Невгамовний козак із Шалетт

Ці рядки з пісні, яку написав письменник Петро Ребро із Запоріжжя, про козака, сина українських емігрантів із Прикарпаття. Нещодавно герой пісні приїхав із Франції, не міг не відвідати місто над Прутом, а завітавши до редакції, поділився спогадами про своє життя, “козацькі походи”.

Народився повоєнного року в Австрії, замешкав у Франції. Батько, обдарований скрипаль, родом із Росохача Городенківщини, мати з Джурова, що в Снятинщині. Покинули Україну 41-го в надії на краще життя. Відколи Григорій пам’ятає себе, завше жили як українці, у сім’ї батько намагався прищепити любов до мистецтва, усього рідного, близького серцю українського. Не раз малий Грицько цікавився в тата, коли ж вивчатиме французьку, і чув у відповідь: “Ану, синку, повтори ще раз, що ти хотів. Запам’ятай: ми тут у своєму домі, а Франція – за вікном”. Це означало, що більше не варто запитувати про таке.

Омріяний шлях в Україну, на прадідівську землю, пізнав 70 року, ще задовго до її перебудови. І сталося це завдяки його безпосередній причетності до українського мистецтва. Тоді пан Григорій уже керував відомим танцювальним ансамблем “Запорожці”, який заснували емігранти ще 1924 року. Враження від поїздки по вінця переповнювали серце і душу. За три тижні гостювання в Росохачі француз підготував із місцевою молоддю шість українських танців! Постановив, що колись обов’язково побуває в Україні зі своїми “Запорожцями”. Відвідавши відому столичну студію Вірського, налагодив тісну творчу співпрацю з киянами. Дніпровський район Києва і французьке місто Шалетт (120 км на південь від Парижа) стали в мистецькій галузі містами-побратимами. Українські викладачі набували досвіду у Франції, а двоє танцюристів із “Запорожців” щороку приїжджали у студію Вірського. Завдяки товариству “Україна” відкрили перший пам’ятник Великому Кобзареві – Тарасу Шевченку – в м. Шалетт.

Ансамбль “Запорожці” був самодіяльним, але завдяки багатолітнім зусиллям Григорія Лагойдюка він досяг високого мистецького рівня і відіграв важливу роль у пропаганді української народної культури у Франції і за її межами. Про це свідчать успішні гастролі в 52 країнах світу. На українській сцені танцювали 1976 р., 83-ого, 88-ого, а 1989 р. виступили в Шевченківському гаю у Львові. Приємно згадувати спільний концертний виступ 1976 р. з феноменом гуцульської хореографії Ярославом Чуперчуком, одним із перших учнів відомої школи В. Авраменка. Незабутня поїздка з колективом у Хортицю 1990 р. Як зауважив пан Лагойдюк, він був останнім учнем Василя Авраменка. Із болем у серці пригадує, як його переслідувала тодішня комуністична влада за те, що на сцені під час концерту “Запорожців” у Львові 76 року несподівано з’явився синьо-жовтий стяг… Викликали неодноразово, допитуючи, звідки той прапор. Заборонили виступи у Львові. 1992 р. національний стяг, що побував із танцюристами в різних країнах, нарешті посів гідне місце в музеї Т. Шевченка в Каневі.

Із любов’ю в серці до українського танцю виростали й дві доньки пана Григорія: Наталя закінчила інститут культури, хореографічне училище і студію Вірського, Тетяна танцювала в “Запорожцях”, тепер керує колективом пісні й танцю у Франції. Був час, коли опинився перед вибором: або сім’я, або “Запорожці”. Вибрав останнє. Під час перебування в 90 роках в Україні познайомився з Ольгою Левко, уродженкою с. Вікно Городенківщини, яка стала вірною супутницею подальшого життя козака Григорія, який відомий і як громадський діяч. Він очолює організацію “Діти Чорнобиля”. Серед її доброчинних акцій – оздоровлення у французьких сім’ях двох тисяч дітей із зон екологічного лиха. Офірував мікроавтобуси з гуманітарною допомогою лідеру “Просвіти” Павлу Мовчану, головному “рухівцю” Іванові Драчу. 1992 р. за активну популяризацію народного танцю Г. Лагойдюк став заслуженим діячем мистецтв України. Це перший іноземний громадянин, удостоєний такого звання. Він очолює асоціацію українського козацтва у Франції, генерал-отаман міжнародної громадської організації українського козацтва у Європі, заслужений артист України.

…Пробігли роки, як сполохані коні. Знову і знову ностальгійно лине серцем на батьківську землю з далекої Франції, де в його помешканні все нагадує про козаків. Задивляються перехожі французи на його розмальовану оселю, де зі стін підморгують козаки із чубами-оселедцями і довгими вусами. Його знання, праця, досвід знаходять продовження в роботі його доньок, учнів, тих, хто хоче доторкнутися до таємниць хореографії.

…Заповів козак із Шалетт поховати його у Франції, але серцем, як він сказав, навічно залишиться в Україні.

Автор: Мирослава ГРУШЕВСЬКА, “Коломийський вісник”
Обговорити на форумі