Теоретик української геополітики

“Кожна нація, як і окрема людина зможе висловити себе і своє лице у безнастанній боротьбі з матеріальним і духовним оточенням. Тільки у такій боротьбі виробиться природна сила України та її вартість для світу”. Юрій Липа

Юрій Липа і досі не відомий широкому загалу. Ця необізнаність, пов’язана в більшій мірі з забороною в Радянському Союзі на існування політичних поглядів, які йшли врозріз з політикою компартії. Українець, який на початку ХХ століття сформулював геополітичну концепцію України. Людина, яка залишила після себе неоціненний спадок. Крім своїх політичних праць: “Призначення України”, “Українська доба”, “Розподіл Росії” “Українська раса”, “Чорноморська доктрина” він залишив ряд публіцистичних та літературознавчих творів: “Козаки в Московії”, “Бій за українську літературу”, а також збірки поезій: “Світлість”, “Суворість”, “Вірую”, книги з медицини: “Ліки під ногами”, “Фітотерапія”. Людина – оркестр, як лікар – працював вдень, як автор писав – вночі. Один із сучасників Липи згадує: “Творчих коней мав Липа багато. Пересідання з сідла в сідло дозволяло йому систематично й постійно працювати і в своєму короткому житті зробити дуже багато. Не потребував чекати часу, коли відгукнеться в ньому поет, коли біолог-лікар, коли заговорить в ньому голос теоретика мистецтва, соціолога, економіста, геополітика, антрополога, історика, археолога. Немає, здається, ділянки літератури і мистецтва, які б не цікавили Липу…”

Народився Юрій Липа на просторах гарячого українського Півдня 5 травня 1900 року в м.Одесі. В інтелігентній сім’ї Івана та Марії Липи. Батько Юрія Липи був лікарем, якого делегували від громади Одеси до уряду. Працював міністром віросповідань та релігій, також в комітеті охорони здоров’я, був членом Ради Республіки. Під час навчання в Харкові, Іван Липа був членом організації “Братство тарасівців”, за що відсидів півтора року в тюрмі. Залишаючи заповіт своєму синові Іван Липа написав: “Тобі, сину, одне завдання зоставляю: перевершити батька, стати більшим од батька”. Мама Юрія Липи була вчителькою народної школи, авторка граматики української мови, яка так і не була видана за радянських часів.

Згодом Юрій Липа вступає до Познанського університету на медичний факультет. В Познані Юрій знайомиться з українцями, які мігрували до Польщі та інтернованими вояками армії УНР. Разом з університетськими друзями він створює братство “Чорноморе”. Члени організації називали себе коммілітонами, носили мазепинки та віталися словами: “Честь, Україна, товариськість!”. Основним завданням організації було виховати українську еліту, керівників майбутньої Української держави, дипломатів, політиків.

Після закінчення університету працює лікарем у Варшаві. Захопившись політичними науками, йде на навчання в школу політичних наук при Варшавському університеті. В 1938 році Юрій одружується на донці українського греко-католицького священика Галиною Захарясевич. Під час війни сім’я Липів переїжджає до с. Буніва. 20 серпня 1944 року Юрія Липу замордували радянські солдати, за підозрою у співпраці з УПА.

Так скінчилось коротке, але плідно наповнене життя українського поета, публіциста, драматурга, повістяра, перекладача, лікаря, громадсько-політичного діяча Юрія Липи. Його не стало, але залишились його праці. Його великі заповіти.

Підставами української геополітичної концепції Юрій Липи є: одна організація, одна історії, одне майбутнє. Одна організація – це не індивідуальність, не окремішність. Це завжди колективна праця та труд, колективна асоціація внутрішньо пов’язана неписаним договором на чолі із своєрідним отаманом. “Ніякий індивідуалізм українців не сміє вийти поза межі групи, межі звичайності. Провідник українських людей – це їх висловник. Він не накидає своїх фантастичних експромтів і не ексцитує екстатичними видивами…”. Так Юрій Липа характеризує українську суспільну організацію, як запоруку існування міцної держави. Одна історія – це передусім можливість розуміння власного характеру. В якому не можна відкидати жодної найменшої дрібниці. Спершу ніж відкинути її, варто спробувати зрозуміти та суцільно пережити. Адже минуле – це те, теперішнє і майбутнє, яке перебуває у кожному з українців тепер. “Єдине майбутнє – власна релігія, власна мораль і відвічні геополітичні підстави – це є величезні заповіти. Заповіти ці є в самій українській крові: щораз сильніші і жорстокіші струси тільки дозволять виразніше відчування тих заповітів всіма українцями як призначення України”.

В своїй геополітичній концепції Юрій Липа питається, чому саме вісь Схід – Захід є основною у виробленні політики України? Чому не Південь – Північ? Адже саме із Півднем Україну пов’язує багато її основотворчих факторів. “Панування на півдні – сторожа на півночі!” – це гасло Юрій Липа ставить на головне місце в українській зовнішній політиці. З Півдня прийшло християнство, на Південь була спрямована експансія київських князів. Середземне море – напрямна торговельної та політичної експансій античного Понту. Другий напрям – Північ, який дав українській культурі династію Рюриковичів. Так як і на Південь туди поширювалась торговельна та політична влада Києва часів Київської Русі (Новгород). Тільки вісь Південь – Північ, на думку Юлія Липи є віссю української політики. Це можна прослідкувати з історії української державності: політика Київської Русі, Литовської доби, Козаччини завжди була спрямована на цю вісь. Отже і наше майбутнє та майбутнє всієї української зовнішньої політики слід розвивати і вдосконалювати в цьому напрямку. Вісь Південь – Північ є однією з найпривабливіших геополітичних осей для України між Балтією та Уралом. На думку Липи Україна може існувати маючи опертя на чорноморське узбережжя, але існувати і розвиватись лише тоді, коли не допустить суперництва на Півночі. Розуміючи, що поряд не можуть існувати дві великі держави Липа вважає, що Україна має покінчити з російським імперіалізмом і таким чином здобути контроль в регіоні. “Неможливо примирити московського центру з українським центром, не можна говорити про державну співпрацю у цих двох центрах. На просторах великої Росії не може бути двох великопромислових, двох великодержавних центрів, двох великих збірників енергії! Вони виключають себе взаємно”.

Основою Української великодержавності Юрій Липа вважає український народ та суспільну працю. Пророчими були слова про майбутнє української промисловості, яка є основою зовнішньоекономічної торгівлі. Але, щоб це все продуктивно функціонувало, потрібна гідна праця робітникам та селянам, підвищення умов життя та зниження цін на товари масового вжитку. Селянську працю слід піднести на рівень однієї з почесних занять в Україні, адже Україна це передусім аграрна країна, а клас селян завжди відігравав вирішальну роль в країні.

Також не забув Юрій Липа про духовну основу українського суспільства – про українську Церкву. Але Церкву, яка має постати в майбутньому, в якій не буде чужого адміністрування та урядування. Церква в, якій не буде чвар та сварок між православною та греко-католицькими конфесіями. Усе краще з них має увійти у нову українську Церкву, яка була заснованою святим Андрієм Первозванним: “Так як і римо-католицьку Церкву благословив святий Петро, так і апостол Андрій поблагословив українську. Тому вона не менш первозванна, аніж інші апостольські Церкви світу”.

Аналізуючи особливості геополітичної концепції Юрія Липи, з сучасними теоретиками світової геополітики (С.Хантінгтон, З.Бжезинський, Ф.Фукуяма), вона відрізняється тим, що підкреслює історичну спадковість, традиції та духовність у формуванні прагнень і волі народу. Його політичних виявів та характеру. Ця духовна спадковість є формотворчою та визначальним стержнем для нації і держави.

На превеликий жаль мало хто в Україні знайомий з працями Юрія Липи, а саме з тими, що стосуються геополітики. В теперішній час, для України є екстра-актуальні питання геополітики та зовнішніх відносин. Загострення політичних стосунків в світі та невизначеність з ними України, є не найкращим прикладом для іміджу нашої держави. Україна має потенціал та різноманітні ресурси для того, щоб бути ключовим гравцем у Східній та Центральній Європі (це підтверджують і перераховані американські геополітики). Тому варто звертатись до минулого, яке спроможне дати конструктивні та актуальні відповіді на сучасні проблеми.

Автор: Олександр САЛІЖЕНКО
Обговорити на форумі