Сполучені Штати: ”перезавантаження”

Уперше в історії на президентських виборах в найупливовішій країні світу переміг афроамериканець – Барак ОБАМА.

“ОБАМА був моїм опонентом. Тепер він мій президент”, – так красиво визнав свою поразку на виборах президента США республіканець Джон МАККЕЙН. Довго чекати на те, хто ж очолить найупливовішу наразі країну світу, не довелося – МАККЕЙН “склав зброю” безпосередньо виборчої ночі, коли на Алясці й Алеутських островах ще навіть не зачинилися виборчі дільниці. Для цього достатньо було результатів екзит-полів, які традиційно в день виборів проводять провідні американські телеканали – ці результати неодмінно збігаються з остаточними.

Система складна, але прозора. Утім, сама американська виборча система влаштована так, що зазвичай на переможця довго чекати не треба. Часом, звісно, трапляються такі ситуації, як у 2000-му, коли для встановлення остаточних результатів доводилося перераховувати голоси на окремих дільницях; а ще такі ситуації, як у 1824, 1876, 1888 і тому ж 2000 роках, коли переможець набирав менше голосів, ніж переможений. Проте це – не більше, ніж винятки з правила, і 44-й американський президент, 47-річний чорношкірий сенатор Барак ОБАМА, обраний без цих винятків. Ще до завершення голосування в найвіддаленішому штаті Аляска та приналежних до нього ще віддаленіших Алеутських островах було зрозуміло, що в ОБАМИ вже 333 голоси вибірників, тоді як для перемоги йому потрібно було набрати мінімум 270.

Щоб зрозуміти, чому це саме так, а не інакше, потрібно трохи знатися на нюансах американської виборчої системи. А вона, з одного боку, напрочуд складна, та з іншого – максимально прозора. Вибори глави держави там, безперечно, всенародні, але не прямі – громадяни вибирають не безпосередньо президента, а вибірників від свого штату; і остаточний результат кожного штату залежить від того, якій саме партії, республіканській чи демократичній, виборці довіряють виставити цих вибірників. Усі ці складнощі, за задумом розробників системи, покликані унеможливити прихід до влади в країні диктатора чи тирана. Комусь це може видатися дивним – але ж воно дієве, і головний принцип “демократія понад усе” дотримується.

Як же працює цей механізм? А дуже просто. Кожному штату відведена та кількість вибірників, яка відповідає кількості сенаторів і конґресменів, що представляють цей штат у парламенті. Вона безпосередньо залежить од кількості населення штату – тому переписи населення в США неодмінно проходять раз на чотири роки. Найменші штати мають по три вибірники, а найнаселеніший штат Каліфорнія – аж 55. Загалом штатів 50 (плюс округ Колумбія зі столицею Вашинґтоном), а вибірників – 538. Кожен вибірник під час остаточного голосування за президента має проголосувати так, як у день виборів проголосував його штат – себто навіть якщо той чи інший кандидат у президенти набрав у цьому штаті лише на один голос більше, його мають підтримати всі вибірники від цього штату. Утім, із цього правила теж є винятки – у двох штатах, Мен і Небраска, місцеве законодавство передбачає пропорційне представництво вибірників.

Вибірники не будуть віроломними. Отже, колегія вибірників збереться 15 грудня. За задумом авторів виборчої системи, ці люди зустрічаються тут раз у житті, вони нічим не пов’язані один із одним, а отже, максимально об’єктивні. Звісно, вони мають проголосувати за того кандидата, якого обрав їхній штат, – та лише в кількох штатах це законодавчо прописано як обов’язок, а в переважній більшості випадків вибірник має право проголосувати згідно з власною совістю. Це і є той головний бар’єр, який творці настільки складної виборчої системи задумали з метою не допустити до влади в країні тирана. І в американській історії не раз траплялися випадки, коли так звані віроломні вибірники голосували всупереч рішенню свого штату – щоправда, здебільшого це відбувалося ще в XIX столітті.

А що ж буває, коли голоси колегії вибірників діляться порівну? Таке в американській історії теж траплялося. Тоді переможця мусить визначити Палата Представників Конґресу – нижня палата американського парламенту; причому в кожного штату в цьому випадку є лише один голос. Якщо ж і тоді голоси діляться порівну, вибір між двома основними кандидатами мусить зробити Сенат – верхня палата парламенту. Палата Представників вирішувала долю виборів двічі – у 1800 і 1824 роках, а до Сенату справа доходила лише раз – у 1836 році.

Це, зрештою, історія, і цьогоріч вона не має шансів повторитися – навіть якщо з 333-х вибірників Обами й знайдуться 15 грудня кілька так званих віроломних, вони не зможуть “зробити погоди”, оскільки відрив чорношкірого кандидата-демократа від його суперника-республіканця доволі значний. Прикметно, що якби в США було передбачене пряме голосування, Барак ОБАМА однаково став би президентом, хоча й не з таким відривом: загалом, за попередніми підрахунками, від набрав близько 52% голосів виборців (тут не вибірників, а власне всіх виборців країни), тоді як Джон МАККЕЙН – близько 48%.

Коли перемагає інтелект. Що ж засвідчив такий американський вибір? Насамперед те, що демократичні традиції у США напрочуд сильні, й американське суспільство, в цьому контексті, схильне долати навіть негласні, але доволі стійкі вікові стереотипи. Лише кілька років тому Барак ОБАМА став першим за останні півтора століття чорношкірим сенатором – і тепер він уже де-факто перший чорношкірий американський президент. Хай там як, а на імідж країни це не може не вплинути позитивно.

Здається, ні для кого не секрет, що до успіху ОБАМИ неабияких зусиль доклав… нинішній президент Джордж БУШ-молодший, правління якого більшість експертів визнає чи не найменш успішним у новітній американській історії. Провали його республіканської адміністрації у внутрішній політиці, які вилилися в економічну кризу всесвітнього масштабу, а також у зовнішній, яка налаштувала проти США значну частину дедалі впливовішого останнім часом мусульманського світу, відверто схилили суспільство на бік демократів. Відтак найбільшою проблемою республіканського кандидата Джона МАККЕЙНА була необхідність довести американцям, що його політика суттєво відрізнятиметься від тієї, яку проводить нині республіканець БУШ. Довести це не вдалося – республіканці програли. Програли тому, що найкреативнішна частина американського суспільства підтримала зміни. Адже, як уже виснують експерти, за МАККЕЙНА голосували здебільшого не надто освічені й не вельми багаті білі люди (так звані реднекі), консервативні білі протестанти й провінція; тоді як ОБАМУ підтримали насамперед мешканці великих міст, молодь, інтелектуали і, ясна річ, афроамериканці.

Саме інтелектуальний рівень виборців відіграв тут ключову роль, зважаючи бодай на те, що саме інтелектом Джордж БУШ вирізнявся якнайменше, не раз відверто виставляючи себе через це на кпини. МАККЕЙН таких разючих проколів, звісно, не допускав, та все ж інтелект військовика, хай навіть і генерала, й близько не міг зрівнятися з інтелектом добряче “підкованого” на риториці й доволі молодого юриста з іміджем неабиякого знавця економіки.

Чого чекає від ОБАМИ Америка. Отож, 20 січня Барак ОБАМА офіційно обійме пост президента найупливовішої країни світу. Значною мірою від нього особисто залежатиме не лише доля його країни, а й світова економічна та політична кон’юнктура. Чого ж від нього чекати Америці й світові?

ОБАМА вже заявив, що перший день свого президентства він розпочне з того, що ще раз проаналізує план виходу з фінансової кризи і внесе в нього необхідні корективи. “Я забобонна людина, але все ж… Найперше я ще раз перегляну цей план, аби впевнитися, що він справді працює й ви отримає назад свої гроші”, – заявив він.

Відтак ОБАМА має намір знизити податки для середнього класу й бідноти, натомість підвищити їх для багатих людей. Ось що він говорив з цього приводу під час дискусії зі своїм основним конкурентом: “Принципова відмінність між нами полягає в тому, що сенатор МАККЕЙН має намір витратити 300 мільярдів доларів на програму зниження податків для найбагатших корпорацій і підприємців, тоді як я пропоную податкові пільги робочим сім’ям, 95% простих сімей”. Водночас податок для тих американців, заробітна платня яких перевищує 250 тисяч доларів на рік, суттєво підвищиться.

Крім того він, наслідуючи одного з найавторитетніших американських президентів Теодора РУЗВЕЛЬТА, має намір ініціювати створення так званих корпорацій художників для навчання дітей із неблагополучних районів.

Чого чекає від ОБАМИ світ. Не менш складні виклики стоять нині перед США і в зовнішній політиці. Насамперед це стосується Близького Сходу. “Безконечна війна в Іраку підриває безпеку й економіку країни”, – стверджує ОБАМА. Він має намір вивести американські війська з цієї країни, проте в Афганістані вони залишаться. Ба більше: ОБАМА заявив, що його все дужче хвилює активність Аль-Каїди в украй нестабільному останнім часом Пакистані, тож якщо уряд цієї країни не захоче чи не зможе цьому протистояти, американці готові самостійно вирішити цю проблему збройним шляхом. Утім, адміністрація БУША нещодавно розпочала перемовини з ісламістами, й ОБАМА, швидше за все, їх продовжить. Тим часом політика США щодо Ірану може зазнати суттєвих змін – ОБАМА готовий запросити цю країну до Світової Організації Торгівлі й надати їй ще низку суттєвих економічних преференцій в обмін на поступки у військовій сфері, зокрема ядерній. “Іранська загроза серйозна і реальна, тож моя мета в тому, щоб не допустити цього”, – заявив ОБАМА.

Що ж до Європи, то тут новий американський президент не схильний виразно розділяти її на “стару” й “нову”, але водночас він воліє не надто поспішати з розгортанням системи ПРО в Чехії та Польщі, стверджуючи, що “адміністрація БУША перебільшує можливості цієї системи”. Вочевидь, це відкриє йому шлях до активного діалогу з Росією, яка категорично проти розгортання ПРО. На відміну від МАККЕЙНА, який виступав за жорстку ізоляцію Росії й виключення її з Великої вісімки, ОБАМА є обережнішим: він за так звану помірковану ізоляцію, себто за активне дипломатичне схиляння Росії до співпраці. Годі сказати, наскільки така політика виявиться дієвою, – проте, судячи із заяв ОБАМИ, вона не поширюється на взаємодію США з Україною. Щодо нашої країни, то ОБАМА дуже чітко й неодноразово висловлювався за якнайшвидше надання їй Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), незважаючи на протидію Росії.

Загалом, експерти вважають, що політика США за президента ОБАМИ стане виваженішою, менш агресивною, сконцентрованою насамперед на відновленні економічної могутності Сполучених Штатів, яку останнім часом дещо похитнули війни на Близькому Сході та фінансова криза. Вже сама звістка про перемогу ОБАМИ одразу ж зміцнила курс долара у світі, й економісти вважають, що це стане початком виходу з фінансової кризи.

Одне слово, Америка в найближчі роки, слід гадати, стане більшою мірою заглибленою в себе, – проте помилкою було б вважати, що її вплив на світові процеси від цього зменшиться. Радше навпаки: Америка “перезавантажується”, щоб збільшити свій уплив.

Автор: Михайло ЯНІВ
Обговорити на форумі