Ієрархія маніпулювань

Якщо придивитися до подій, які відбуваються в Україні та у всьому світі, то можна помітити, що маніпулювання масовою свідомістю з боку політичних сил та урядів держав – це ще не завершення ланцюга маніпулювань, бо за цим етапом в рамках глобалізованого світу настає етап маніпулювання слаборозвиненими державами з боку держав-гігантів та транснаціональних корпорацій.

Проте на рівні рядового громадянина більш чіткіше простежується все ж маніпулювання на буденному рівні. Яскравим прикладом цього може виступити інформація, надана Міністерством Охорони Здоров’я цього тижня. За їхніми даними в Україні за останній рік кількість курців зменшилась на піввідсотка, що викликає у міністерства бурхливу лавину оптимізму, мовляв, ось результати проведеної нами роботи у сфері боротьби із тютюнопалінням. А вже потім, на тлі вищенаведених даних міністерство додає, що щороку в нашій державі від куріння помирає 100.000 осіб, в той час, як прибутки самої лише держави (без врахування доходів виробників тютюнової продукції) складають у цій галузі 13 млрд гривень. Якщо задуматись і здійснити нескладні математичні розрахунки, то вийде, що люди, за сприяння держави, купують собі смерть, і при цьому одне людське життя оцінюється державою у 130 тис гривень. За такою ціною вона готова продавати наше життя. Але зовні це одягається у безмежний оптимізм: ми боремося із цим явищем і ось вам результат – на 0,5% менше курців.

Насправді таке маніпулювання масовою свідомістю зустрічається повсюдно. Наприклад, прем’р-міністр не пропускає жодної нагоди похвалитися досягненнями її “найкращого за всю історію незалежної України” уряду, які були б ще вагомішими, якби не заважали президент, парламент, губернатори, та й зрештою усі громадяни України. Це попри те, що серед “досягенень” нинішнього уряду можна виділити стрімке зростання інфляції, надмірні, нічим не виправдані, соціальні видатки, бюджет проїдання. Та й взагалі уся його діяльність звелалсь до того, щоб реагувати на найбільш гострі виклики, “підліковуючи” їх, гасячи локальні пожежі, і не проводити жодних структурних реформ, які хоч би якось покращили економічну ситуацію в державі. Вже не поодинокі голоси, а цілі хори експертів намагаються показати, що економічна криза в Україні – результат більшою мірою невдалої політики нинішнього уряду, та його попередників, аніж світової фінансової кризи. І незважаючи на це, мільйони людей продовжують вірити такому політику. Звичайно, останнім часом рейтинг ТИМОШЕНКО істотно впав, як і всього БЮТ, але це не заважає їй продовжувати входити до числа кількох найпопулярніших політиків держави. Більше того, Прем’єр-міністр, принаймні поки що, не нестиме за провали свого уряду жодної відповідальності, адже в результаті досягнутих домовленостей, новообраний спікер Володимир ЛИТВИН заявив, що поки немає жодних причин для відставки діючого уряду.

Щодо чинного Президента, то його дії є не менш “успішними”, а деякі експерти взагалі останнім часом бачать у ньому не гаранта Конституції та особу, яка повинна консолідувати націю, а політика більшою мірою деструктивного, який ставить палки в колеса і парламенту, і уряду так, щоб єдиним центром впливу в країні був підзвітний йому “альтернативний уряд” – РНБО. Втім, це помітно і з огляду на рейтинг ЮЩЕНКА серед громадян нашої держави. Наприклад, за даними Фонду “Суспільна думка” рівень довіри до чинного Президента серед населення України – приблизно 6%. Це при тому, що за законами політології, поріг легітимності національного лідера становить 17%, які ЮЩЕНКУ зараз навіть не снилися в найрожевіших снах.

При цьому ЮЩЕНКО відзначається тим, що навідміну від деяких інших політиків, намагається вийти з рамок тих чи інших ідеологій на рівень Ідеології. Але способи, які він обрав для досягнення даної мети видаються дуже сумнівними. Бо чи може в українських реаліях тверда антиросійська позиція об’єднати все населення держави навколо цієї Ідеології? На що сподівався ЮЩЕНКО, так активно нападаючи на Москву? Парадоксально те, що намагаючись консолідувати націю, він використовував методи, багато в чому запозичені якраз із Росії. Там, наприклад, досі мало не державним культом виступає Вєлікая Отєчєствєнная Вайна, тобто війна, яка закінчилася ще 63 роки тому, і жахіття якої логічно було б врешті забути, дивлячись у світле майбутнє. Але за відсутності останнього вся Росія щороку згадує увесь морок кровопролить і звірства мільйонних убивств. Щось подібне намагається запровадити ЮЩЕНКО, свідомо обираючи не якусь радісну подію з історії, а мільйони жертв Голодомору, бо тільки трагічні дати можуть зачепити серця мільйонів громадян, об’єднати їх навколо себе. То ж у випадку продовження даного курсу у нас щороку в ЗМІ будуть з’являтися моторошні світлини і статті під назвою “Мамо, не їж мене”.

Обидва цих політика гарно вписуються в архетипи масової свідомості. ТИМОШЕНКО – Берегиня, Оранта, жінка у білому одязі, яка прихилить до грудей усіх своїх знедолених дітей, нагодує голодних, напоїть спраглих і зігріє своєю безмежною материнською любов’ю. А ЮЩЕНКО – суворий, але добрий і справедливий батько, який захистить своїх дітей від усього зла, в нашому випадку від “руки Москви”. Очевидно, наслідування таким архетипам не є випадком збігом, це швидше результат спрямованого PR-ходу, розробленого ще в часи Помаранчевої революції. Так чи інакше, але це вигідний спосіб маніпулювати масовою свідомістю.

В цей дуалізм не вписується третій значний політичний гравець – Віктор ЯНУКОВИЧ. Втім, він останнім часом взагалі всюди не вписується. Наприклад, в опозицію. В умовах затяжної кризи, як економічної, так і політичної, він би мав значно активніше, як лідер опозиції, критикувати діючу владу, щодня нападати на Президента і Прем’єр-міністра, звинувачуючи їх в тих чи інших невдалих кроках, тим більше, що кроків таких дуже багато. Натомість він часто перебуває дещо в тіні. І при цьому сам страждає, адже представники Партії регіонів керують тими підприємствами на Сході, які зараз дуже потерпають від кризи, де вже місяцями не виплачується зарплатня і відбуваються масові скорочення. Робітники, які страждають від цього не вникають у політичні схеми, вони просто дивляться на те, що люди, за яких вони голосували, перебувають в парламенті, а жити чомусь стає дедалі важче. Тому не дивно, що зараз, наприклад, на Донбасі рейтинг комуністів зростає за рахунок регіоналів.

Якщо перейти із внутрішньої політики на зовнішню, то варто згадати нещодавні висловлювання про те, що рішення НАТО є величезним здобутком українських дипломатів, чи пов’язаний із цим оптимізм міністра закордонних справ. Насправді ж успіхи України у зовнішній політиці такі ж, як і у внутрішній, тобто мізерні. Наша держава втратила шанс отримати ПДЧ, а всі розмови навколо того, що фактично ПДЧ нам таки дали, тільки в іншій формі – це способи загорнути натівське “ні” у красивий пакунок. Серед інших “здобутків” – те, що певна кількість країн визнала Голодомор геноцидом українського народу, втім лише поодинокі держави, а не організації. Та чи й справді це найважливішй вектор вітчизняної зовнішньої політики? Адже на тлі боротьби за визнання Голодомору Україна не використала можливостей співпраці із країнами третього світу щодо експортування нашої промислової продукції, хоча такі можливості були. ЮЩЕНКО, який по суті визначає пріоритети зовнішньої політики, остаточно розсварився із Москвою. З двох організацій, які становили для нашої держави великий інтерес, одна майже припинила свою діяльність – ГУАМ, а в іншій – СНД – Україна істотно втратила свої позиції. Крім того, Европейський Союз, від якого очікували надання нашій державі перспективи членства, всього лиш підписав договір про асоціацію. Можливо, це теж було підставою для того, щоб хтось з екранів телевізорів говорив про досягенення вітчизняних дипломатів, але по суті договір про асоціацію порівняно із перспективою членства дає Україні значно менше надії на вступ у ЕС. На додачу до всього вище сказаного, Мінстерство Закордонних Справ програло тактично Румунії у судовій боротьбі за острів Зміїний та шельф навколо нього. І попри таку провальну політику нас все одно запевнятимуть, що є поступ, є успіхи, є значні і визначні здобутки.

Єдине, що може втішити – не нами одними маніпулюють. Якщо придивитися, то схожі явища спостерігаються у багатьох країнах. Навіть у Німеччині Анегла МЕРКЕЛЬ не підтримала нещодавно ідею про зниження податків, аргументуючи це тим, що потрібно збалансувати федеральний бюджет, хоча насправді, на думку деяких експертів, зокрема Володимира Карбівничого, вона, жертвуючи економічним зростанням власної країни, притримує цей засіб для того, щоб втілити його у життя ближче до виборів. А в сусідній Румунії ситуація взагалі дуже схожа до політичної кризи в Україні. Попередня коаліція розпалася там через суперечки і перетягання канату, в яких брало участь вище керівництво держави, а формування нової коаліції після виборів, які відбулися зовсім недавно, під великим сумнівом, оскільки розрив між двома партіями, які перемогли, коливається у межах статистичної похибки, тому часто можна зустріти думку, що на Румунію невдовзі чекають нові, дострокові, вибори. Аналогії можна провести між Україною та Грузією. Там лідери, які прийшли до влади після революції, в результаті розсварилися і тепер БУРДЖАНАДЗЕ закликає до проведення дострокових президентських і парламентських виборів.

Маніпулювання масовою свідомістю відбувається усюди. Інколи менш відкрито, як у розвинених країнах, інколи нахабно і цинічно, як у нашому випадку. Але маніпулювання не оминає жодну державу. Наприклад, у США до влади прийшов демократ Барак ОБАМА, перший в історії Сполучених Штатів президент… і так далі. Багато хто пов’язує із його ім’ям грандіозні зміни, в тому числі і у зовнішньополітичній сфері, лібералізацію курсу Вашингтону, припинення військової місії в Іраку та кінець наростанням протиріч між США і Росією. Хоча такі сподівання теж можуть виявитися всього лиш продуктом передвиборчих маніпуляцій. Принаймні підстави для такого побоювання є, дивлячись на те, яку команду формує наволо себе ОБАМА. Дехто стверджує, що широке залучення новим президентом США до лав своєї команди республіканців є просто втіленням традиції спадковості політики, яка дуже розвинена у США, і поступово ця команда буде оновлюватися в бік лібералізації. А може це просто маніпулювання, і зовнішньополітичний курс Сполучених Штатів істотно не зміниться.

Досі ми розглядали маніпулювання на рівні масової свідомості. Але є і вищий рівень – маніпулювання цілими державами. І найгірше те, що Україна, так принаймні видається, якраз вступила в період, коли нею будуть активно маніпулювати. Підтвердженням цьому може слугувати, наприклад, факт відмови у наданні Плану Дій. Адже в разі отримання нашою державою ПДЧ, вона би мала зрештою право з часом ставити перед НАТО певні вимоги, та й взагалі була би, можливо, і неповноправним, та все ж суб’єктом міжнародної політики. Тепер же Україна в цьому аспекті залежатиме виключно від доброї волі НАТО.

Ще більші підстави думати, що Україна стане найближчим часом об’єктом активних маніпуляцій – кредит від МВФ. Наші політики, невиліковні оптимісти, намагаються в усіх барвах розписати для рядових громадян переваги надання Україні кредиту у розмірі 16,5 млрд. При цьому жоден високопосадовець словом не обмовився про те, які великі загрози із цим пов’язані, та яка доля спіткала деякі інші держави в аналогічній ситуації. Використовуючи дані, наведені Валентином ІНГУЛЬСЬКИМ, можна, наприклад, згадати про те, що Індонезія, після того, як отримала у 1997 році кредит у розмірі 23 млрд, зазнала дефолту. Мексика отримала у 1994 році позику у 53 млрд і стала повністю залежною від США та МВФ, які їй цю позику надали. Серед інших держав варто згадати Руанду і Сомалі, де після втручання МВФ розпочалися криваві громадянські війни. Жертвами Фонду стали також Перу та Еквадор, а найсвіжіший приклад – Аргентина, де у 2001 році МВФ лише поглибив економічну кризу.

Звичайно, кредит від Міжнародного Валютного Фонду не означає автоматичного краху економіки України, але це ставить її у дуже невигідне, залежне становище об’єкта активних маніпулювань. Адже коли Фонд в умовах ринкової економіки дає такі великі кошти, то звісно не з альтруїстичних міркувань. В першу чергу метою тут може бути перерозподіл державного майна (в умовах кризи ще й за дуже низькою ціною) на користь транснаціональних корпорацій, які стоять за МВФ. Крім того, Україна, один раз вступивши у боргову кабалу, буде вже міцно і надовго прив’язана до неї, виконуватиме все, що вказуватиме МВФ, навіть на шкоду власним інтересам. Цікаво, чи в такій ситуації, президент і далі стверджуватиме, що найбільшу загрозу національній безпеці України він бачить з боку Росії?

Тому, можливо, є рація в тому, щоб повністю віддатися в руки тих, хто нами маніпулює, довіритися тим оптимістам, які заспокоюють нас в телевізорі, і в мирі та споої чекати на світле майбутнє, яким би сірим і злиденним воно не виявилося. Так принаймні нам не треба буде витрачатися на валеріанку і прозак, економлячи останні, не забрані інфляцією та кризою, гроші.

Автор: Микола КРАТ, Поступ
Обговорити на форумі