагнучи до своєї споконвічної мети – цілковитого контролю й панування в Європі в дусі Катерини II та Миколи І, коли, як хизуються російські історики, “жодна гармата не могла вистрілити в Європі без дозволу Петербурга”.

Автор: Любомир СТРІЛЕЦЬ
Обговорити на форумі