В.КАРАСЬОВ: Іде постійна запекла боротьба за владу, тому що немає консенсусу

Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов (на фото) зазначає, що в Україні ніхто не хоче бути в опозиції і при цьому нести відповідальність за ситуацію в державі.

На погляд політолога, для того, щоб опозиція була ефективною, вона, в першу чергу, має бути системною, тобто, інтегрованою в політичну систему і має пропонувати політичні альтернативи, які не виходять за рамки національних інтересів, елітного і загальнонаціонального консенсусу.

“Опозиція має бути системною не в сенсі системної роботи, а в сенсі орієнтації на ключові загальнонаціональні завдання і ключові державні інтереси, які реалізуються, в тому числі, і у взаємовідносинах між владою і опозицією”, - зазначає він.

За словами Карасьова, не менш важливим є те, щоб політична опозиція була саме політичною опозицією, а не опозицією до народу, опозицією державі і національним пріоритетам.

“Опозиція – альтернатива реальним діям влади, в тому числі, щодо реалізації загальнонаціональних інтересів, політичних програм. Вона має бути політичною, а не геополітичною, або зовнішньополітичною. Опозиція не може перекреслювати зовнішньополітичні пріоритети і державні завдання країни, і має працювати в рамках політичної системи , яка оперує політичними інструментами. Така опозиція працює на політичну ефективність в цілому, а не на політичну деструкцію”, - підкреслює він.

Також політолог зазначив, що в оптимальній моделі опозиція має бути в ключових питаннях національного розвитку солідарною з владою. “Альтернатива, яку висуває опозиція має бути направлена не проти влади, а проти конкретних методів носіїв влади. Це є політична конкуренція, це є демонстрація в технічній системі країни класичного і фундаментального політичного кругообігу, який репрезентується переходом влади в опозицію, опозиції до влади, і т. д. Як колись говорив відомий класик політології: “Демократія – це така політична система, коли влада програє в виборах”, а відповідно, опозиція приходить до влади. Але для цього потрібна фундаментальність в розумінні між опозицією і владою. Солідарність, не зважаючи на політичну конкуренцію, політичну боротьбу між владою і опозицією щодо ключових питань національного розвитку”, - зауважує він.

“Тепер від цієї оптимальної моделі перейдемо до наших реалій. У нас поки що не визріла системна опозиція. Ми бачимо, що влада і опозиція, в будь-який спосіб, не залежно від того, хто є при владі, а хто в опозиції, мають різні бачення національних завдань, національних пріоритетів. Відсутність національного консенсусу призводить до того, що опозиція висуває не політичні альтернативи, а альтернативи національному розвитку і працює не на ефективну реалізацію політичної системи (підкреслюю, без опозиції політична система не може працювати ефективно, і політика не може бути ефективною), а на політичну деструкцію. Опозиція не підтримує жодних раціональних пропозицій, які висуває влада, а влада не хоче прислухатись до раціональних ініціатив опозиції. Немає фундаментального співрозуміння. Тобто проблема полягає в тому, що системної опозиції в Україні немає, опозиція не генерує раціональні і конструктивні політичні альтернативи, і ніхто не хоче бути в опозиції. Іде постійна запекла боротьба за владу, тому що опозиція не солідарна з владою, а влада не дає гарантії, що опозиція буде існувати певний час, і при певних умовах може при наступних виборах перейти до влади. Ця втеча від опозиційності є свідченням того, що в Україні не просто криза влади, і не просто криза політичної системи і коаліційної структури парламенту, а криза опозиційності. Ніхто не хоче бути в опозиції і при цьому теж нести відповідальність за стан речей в державі і в політичних інститутах”, - наголошує експерт.

Обговорити на форумі