Нова ера американської політики

Спостерігаючи за незвичними для нас виборами в США з їх незвичними кандидатами, гаслами та процедурами голосування ми часто намагаємось спростити побачене до знайомих нам схем, моделей та аналогій. Справді, перемогу Барака Обами, судячи з тріумфальних відгуків “прогресивних” оглядачів, можна легко прирівняти до тектонічних звершень Франкліна Рузвельта чи Джона Кеннеді. Її можна пов’язати з оспіваним лібералами всього світу образом Америки, який сформувався за часів адміністрації Клінтона. Проте, якщо уважніше поглянути на особистість новообраного президента, можна побачити, що у нього є свої суттєві відмінності від кожного зі згаданих персонажів. Недовготривалий, проте яскравий період перебування Обами у великій політиці впевнено переконує: політика США за його адміністрації буде особливою і не схожою на будь-який історичний аналог. Адже йдеться про те, що Обама є напевно найбільш несамостійним і потенційно найбільш маніпульованим президентом США з часів Джорджа Вашингтона. Про це свідчить побіжний нарис його небагатої дотепер політичної біографії, яка радше переконує в наявності впливових і потужних покровителів, а не виявляє непересічні особисті здібності.

В березні 2006 року Обама вже займав посаду в Комітеті з міжнародних відносин. Про рівень його компетентності та ефективності на цій ділянці найкраще свідчить пряма мова життєрадісного нащадка кенійських мігрантів: “Я дуже задоволений” - сказав він тоді перед натовпом прихильниів, - “Основний доповідач на конвенті Демократичної партії. Потрапив на обкладинку Newsweek. Моя книга очолила список бестселерів. Я щойно отримав “Греммі”, за те, що начитав її на плівку. Справді, чого ще можна бажати?” - продовжував він, широко посміхаючись. - “Ну, мабуть, мені ще треба прийняти якийсь закон чи щось на зразок того”.

Молодший за свого опонента Джона Маккейна на 25 років, Барак Обама повністю скористався зі своєї переваги у віці у виборчих перегонах. Питання расової приналежності в примусово-добровільному порядку було демонстративно-ритуально усунуте з порядку денного передвиборчих дискусій американців, тим самим посиливши ефект вікової різниці між кандидатами. Кампанія Обами повністю використала його в рекламному ролику, в якому говорилось, що Маккейн прийшов до Вашингтону ще в 1982 р. і так і не навчився користуватися електронною поштою. Використання електронної пошти в якості аргументу не зовсім чесний хід: Маккейн може мати труднощі при наборі тексту через свої в’єтнамські поранення, провівши близько 5 років у полоні в’єтконгівців. Проте, згадка про 1982 рік досягнула своєї мети: якщо вам менше 26 років, то Маккейн був у Вашингтоні більше ніж ви на цьому світі, а отже, як на молодого американця, не надто обтяженого тягарем вищої освіти, надто довго.

Постійна лінія атаки на Маккейна, що наголошувала на його “мінливості”, примушувала кандидата захищатися. Клеймо “відірваного від реальності”, яке політтехнологи Обами навісили на опонента, лише посилило резонанс першого повідомлення. Як меседж Обами про зміни, так і гасло Маккейна про досвідченість, насправді, були лише обкладинками навколо їх вікової різниці. Остання була важливою для 39 відсотків виборців, і серед них Маккейн поступався з відношенням 32% до 66%.

Проте, президентська кампанія літа - осені 2008 року була не першим випробуванням, коли Обама демонстрував свою недосвідченість та молодість. У велику політику майбутній президент прийшов лише у 2004 році. Зазвичай, своїй зоряній славі сенатори-новачки зобов’язані перемогою над відомим і поважним попередником. Проте, Обама не належав до їх переліку: його два найнебезпечніших опоненти в штаті Іллінойс підозріло легко самоусунулись, забезпечивши йому легку перемогу в листопаді 2004 року. Популярним у лавах власної партії Обама став після емоційно насиченої промови на Конвенті демократів у липні 2004 - його свіже обличчя тоді підбадьорило багатьох однопартійців на фоні втрати Білого дому та виборчої поразки лідера сенатських демократів Тома Дешла.

Під час роботи в Сенаті, Обамі постійно доводилось обирати між двома суперечливими потягами - зоряною роллю та реаліями законодавчої діяльності. Він прийшов у Конгрес з намірами вивчити принципи роботи цього закладу, одразу заявивши репортерам, що буде намагатися “з’ясувати де тут туалети та зрозуміти як працюють телефони”. Проте, невдовзі, пригнічений відсутністю значного впливу та “слизьким просуванням вперед”, він легко переключився на свою зоряну роль, не встигнувши продемонструвати реальних результатів праці в законодавчому органі. Фактично Обама заявив про власні президентські амбіції все ще плутаючись у коридорах Капітолію, що може свідчити про наявність впливових тіньових покровителів молодого конгресмена.

Поза Вашингтоном Обама незабаром став мультимедійною сенсацією - підприємливі громадяни пропонували безкоштовні квитки на його книжні читання по 125 доларів на eBay та вносили по тисячі доларів на рахунок його Комітету політичної дії лише для того, щоб побачити як він стоячи на сцені відповідає на питання політичних експертів.

Проте, в Сенаті Обама, молодший сенатор з Іллінойсу, був 99-м за старшинством (зі 100 сенаторів), до того ж, у партії, що знаходилась перші два роки його кар’єри в меншості - відтак на комітетських слуханнях йому доводилось чекати своєї черги, пропускаючи вперед практично всіх сенаторів. Одного разу йому навіть довелося подзвонити репортерам для того щоб звернути увагу на свої законодавчі поправки. Ряд старших колег відносились досить прохолодно до новачка, вважаючи його надто наївним і не досить компетентним.

Ще на початку свого терміну у Вашингтоні він вирішив, що для нього буде важко досягнути значних результатів у Сенаті, де міжпартійний конфлікт провокував постійні обструкції голосувань, жорстку боротьбу за номінацію посадових осіб та конфлікти навіть навколо рутинних законопроектів про бюджетні витрати. “Я вважаю цілком можливим провести кар’єру в Сенаті, яка не буде особливо корисною”, - заявив він в одному з інтерв’ю після першого року на посаді. Заради забезпечення своєї політичної кар’єри Обама вирішив не заглиблюватись у справи Конгресу, які вже не раз ставали непосильним тягарем для кандидатів в президенти.

Налаштований від початку на великі досягнення, Обама спершу намагався менше грати на публіку, відхиляючи пропозиції на недільні ток-шоу та консультуючись зі старшими колегами. Він поводив себе досить обережно навіть у питанні Іракської війни, проти якої виступав під час обрання в Сенат. Сенатор висловлювався за зменшення кількості військового контингенту, але одночасно голосував проти повного виведення військ з окупованого Іраку. Він запропонував законопроект про зменшення чисельності військ лише після того, як став кандидатом в президенти.

І хоча Обама може справедливо гордитися прийняттям законодавства з “етичних” питань, яке реформатори назвали “золотим стандартом”, як і більшість новачків, він не відіграв суттєвої ролі в прийнятті інших важливих законів та розчарував своїх колег відсутністю чіткої позиції з багатьох актуальних для партії питань.

Після свого обрання Обама зустрівся ледь не з третиною Сенату, включно зі майбутньою суперницею Хілларі Клінтон, для того щоб дізнатися про установу в якій йому доведеться працювати та отримати корисні поради. Відтоді сформувалася його стратегія: важка праця, тісний контакт з виборцями від штату та постійні консультації з колегами. Радники Обами нав’язали йому так звану “Хілларі-модель” - схему, якою користувалася місіс Клінтон після приходу в Сенат в 2001 році. Проте, хоч Обама і захоплювався тоді її досягненнями, він застерігав журналістів від надто близьких порівнянь: “Мені не доводилось бути першою леді і я не маю досвіду восьмирічного протистояння з Конгресом” - кокетливо заявив він невдовзі після обрання. - “В цьому плані, її завдання було дещо складнішим.”

Обама постійно думав про майбутнє, провівши більшу кількість свого часу у зборах грошей для виборчих фондів колег, чим забезпечив собі їх підтримку у подальших кар’єрних планах. Він чітко дотримувався вимог сформованого для нього іміджу, навіть посварившись із журналістом, який написав про його звичку палити. Звичку, від якої він відмовився, пояснивши це пізніше своїми президентськими амбіціями.

Перед своїм обранням Обама лише декілька разів був у Вашингтоні і по-простому радів під час своєї першої подорожі бортом номер один в червні 2005. Він засмутився під час свого першого візиту в Білий дім, в день принесення присяги, коли загубився в заплутаних коридорах, а пізніше з подивом розповідав про телевізори з плоским екраном в спальні Лінкольна. Проте, його відношення до столиці залишалося неоднозначним. На відміну від багатьох сенаторів в яких були малі діти, Обама не привіз свою сім’ю у Вашингтон. Він рідко проводив там більше ніж три ночі: помічники резервували авіаквитки одразу на декілька рейсів, щоб упевнитись, що Обама добереться додому в Чикаго одразу після останнього голосування в Сенаті. Можливо, це посприяло зростанню його популярності в очах “маленьких американців”, які рідко вибираються поза межі рідного містечка, не кажучи про подорож до іншого штату.

Для Барака Обами Капітолійський пагорб був непростим місцем діяльності. Коли він вперше прибув туди, йому було 43 роки - менше ніж переважній більшості колег-сенаторів, середній вік яких на той час був 60 років. На відміну від багатьох сенаторів, які прийшли на свою посаду через Палату представників, у нього не було сформованої мережі друзів. В той час як багато сенаторів селились поряд із своїми колегами, він обрав для проживання непримітні новобудови на Массачусеттс Авеню. У вечори, які він проводив в місті, Обама ходив не в сенатський спортзал, а в атлетичний клуб у Китайському кварталі, або ж відвідував різноманітні заходи для законодавців.

Незважаючи на несміливі спроби применшити свою зірковість, “виключність” Обами кидалася у вічі багатьом експертам, створюючи ауру та відчуття історичності. Він був лише третім чорношкірим сенатором обраним з часів Реконструкції (завершення Громадянської війни 1861 - 1865 років).

На початку Вашингтонської кар’єри Обама раз на декілька місяців почав проводити зустрічі пізно ввечері за піцою з низкою своїх однокурсників із Гарвадської школи права, а також із кількома старшими консультантами з метою обговорення своїх політичних планів. Учасники зустрічей пізніше стверджували, що питання виборів 2008 року ніколи не піднімалось. Єдина кампанія яка обговорювалась - вибори губернатора Іллінойсу 2010 року, року коли завершувався сенатський термін Обами. Проте, було вирішено відкласти цю дискусію як мінімум до четвертого року перебування Барака в Сенаті.

Подальший стрімкий розвиток подій показав, що президентська посада дісталася сенатору не так за довготривалі та значні заслуги, як внаслідок вдалого використання моменту популярності. Виступаючи на партійному зібранні у вересні 2005 року, Обама обрав тему урагану “Катріна” для того щоб зосередити промову на важливих для партії проблемах бідності. У лютому наступного року він з’явився у декількох недільних телевізійних шоу поспіль. “Люди вже починають втомлюватися від мене” - сказав він тоді в одному з інтерв’ю. Насправді, поза Вашингтоном широкі колоа бідного небілого населення вимагали більшого. Візит Обами в Африку в серпні 2006 року сприймався як традиційне для голівудських бойовиків “повернення героя”, перетворивши сенатора в надію американців африканського походження. Двома місяцями пізніше, під час туру з презентації його книги, Обаму оточували численні натовпи прихильників, вимагаючи балотування на посаду президента. Під час проміжних виборів 2006 року Обама був одним з найбажаніших учасників кампанії, допомігши зібрати близько мільйона доларів через онлайн-пожертвування буквально за декілька днів для сенатора демократа Роберта Бірда з Західної Вірджинії. Його участь в кампанії і стала стартовим майданчиком для балотування на президентську посаду.

Обама завоював прихильність багатьох демократів, розчарованих поразками минулих років, які у відповідь висловили бажання підтримати його. Щоб прийняти рішення він вдався до знайомої стратегії - проведення консультацій із тими, хто добре знав правила гри: культовими фігурами Демократичної партії Едом Кеннеді та Томом Дешлом. Питання було лише одне: чи варто брати участь у виборах 2008 року, чи зачекати, набираючись досвіду і додаткових ресурсів. Досвідчені в залаштункових іграх американської політики ветерани сказали, що така нагода випадає рідко, популярність Обами наразі беззаперечна, а недосвідченість може стати важливою перевагою, оскільки за ним не тягнеться шлейф скандалів і пліток. “Прийти у велику політику без такого роду історій - це справжня перевага” - пригадав свою пораду Том Дешл. - “Я сказав, що перед ним зараз відкриті всі двері, однак він ніколи не може сподіватися, що вони залишаться відкритими і надалі”.

Рішення було прийняте і подальші праймеріз та виборча кампанія підтвердили домінантність іміджу над об’єктивною характеристикою персональних заслуг. Обама переміг завдяки позитивному образу, вдалому гаслу про необхідність змін, професійній діяльності команди політтехнологів, яким вдалося ефективно використати Інтернет та залучити велику кількість активістських груп на місцях. Відсутність політичного досвіду безумовно позначиться на перших кроках нового президента США: він вже заявив, що не хоче щоб його політику визначали за критерієм перших ста днів. З часів Франкліна Делано Рузвельта це майже скандальна заява, адже більшість американських президентів намагаються окреслити пріоритети своєї стратегії саме в цей період. Проте, президентська посада в американських реаліях - це все одно командна діяльність. Тож тепер, коли Обама нарешті досягнув вершини своїх кар’єрних амбіцій, йому, можливо, й закортить навчитись того, чого він так довго уникав під час діяльності в Сенаті - виступати з власними ініціативами та робити велику політику. Проте навряд йому це дозволять тіньові важковаговики американської політики, які зробили ставку на демонтаж традиційного політичного укладу за допомогою недосвідченої, проте успішної через контрольований популізм маріонетки.

Автор: Юрій МИХАЛЬЧИШИН
Обговорити на форумі