“Ідеальні вибори” – мєчтать нє врєдно

Вже є очевидним, що наша нещасна країна під чуйним керівництвом наявних злочинних політичних угруповань стрімко летить в тартарари, і вплинути на цей вже незворотній процес ніякої змоги у пересічних українців немає. Тому і залишається лише мріяти – наприклад, про те, що Вищі Сили якимось чином аннігілюють всіх наявних українських політиків, і доведеться формувати легітимні органи влади, як то кажуть, «з нуля». Отже, хочеться поділитись деякими своїми міркуваннями стосовно ідеальної саме для нашої країни виборчої системи.

Почнемо з виборців, їхнього “учьоту та контролю”. Я вже неодноразово зазначала, що Закон України “Про Державний реєстр виборців” було прийнято виключно з метою цинічного дерибану бюджетного бабла, тому що ніякої об’єктивної необхідності в існуванні державного реєстру всіх гіпотетичних українських виборців ніколи не було.

Те, що ніяких інших цілей, крім дерибану, ніхто і на думці не мав - в принципі, загальновідомо і не заявляється публічно хіба що ледачими… або тими, хто займається безпосереднім дерибаном. Недовзі після прийняття Закону голова Рахункової палати Валентин Симоненко прямим текстом заявив, що ніякого реєстру створено не буде, і – як в воду дивився! Відбулася шалена, але безрезультатна гавканина на грунті “освоєння” коштів на створення реєстру між власниками фірми “Атлас” (злі язики стверджують, що це – хіба не вся ЦВК в повному складі) – та “ЄДАПСом” Юри Сидоренка (в особі його вірної шістки - “регіонала” Василя Грицака), з залученням Верховної Ради, Кабміну та Конституційного Суду.

Громадськість якось мляво реагує на весь цей реєстро-дерибанний цирк – можливо, через святе переконання, що цей реєстр таки потрібний і коли-небудь все-таки буде створений, хоча і коштуватиме значно дорожче, ніж міг би, “якщо б не крали”. А дарма. Дарма - тому що, по-перше, ніколи цей реєстр створено не буде, бо це – технічно неможливо в поточних умовах, а по-друге – насправді він нафіг нікому не потрібний.

Щодо поточної технічної неможливості створення реєстра – пропоную ознайомитись з деякими враженнями людей, які щиро прониклися його ідеєю та займаються її втіленням на місцях. Можливо, коли-небудь, не в цьому житті – всі українці будуть занесені в єдину базу, але – не в найближчі …надцять років. Тому що країна, яка не має навіть законодавчого визначення – годі вже про змістовне наповнення - поняття “член територіальної громади” – приречена на довгі, довгі роки бардаку з обліком власних громадян.

З непотрібністю реєстру як такого – ще простіше. Якщо в нашій країні, на відміну від усіляких там австрій, грецій та туреччин – немає “зобов’язайлівки” голосувати та покарання за абсентеїзм - то і повного списку можливих “злочинців” нам не потрібно. Тим більше, що нібито забороняється використовувати дані реєстру для будь-яких інших цілей, крім виборчих, і ми тіпо цьому віримо. В той же час, самостійна реєстрація громадян, які бажають бути виборцями, з отриманням ними “картки виборця” - зекономила б країні неймовірну кількість бюджетних грошей та вирішила б “вічну” українську проблему “мертвих душ” та фантастичного “росту явки” після закриття дільниць. Але хто ж погодиться на такий простий та логічний вихід зі “списочного” тупика? Так отож…

Що ж стосується ідеальної виборчої системи, то, перш ніж викласти свої пропозиції, хочу згадати незлим, тихим словом виборчий прожект двох “комсомольців” – Каськіва та Мірошніченка. Ці пацани хочуть ліквідувати графу “На сортах лайна не знаюсь” “Проти всіх” та ввести псевдовідкриті виборчі списки (тобто, партія висуває кандидатів “з запасом” на кожному окрузі, а виборець замість того, аби поставити звичну “галочку” чи “плюсік” - вписує номерок кандидата, який він має підгледіти в талмуді, в якому будуть вміщені в алфавітному порядку фейси та біографії всіх кандидатів від усіх партій). Крім того, вводиться “пільгова десятка” – загальнопартійний міні-список, який має затверджуватись на з’їзді та потрапляти в парламент в разі подолання партією виборчого бар’єру.

Пропонується дозволити виборцям самим фінансувати улюблені партії та конкретних кандидатів - за бажанням, звісно Ніяких самовисуванців не передбачається. Ще чого не вистачало – а раптом виборці проголосують за якусь нормальну, порядну непартійну людину, яка обійме одне з 450 платних місць (за які можна здерти з бажаючих стати депутанами по декілька лімонів баксів), та ще й воду мутитиме посеред партійного междусобойчіка?

Прикольна новела – так звана “виборча квота загальнодержавного виборчого округу”, тобто 1/450 частка від сумарної кількості виборців, що здійснили позитивне голосування, набравши яку – кандидат “автоматом” потрапляє в парламент. А вже всілякі там “дробові залишки” розподіляються на рейтинговій основі.

Якісь дивні у деяких наших законотворців уявлення про “відкриті списки”, чи не так?

А тепер – схема, яку пропоную я. За основу взято, звісно ж, знамениту схему Шишкіна, але – з модифікацією в плані “регіонального вирівнювання”. Тобто, внаслідок сталої розділеності країни на три сорти за електоральними уподобаннями схема Шишкіна є несправедливою по відношенню до “регіоналів”, які балотуватимуться в Тернополі, чи “НУНСівців”, які балотуватимуться в Донецьку. Я спробувала зробити умови перегонів більш справедливими в цьому аспекті.

Якщо дуже, дуже коротко:
1. 450 округів, які цілком можуть обслуговувати 225 ОВК чи навіть менше, бо “прив’язуватись” до адміністративно-територіального поділу зовсім не обов’язково.

2. Кожна партія може висунути максимум лише по 1 кандидату на кожен округ, мінімум – по 1 округу. Також може висуватись необмежена кількість “самовисуванців” За кожного висунутого сплачується “стартовий внесок” у встановленому розмірі – для того, аби дрібні партії, які апріорі не мають шансів на подолання прохідного бар’єру, не висували завідомо непрохідних кандидатів, та “безнадійні” самовисуванці – не збільшували довжину бюлетенів. В той же час, така система дозволить харизматичним особистостям, які з різних причин не знайшли себе в існуючих в мега-партіях та блоках та/або знаходяться в процесі створення нових політпроектів – таки пройти в парламент, якщо вони настільки популярні, аби здобути абсолютну більшість голосів виборців в конкретно взятому окрузі.

3. Партії та самовисуванці мають право необмеженого збору готівкових коштів зі своїх прихильників, але – виключно з фізичних осіб, оскільки юридичні особи не є суб’єктами виборчого процесу (з обов’язковою видачею квитанції, дублікат якої залишатиметься у партії чи у самовисуванця) а також безготівкових, в тому числі — через інтернет та смс-повідомлення. Все одно обмеження у використанні виборчого фонду є цинічною фікцією, і зняття обмежень та дозвіл збирати кошти усіма можливими способами сприятиме фінансуваню політичного процесу не лише олігархами, а й широкими колами простих виборців. Всі кошти повинні залучатись прозоро та відкрито.

4. Аби не допустити масової “скупівлі округів”, в безумовному порядку отримують мандати лише максимум 35 (цифра - приблизна) кандидатів-самовисуванців та представників “непрохідних” партій, які в своєму виборчому окрузі набрали 50+% голосів (рахувати – з урахуванням тих, хто “проти всіх”). Якщо таких кандидатів виявиться більше, ніж 35 — між ними провадиться рейтинговий відбір. В “конкурсі” цих 35-ти не беруть участь кандидати від “прохідних” партій, які набрали 50+% голосів – вони проходять лише по списках своїх партій.

5. Для з’ясування, чи подолала партія прохідний бар’єр, сумуються всі голоси, віддані за всіх кандидатів від партії по всіх округах. На цій підставі визначається кількість місць, яку отримала кожна партія. Пропорційний розподіл місць між партіями відбувається з урахуванням фактору отримання в безумовному порядку мандатів 10-ма “пільговиками” від партій, які подолали виборчий бар’єр, та кандидатами від “непрохідних” партій. Тобто, якщо з результатом 50+% виборчу гонку завершило 20 кандидатів з 450, а виборчий бар’єр подолало 5 партій, то відбувається пропорційний розподіл 380 місць.

6. Кандидати, що пройшли від партій, що подолали виборчий бар’єр, зобов’язані вступити в фракцію своєї партії; кандидати від “непрохідних” партій можуть приєднатись до будь-якої фракції (без права виходу з неї в разі приєднання; вихід = втрата мандату) чи залишитись незалежними та позафракційними, з усіма наслідками.

7. Місця між кандидатами, що балотувалися по округах від партій, що подолали виборчий бар’єр, розподіляються таким чином:

1) “пільга” в 10 місць, тобто перші 10 місць в списку обіймають топ-лідери партії (або спонсори, чи взагалі хто заманеться), ці “пільговики” визначаються завчасно, з’їздом партії, їх прізвища подаються під час подачі документів в ЦВК;

2) кандидати, що показали найкращі результати в кожному регіоні (кількість “прохідних” місць від кожного регіону визначається пропорційно кількості ТВО в кожній області - від 1 до 6); якщо у партії не вистачає місць, аби задовольнити всіх - проходять в першу чергу лідери по регіонах (якщо на всіх лідерів місць не вистачає - лідери рейтингуються по кількості принесених партії голосів), потім - другі номери (якщо місць не вистачає - також рейтингуються), потім — відповідно треті, четверті, п’яті, шості (теж рейтинг);

3) всі інші - в залежності від кількості принесених партії голосів.

Оголтіла критика вітається, да.

Тому що, коли, додерибанивши все, до чого дотягнуться їхні загрібущі ручиська - наші політикани повтікають від народного гніву - все одно доведеться проводити вибори. І бажано – за принципово іншою схемою, ніж та, що існує зараз.

Автор: Тетяна МОНТЯН
Обговорити на форумі