Українські політики з точки зору психосексуальної теорії Фрейда

В.Ющенко. В термінах психосексуальної теорії розвитку особистості Віктор Ющенко активно проявляє назагал власний едипів комплекс. Зокрема, це виявилось вже під час “помаранчової революції” через усунення від влади власного “батька” за підтримки політичної “матері”, якою стала Ю.В. Тимошенко. Пізніше це виявило себе через створення “помаранчевої” коаліції у нині діючому парламенті з подальшим її розпадом (регрес у канібалістичну фазу розвитку) через взаємне суперництво між “братом” і “сестрою” за право бути гідними свого “батька”. У щоденних взаєминах Ющенка з Тимошенко чітко прослідковувалися до останнього часу прояви его-стану “дитини” у формі постійних його скарг про неможливість ефективно управляти. В цей же час Юлія Володимирівна активно проявляла себе посередництвом его-стану “матері” та “батька”, критикуючи постійну неслухняність президента і жаліючи його за відсутність волі та послідовності. Таким чином, суворий “батько/мати” (Ю.В. Тимошенко) намагалася виховати свого неслухняного “сина” (В.А. Ющенко). Щоправда, останнім часом президент подорослішав і став проявляти себе через его-стан “батька” у взаєминах зі своїми політичними побратимами.

При цьому прояв лібідо президента фіксується на нереалізованих потягах генітальної стадії розвитку. Звідси внутрішнє неприйняття дійсності і бажання витворити свій власний ілюзорний світ. Поділ на „свої - чужі”, „подібні - неподібні” призвів до ще більшої клановості у владі у порівнянні з його попередником. При цьому досягнуто абсолютно протилежний результат щодо того, який декларувався як мета під час “помаранчевої революції”.

Ющенко створив міф, і він же його зруйнував. Надзвичайну шкоду, яку завдав Україні Віктор Андрійович, вже ні чим не можна компенсувати.

В.Янукович. Що стосується Віктора Януковича, то тут слід зазначити, що він одночасно перебуває в его-станах “батька” і “дитини” при взаємодії з оточенням. При цьому він, як і чинний український прем’єр, володіє особливою харизмою, але абсолютно несамостійний у своїх рішеннях та діях. Як молодша дитина він намагається проявити назагал свою силу та потужність, але дуже часто вони обертаються проти нього самого. Віктор Федорович прагне проявляти власну політичну волю, озираючись при цьому на реакцію тих, хто володіє реальною силою і впливом на глобальні процеси в економіці та суспільстві. Як і його “брат”, В.А.Ющенко, він застряг на генітальній стадії розвитку, поділяючи всіх на “свої - чужі”, “подібні - неподібні”. Боячись критики на власну адресу В.Ф. Янукович явно не хоче прозорості й конкурентності в українській політиці.

А.Яценюк. Екс-спікер Верховної Ради Арсеній Яценюк проявляє себе через его-стан “дорослого”, який змушений розмовляти з “дітьми„ та “батьками”, що apriori призводить до регресії на попередні рівні розвитку з усіма властивими їм поведінковими особливостями. Останній приклад такої регресії – підміна законопроектів, за що і поплатився своєю посадою, спровокувавши апогей сценарного розвитку кризи.

Н.Шуфрич. Головний скандаліст і провокатор українського парламенту – Нестор Шуфрич, – класичний приклад прояву его-стану “дитини”, що застряг в тій чи іншій мірі одразу на трьох стадіях розвитку: оральній, анальній та фалічній, з відповідними проявами поведінки. Зокрема це проявляється в усьому тому цинізмі, агресивності й саркастичності висловлювань, які він собі дозволяє, а також в радикальному характері власних позицій, незадоволеності усім й усіма, тенденції до руйнування стосунків у поєднанні з позерством і прагненням доказати свою чоловічу спроможність. Це аж ніяк не є прикладом для тих, хто вважає себе справжнім європейським політиком.

В.Кириленко. В’ячеслав Кириленко – це вже дещо інша історія. Вискочка, що позиціонує себе, як прозахідного політика, насправді грає свою роль, перебуваючи в его-стані “дитини”, що застрягла на оральній стадії свого розвитку. Звідси уся непримиренність позицій, прагнення володіти, не відповідаючи за наслідки своїх дій, а також незадоволеність усім іншим спектром політикуму.

Т.Чорновіл. Ще один романтик у політиці, Тарас Чорновіл, проявляє свої політичні погляди знов-таки через его-стан “дитини”. Тільки роль “батька” для нього відіграє покійний рідний батько В’ячеслав Чорновіл, з персоною котрого він порівнює та оцінює усіх політичних лідерів та вождів. Але, як і у випадку з нашим президентом Тарас В’ячеславович фактично зрадив ідеали батька, прагнучи доказати решті свою достойність.

П.Симоненко. Петро Симоненко яскраво проявляє себе через его-стан “дитини”, який аж ніяк не можна назвати конструктивним. Характерними є фіксації на оральній стадії розвитку, що проявляються у щирій вірі у власну брехню та у зруйнований міф, який він та його політична сила обсмоктують наче солодку цукерку.

В.Литвин. Про Володимира Литвина важко говорити щось однозначне. Надто він добре приховує свої справжні наміри і в цьому можна вбачати прояви фіксації на анальній стадії розвитку, що передбачає прояви таких рис характеру, як хитрість, улесливість, жадібність, а також вміння вчасно вилити політичний компромат на голови політичних конкурентів. Все це переважно проявляється через его-стан “батька”, з його настановами та повчаннями.

Джерело: analit.info
Обговорити на форумі