Україна прямувала до свободи

Полтавська битва 1709 року та гетьман Іван Мазепа. У 2009 році минає 300 років відтоді, як український народ під проводом гетьмана Івана Мазепи за підтримки шведів зробив спробу звільнитися від московського ярма. Це була боротьба за незалежність від Росії на своїй території… Спробу України повернути незалежність Росія, як відомо, потопила в крові.

Ця дата має стати героїчною датою історії українського народу, а не датою слави російської окупаційної зброї. Влітку 2009 року Україна і демократична громада Європи на полтавській землі відзначатимуть сумний ювілей.

Гетьман Іван Мазепа. Полтава мала стосунок до обрання Івана Мазепи гетьманом України, оскільки, по перше, місто було полковим, а по друге, найбільшим українським містом з розташованих побіля місця подій. Тож козацька старшина, чиновники, три тижні чекаючи Ради, перебували у Полтаві, орендували тут помешкання. І, напевне, у Полтаві, як найближчому місті до тієї місцевости, де відбулася Рада, відбувалося урочисте вшанування Мазепи як Гетьмана України. 25 липня 1687 року на Коломацькій раді Івана Мазепу було обрано гетьманом України. Він найдовше серед гетьманів - 22 роки - тримав гетьманську булаву і об’єднав Лівобережну і Правобережну Україну. Постать Івана Мазепи для Полтави не є випадковою. І не тільки тому, що Мазепа фактично через Полтаву отримав булаву і через Полтаву її втратив. Рід Мазепи віддавна знали у Полтаві, тут мешкали його представники. Серед родичів гетьмана часто згадують його рідного і двоюрідного дідів. Це були рідні брати. Саме з цими постатями пов’язане зрушення козацтва. Після солоницької битви 1596 року (біля Лубен) було страчено двоюрідного діда Федора Мазепу. Рідний дід був одним із меценатів Межигірського монастиря.

На початку XVIII століття гетьман Іван Мазепа кинув виклик Московщині і розпочав боротьбу за визволення України від колоніального ярма. Гетьман Іван Мазепа сформував ідеологію української держави - Гетьманщини. Він ототожнив образ козака з образом українця.

27 червня (8 липня) 1709 року відбулася Полтавська битва, яка підірвала військову могутність Швеції, стала визначальною в утвердженні Російської імперії і порушила підвалини української державности. Ліквідація залишків суверенітету й автономії України після Полтавської битви стала тільки питанням часу. Полтавська битва 1709 року - вирішальний момент в історії Великої Північної війни (1700-1721 рр.), зокрема українсько-російської війни 1708-1709 рр. Північна війна завершила змагання Швеції й Московії за гегемонію у Північно-Східній Європі. Нарузі Московії над Україною не було меж, і гетьман Мазепа розпочав таємні переговори з Карлом XII, щоб Україна, в разі шведської перемоги, не була віддана на поталу Польщі. Несподіваний наступ шведського короля на територію Гетьманщини змусив Мазепу відкрито перейти на бік Швеції.

Карл XII у поході на Україну мав власні інтереси - приєднати восьмитисячне військо Запорозького кошового отамана Костя Гордієнка і просуватися до ріки Ворскли, звідти йти на Москву через Харків - Курськ. Однак на цьому шляху було кілька укріплених міст, що ускладнювало дальший похід шведів. Одне з цих міст - Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. У Полтаві стояла московська залога під командуванням полковника О. Келіна.

6 жовтня 1708 року шведські війська вступили на українські землі. Першим містом на їхньому шляху був Стародуб. Назустріч ішли козацькі полки Івана Мазепи, і 8 листопада поблизу села Гірки вони зустрілися із Карлом XII. Разом із Мазепою були 18 полковників і городових. Із Стародуба Карл XII і Мазепа зі своїми військами йшли через північноукраїнські села Мізин, Чиплеївка, Райгород, Лукнів, Краснопілля до славного Батурина. Батурин був захоплений 13 листопада 1708 року. Звідти йшли вони через Городище, Голенки, Рубанку, Красний Колядин до Ромен, куди прибули 29 листопада 1708 року. У холодні осінні і зимові місяці похід рушив далі на Гадяч, Зіньків, Опішню, Борки й прибув 30 березня 1709 року до Будища. Місцеве населення зустрічало війська Карла XII і Мазепи з хлібом-сіллю.

У легендарному творі “Історія русів” описано поведінку шведських і російських військ в Україні у 1708-1709 роках. На відміну від “служивих” Петра I, які входили в міста й села з промовкою “Куры и гуси, молодицы и девки нам принадлежат по праву воина и по приказу Его благородия”, шведи нічого від населення не вимагали і насильницьки не брали, а купували добровільним торгом за готівку. Шведських солдатів їхні командири навчили говорити: “Не бійтесь! Ми ваші, а ви наші!”.

Рухаючись від Стародуба до Полтави, війська Карла XII і восьмитисячний козацький загін гетьмана Мазепи відбивали на своєму шляху напади російських військ, і це знесилювало військову міць шведського короля. До Полтави він привів лише одну четверту свого війська. У квітні 1709 року, за порадою Мазепи, Карл XII вирішив здобути Полтаву. Шведи не змогли здобути цієї фортеці штурмом, і від 1 травня довелося розпочати систематичну облогу. Петро I прибув з головними силами на допомогу Полтаві. Російське військо мало близько 42 500 вояків, 102 гармати. Козацьке військо під командуванням Івана Скоропадського перетинало шлях шведам до Дніпра на відтинку Переяслав - Кременчук. Карл XII мав близько 25 000 вояків. Майже 6000 вояків були зайняті облогою Полтави. Військо Мазепи не брало безпосередньої участи в Полтавській битві, а лише охороняло шведський обоз і стояло на позиції на лінії Ворскли.

Під Полтавою було різне співвідношення сил ворожих армій: проти 13 тисяч шведів і 6 тисяч українських військ виступило аж 50 тисяч російських військ. Поразку Карла XII й Мазепи вирішила краща російська артилерія, підкріплена французькими гарматами.

Під час Полтавської битви в лісах біля с. Жуки було зосереджено козацькі полки чисельністю від 8 до 20 тисяч. Невдовзі у цьому селі відкриється Музей козацької слави. Там же поховано видатного літописця Самійла Величка і стоїть пам’ятник словацькому просвітнику Даніелю Крману, який зустрічався з гетьманом Іваном Мазепою і Карлом XII і написав щоденник про ті трагічні події.

Увечері 30 квітня 1709 року війська Карла XII почали бомбардувати Полтаву. Акція тривала аж до 1 травня. Місту завдано значної шкоди, кілька будинків згоріло. Мазепинські козаки просили, щоб король не нищив вогнем Полтаву, де, як казали, Мазепа мав рідну сестру та інших родичів. Шведи хотіли заморити полтавців голодом, заморивши згодом голодом самих себе. На початку травня під Полтаву підійшли війська Петра I, які прокопали довгі траншеї, розмістили в них багато гармат, а на широких рівнинах і в близьких лісах - військові намети й усе військо. Ріка Ворскла відділяла монастир і Полтаву, тобто шведський табір від московського. На початку липня Карл XII, відбивши наскоки калмиків і повертаючись до свого табору, несподіваним пострілом з московської рушниці був поранений у ногу, ту, що зламав у Польщі. Куля, яка ввійшла через ступню, загніздилась під пальцями і йому терміново було зроблено операцію.

2 липня Петро I кинув виклик Карлу XII розпочати бій, і той його прийняв. Тривале перебування на чужій землі виснажувало шведське військо. Міць шведської армії ослабла через холодну зиму, весняну непридатність шляхів і літній голод. Довідавшись вночі 7 липня, що має прибути до московського табору 40-тисячна армія калмицького хана Аюки, Карл XII вирішив упередити Петра I і блискавичним ударом розбити московське військо.

О другій годині ночі 8 липня Карл XII наказав вишикувати війська, і о 5-й ранку шведи розпочали наступ. 8 липня Карл XII, що був прикутий на носилках, на чолі свого війська поставив двох своїх найкращих генералів - графа Ренскельда і графа Левенгаупта. Король наказав їм воювати з останніх сил до перемоги. З обох сторін було багато лісів, що їх до міста перетинала рухлива ріка Ворскла. Московські війська були у вигіднішому становищі порівняно зі шведами: укріпилися на високому місці і могли на атакуючих шведів посилати хмари куль. Крім того, вони кількістю ушестеро переважали шведів і, коли треба було, могли втікати до безпечніших місць, посилених їхніми гарнізонами.

Левенгаупт, піднявши королівські прапори, почав з лівого боку наступ на ворожі траншеї, які зайняв без будь-яких значних втрат, і відібрав у ворога двадцять гармат, укріплених на двох насипах, а Ренскельд з правого боку успішно нападав на ворога. Карл XII, сидячи на носилках, півмилі переслідував московську кавалерію, розпорошену втечею. Триста своїх вояків він залишив на оборону двох насипів, здобутих атакою Левенгаупта.

На фатальне нещастя шведів, один із генералів, відрізаний від шведського війська, перейшов із 15 прапорами до ворога. Це був не очікуваний для Карла XII хід подій. До того ж Петро I мав список усіх полків, виведених до бою, і місць їх розташування.

Будучи обізнаним із чисельністю бойових шведських військ, він поставив двадцять тисяч своїх воїнів проти трьохсот шведів, що охороняли насип. Побивши їх до останнього вояка, він здобув назад свої траншеї і гармати. Карлові XII, який повертався після переслідування московської кавалерії, московські війська зробили засідку. Той мусив кривавим мечем пробивати дорогу до своїх. До того ж шведській армії вдалося успішно відбити наступ кількох тисяч калмиків.

Шведський король Карл XII. Карл XII, маючи до полудня в руках повну перемогу, не послухав своїх генералів, щоб нею задовольнитись, а наказав наступати, не давши відпочити своїм виснаженим битвою військам. Це була фатальна помилка короля. Його вороги розтягнули крила до півкола, і не лише у траншеях, але і на кінцях цих крил поставили свої великі й малі гармати. Багато з них було переносних, зроблених зі шкіри, натягненої на тонке залізо. Ці гармати постійно заряджали вже не кулями, а шматками заліза. І ось цими і ще більшими гарматами було перебито вщент всю гвардію короля Карла XII. Унаслідок цього досвідчені й найкраще вишколені вояки були буквально засипані залізним градом. Частково їх перебили, частково вони повтікали.

Здобувши несподівану перемогу, Петро I з військом у пишному супроводі увійшли до Полтави. Визволені з облоги полтавці на знак покори й відданости повісили на високій вежі білий прапор. Цар визнав, що на полі бою його військо втратило майже п’ять тисяч вояків і що його кіннота зазнала значної втрати. Він також зазначив, що шведів на полі бою загинуло мало. Через Дніпро перейшло в процесі відступу дві тисячі шведів і стільки ж запорозьких козаків. Близько 11-ї години битва закінчилася цілковитою поразкою шведів. Шведи втратили майже десять тисяч убитими, в полон потрапило до трьох тисяч вояків і старшин, у тому числі фельдмаршал Ренштільд та перший міністр граф Піпер. Московська армія втратила вбитими і пораненими близько чотирьох з половиною тисяч людей. Полтавський бій і той день - 8 липня - був для шведів фатальним і пам’ятним для всіх поколінь. Московський посол на прусському дворі поставив переможну браму, де було написано: “Берегти покорених і нищити гордих”.

Після трагічної битви під Полтавою війська Карла XII і Мазепи відступали через Рибці, Івонченці, Петрівку, Хведірки, Супрунівку, Нові Санжари, Білики, Кобеляки й Соколики до Перевалочної, куди прибули 10 липня 1709 року. Після Полтавської битви московити розгромили і знищили козацькі містечка побіля Полтави - Маячку, Нехвороща, Санжари, Кишеньки, Келеберду, славні Ромни.

300 років тому, саме під Полтавою, кардинально змінилася модель європейської безпеки. Росія стрімко здобула імідж супердержави, відкинувши Швецію і поневоливши Україну. Наслідки того дуже швидко відчули і Польща, і Туреччина, і Балкани, і Німеччина.

Росіяни, саме після Полтави, масово розпочали містифікувати історію, демонізувати Івана Мазепу, принижувати українців, оспівувати власні імперські амбіції, які нині, у XXI столітті, знову мають місце.

Нам потрібно вшановувати борців за незалежність України - Івана Мазепу та його соратників. Треба встановити в Україні пам’ятник Карлові XII. Можна не сумніватися, що ювілей Полтавської битви шведи уповні використають для піднесення національної та історичної свідомости свого народу. І нам, українцям, треба пам’ятати, що Карл XII був нашим союзником у боротьбі з агресією і експансією Московської держави. (Символічно, що попри політичні спекуляції навколо ювілею 300-річчя Полтавської битви шведи планують втілити в життя на Полтавщині цікавий інвестиційний проект будівництва котельні, яка працює на брикетовій соломі та інших відходах.)

Під час проводів у Вічність над домовиною Гетьмана Пилип Орлик сказав: “Це великий славний муж… Жертвував усім, щоб вибороти волю своїй Батьківщині. Він не завагався зректись усього, що може бути найдорожчим на цій землі, і віддав власне життя за визволення рідного краю з-під московського ярма… Нехай ні військо, ні народ не гублять надії! Наша справа справедлива, а справедлива справа мусить завжди остаточно запанувати! Ніхто не буде в нашім краю ніколи величнішим за Мазепу”.

Ми, українці, маємо усвідомити, що Іван Мазепа був оборонцем козацької автономії, яка була предтечею Української держави. А щодо наших козаків, то вони воювали як на боці шведського короля Карла XII, так і на боці російського царя Петра I. Причому робили це під наглядом “старших братів”, м’яко кажучи, неохоче, усвідомлюючи гіркоту власної долі - за умов фактичної бездержавности бути пішаками в чужій грі…

А все ж Полтава показала Європі, що Україна, як висловився Вольтер, прямувала до свободи і хотіла бути незалежною від Московщини, так само, як хотіла колись стати незалежною від Польщі після битви під Жовтими Водами… І це правда історії.

Автор: Микола БЕЗОТОСНИЙ, кандидат історичних наук
Обговорити на форумі