Василь ЧЕРВОНІЙ: Рівнянам обрати принципово самостійного керівника

Претендент на посаду міського голови Рівного розповів про власні спортивні досягнення, відносини з тещею і те, як зробити Європу в Рівному.

До виборів нового міського голови Рівного залишилися лічені дні. Одним із найбільш відомих та найобговорюваніших претендентів, фактичний лідер цих виборчих перегонів, однозначно є керівник фракції Української Народної Партії в Рівненській облраді Василь ЧЕРВОНІЙ – особистість, нерозривно пов’язана з Рівним уже не один десяток років. Чотири скликання він представляв його у стінах Верховної Ради, повернув місту його історичну назву, домігся (вперше в історії України) проголошення Різдва Христового державним святом, збудував Свято-Покровський кафедральний собор у Рівному, очолював штаб коаліції Сила народу на Рівненщині у 2002-2004 роках, більше року обіймав пост голови Рівненської облдержадміністрації, привів у велику політику багатьох нинішніх депутатів.

Рік тому Василь Михайлович відмовився від прохідного місця у списках до парламенту і зосередився на роботі в рідному місті. Сьогодні його важко застати у власному кабінеті: кандидат активно зустрічається з рівнянами, не залишаючи поза увагою жоден закуток обласного центру. Ігноруючи політику, ми знайомимо вас з Василем ЧЕРВОНІЄМ як з особистістю і найймовірнішим керівником міста.

- Василю Михайловичу, Ви чи не найвпізнаваніше обличчя Рівного і області. Завжди відрізнялись особистим баченням кожної конкретної ситуації і наполегливістю у відстоюванні ваших принципів. Такий бійцівський характер формувався ще в дитинстві? Розкажіть про свої юні роки.
- Моє дитинство і юність пройшли у 60-70 роки, коли демографічна ситуація в державі якісно відрізнялася від тієї, що тепер. Дітей народжувалося багато, і за місце під сонцем вони між собою жорстко конкурували. Я намагався триматися серед перших, серйозно займався спортом, уже у 8 класі отримав кваліфікацію КМС з велоспорту. З навчанням спочатку складалося не дуже: восьмирічку закінчив досить посередньо. Однак потім підналіг на книжки і закінчив середню школу вже на відмінно. У 9-10 класі я не злазив з перекладини. А в середині 80-их на відкритому чемпіонаті Рівного з гирьового спорту, що проходив на літній естраді парку ім.Т.Шевченка, став переможцем у своїй ваговій категорії. До речі, тоді ж таки в іншій категорії переміг мій колега по РВО Азот Віктор Чабан (нині він – православний священик у містечку Деражне). Тричі на тиждень – карате у спортзалах середніх шкіл та СПТУ хіміків, узимку купався в Басівкутському озері. Так гартувалося моє покоління.

- Ваша національна позиція сформувалася тоді ж?
- Я народився в простій селянській родині у селі Погоріловка Березнівського району, де, звичайно, було достатньо національного коріння. Закінчив українську школу на батьківщині батька у селі Грушка, що під Уманню. У дитинстві улюбленими літературними персонажами були гоголівський Тарас БУЛЬБА і його син Остап.

Вражало, як козаки можуть стійко дивитися в очі смерті і понад усе любити рідну землю. Прочитавши цей твір, я захоплювався книжками про козаків, фактично ріс на них. Однак остаточно мої патріотичні погляди сформувалися на третьому курсі Київського політехнічного інституту, коли я познайомився у Каневі з кобзарем з Чернечої гори Олексою ЧУПРИНОЮ і вперше почув у його виконанні гімн “Ще не вмерла Україна”. Це було в його хаті в селі Гарбузин Корсунь-Шевченківського району на святого Василя взимку 1978 року.

- Сьогодні кандидати на посаду міського голови багато говорять про свої гарні риси. Можливо, піти від супротивного і сказати, які риси характеру в людях особисто Вам не імпонують?
- Я ціную людей з чіткою політичною та життєвою позицією, котрі не змінюють її у зв’язку зі зміною влади або політичної ситуації під реалії конкретного часу. Принципово не подаю руки зрадникам. Будь-які мотиви в цьому питанні для мене – не виправдання. Як і всі, ціную доброзичливих, справедливих, сильних духом людей. Ці християнські чесноти угодні Богу, якого я єдиного в цім світі боюся.

Якщо говорити про якісь власні недоліки, то вони, звичайно, є. Зокрема, такою є моя дещо молодеча запальність. Звик говорити те, що думаю, і деколи не встигаю себе вчасно стримати. Хоча загалом всі знайомі мені імпульсивні люди є відкритими, не схильними до інтриг особистостями. Але після 50-ти відчуваю, що стаю мудрішим.

- Як імовірний голова Рівного, що вважаєте за необхідне змінювати в першу чергу?
- На ці вибори я йду насамперед як рівнянин, котрий прожив тут більшу частину життя і не поміняв Рівне на Київ. Я ходжу тими ж вулицями і дворами, що й мої земляки, потерпаю від тих самих комунальних незручностей, однак маю власне бачення того, як виправити все це і зробити обличчя міста європейським.

На жаль, сьогодні в багатьох речах ми ще дуже далекі від стандартів наших західних сусідів. Особливо засмучує стан житлово-комунального господарства. Щоб вивести його на належний рівень, потрібно насамперед зруйнувати корупційні схеми, котрі за рахунок щоденних потреб простих рівнян працюють на персональне збагачення чиновників.

На жаль, для влади, за яку ми стояли на помаранчевому Майдані, передвиборчий лозунг “Бандитам - тюрми” так і лишився банальним лозунгом. Колись, відстоюючи його на посаді голови облдержадміністрації, я поплатився посадою – фінансово-кримінальне лобі таки змусило Президента звільнити ЧЕРВОНІЯ. Водночас моя особиста позиція в цьому питанні незмінна: ви навіть не уявляєте, наскільки збагатиться міський бюджет, якщо зламати хребет чиновницькій корупції: наприклад, землю в центрі міста не роздавати керівникам міста та області під будівництво елітного житла, а продавати з аукціону, як у Луцьку.

- Що спонукає Вас вважати саме так?
- Та візьмемо хоча б ситуацію з теплопостачанням. Мова навіть не про пізній початок опалювального сезону. Ця система сьогодні, як ніколи гостро, потребує системних реформ. Нині місто має 100 мільйонів гривень заборгованості перед НАК Нафтогаз. Показник в історії Рівного просто рекордний. Значною мірою гроші платників податків сьогодні осідають у землі, через котру проходять труби тепломереж, а в квартири рівнян вода надходить ледь теплою. Вартість послуги ж від того не дешевшає, бо прив’язана до цін на газ, який не економиться і все це лягає на кишеню рівнян. Щоб гріти квартири, а не землю, треба встановити автономні міні-котли в кожному під’їзді або будинку й перейти до системи оплат по лічильниках. Така схема успішно працює в усіх країнах Центральної та Східної Європи, котрі ще 10 років тому були у схожій ситуації, а вже сьогодні повністю забули про ці проблеми.

Тож, як бачите, велосипед ніхто заново не винаходить. Інша річ, що нинішня влада вперто забороняє автономне опалення, бо в тарифах нею закладено спосіб розкрадання наших з вами коштів. Люди, з якими я зустрічаюся на подвір’ях їхніх будинків, повністю підтримують такий підхід.

- Про що ви ще говорите з людьми під час зустрічей?
- Найбільше все-таки про тепло, а ще про занедбані дахи й підвали їхніх будинків, непрацюючі ліфти, відсутність освітлення, необлаштовані дитячі та спортивні майданчики, транспорт, невивезене сміття, розбиті дороги на околицях. Такий діалог додає сил, бо я бачу очевидне розуміння багатьох своїх ідей і відчуваю підтримку. Люди обурюються, коли у дворах їхніх будинків, на місцях, де раніше були, скажімо, дитячі майданчики чи зелені насадження, несподівано виростають кафе, бари, гральні автомати та інші подібні заклади. Вважаю, що дозволи на забудову таких територій має надавати не влада, а місцеві громади співвласників будинків. Хай мешканці самі вирішують, чи треба їм об’єкт, запропонований забудовником і якщо все-таки треба, то на яких умовах. Ви уявіть, що можна зробити, якщо гроші, котрі нині йдуть на хабарі чиновникам, спрямувати на благоустрій дворів та під’їздів.

Що стосується розбитих доріг, то я гарантую, що передбачені бюджетом кошти насамперед скеровуватимуться у мікрорайони міста, де вулиці і тротуари перебувають в особливо занедбаному стані. Дороги мусять ремонтуватися раз і надовго і бути, власне, дорогами, а не способом відмивання коштів.

Те ж саме з вивозом сміття. За кілька років треба вирішити справу спорудження сміттєпереробного заводу за Бармаками. Це дозволить не лише очистити вулиці, а й відкрити нове джерело надходжень до бюджету. Зауважу, що пропозиції від потенційних інвесторів для цього будівництва в мене є.

- Чимало доводиться чути про відсутність у програмах кандидатів конкретних пропозицій щодо молодіжної політики в Рівному. А чи є такі у Вас?
- Згубний вплив вулиці мусить бути зведений до мінімуму. Треба суттєво обмежити час роботи розважальних закладів, де рікою ллється спиртне і проводяться часто-густо відверто блюзнірські заходи.

Також обіцяю безкомпромісно боротися з засиллям ігрових автоматів, котрі за останні роки з мовчазної співучасті міської влади окупували все місто. Я і моя команда не видамо жодного погодження на відкриття нового закладу такого типу і обмежимо в часі роботу тих, що вже діють. Суворо контролюватиметься дотриманням ними відповідних угод. У випадку їх порушення – демонтаж і вивезення за межі міста. Тут потрібні заходи, куди дієвіші від показового розбивання автомата перед стінами облдержадміністрації, до яких вдаються деякі представники чинної міської влади, що кришують гральні автомати.

На противагу таким сумнівним розвагам, сприятиму розвитку молодіжних організацій, котрі пропагують здоровий спосіб життя, любов до власної історії та культури, такі, як скажімо, “Пласт” чи секції бойового гопака.

- Ви – людина сімейна, маєте дітей. Розкажіть, за всіма цими проблемами лишається час на їх виховання?
- Відверто кажучи, це й справді проблема. Часу катастрофічно бракує. Однак своїми сином і донькою я маю всі підстави пишатися. Ми є однодумцями, як у політиці, так і загалом у житті. Однак я - не ЯНУКОВИЧ і кар’єру батька їм не нав’язую. У будь-яку діяльність треба йти за покликанням: у дітей вони інші. Це - цілком самодостатні особистості. Син закінчив юридичний факультет, донька – студентка, майбутній український філолог. Це – їх власний вибір і я, як батько, можу тільки підтримувати їх на обраному шляху.

- Маєте якісь усталені сімейні традиції?
- Усі великі християнські свята ми завжди проводимо разом у наших батьків. До речі, цьогоріч відкрив для себе нове свято – Міжнародний день тещі. Відтепер будемо його відзначати. Знаєте, я не вірю чоловікам, коли вони кажуть, що не люблять матерів своїх дружин. Звісно, вони можуть десь там розповідати про них анекдоти, але в глибині душі, упевнений, більшість має насправді теплі почуття до своїх тещ. Принаймні у мене склалося саме так.

Коли трапляється вільна хвилина, люблю зібратися з родиною та друзями, відпочити десь на березі річки чи ставка, наловити риби, зварити юшки, поспівати українських пісень. Тиждень на рік проводжу з дружиною у Криму, діти інколи їздять з нами, хоча чим дорослішими вони стають, тим частіше дозволяють нам відпочити удвох. Закордонні поїздки не люблю – мені потрібно відчуття Батьківщини.

- А як щодо полежати на дивані перед телевізором?
- Такий відпочинок мені загалом не притаманний, хоча вряди-годи можу подивитися якийсь хороший фільм. Нещодавно, наприклад, переглянув “Хоробре серце” з Мелом ГІБСОНОМ. Там розповідається про боротьбу шотландців за незалежність від Англії. В багатьох моментах той період дуже нагадує українські реалії. Кілька розрізнених кланів не можуть об’єднатися в боротьбі за свободу, начебто позитивний, але вкрай нерішучий претендент на корону не здатен поставити народні інтереси вище власних. У той же час сильні й монолітні окупанти активно проводять політику асиміляції. А протистоїть їм лише купка патріотів, яких не лякають будь-які жертви в ім’я Батьківщини. Виникло багато асоціації з тим-таки Тарасом БУЛЬБОЮ ГОГОЛЯ.

- Наостанок розкажіть, чи маєте якусь заповітну мрію і, можливо, побажаєте щось рівнянам, котрі голосуватимуть 30 листопада.
- Мрія у мене лише одна: дожити таки до часів, коли всі щаблі влади в Україні займуть справжні патріоти, котрі зможуть належно працювати на свою державу. Усе моє життя присвячене цій меті. Як політик, я робив і роблю все можливе для цього міста. Щоб зробити більше, потрібні реальні важелі впливу на прийняття рішень. Адже поки парламентські партії та їх представники на місцях займаються взаємопоборюванням, хтось мусить за них працювати.

Бажаю рівнянам обрати принципово самостійного керівника, котрий звітує не перед політично-олігархічним дахом у Києві, а звітує виключно перед тими, хто його обирає. Тоді, без жодних сумнівів, уже за кілька років всі ми будемо пишатися своїм рідним містом.

Автор: Петро А. ВЛАСІЙЧУК ІІІ
Обговорити на форумі