5-ий батальйон: герої чи дизертири?

Минулого тижня до Делятина повернувся 5-ий батальйон територіальної оборони “Прикарпаття”. Дорога додому виявилася напруженою: під Кіровоградом військових зупинив сам командувач Сухопутних військ із загоном спецназу; під Хмельницьким у колони закінчилося пальне, а на додачу протягом переїзду через усю Україну не стихали не надто приємні розмови про дезертирство прикарпатського батальйону.

А вже коли батальйон був у Івано-Франківську, стало відомо, що проти кожного із майже півсотні бійців було порушено кримінальне провадження.

Взагалі, як нам повідомив Олег Пархоменко, військовий комісар Коломиї, батальйони територіальної оборони створені для виконання суто поліцейських функцій на території своїх адміністра­тивно-територіальних одиниць. Мова в першу чергу про охорону органів влади, стратегічних об’єктів, патрулювання насе­лених пунктів.

Однак у ситуації, що склалася на Сході, коли катастрофічно не вистачало солдат для ефективного проведення АТО, Генштаб прийняв рішення спрямувати усі батальйони територіальної оборони на Схід. Там вони переважно охороняли блок-пости. Тому на руках у них була тільки стрілецька зброя. За задумом штабу АТО, кожен батальйон приєднувався до механізованої чи аеромобільної бригади ЗСУ, яка і мала прикривати його важким озброєнням. Наш батальйон, наприклад, діяв спільно із 72 бригадою із Білої Церкви. Втім, як зазначають бійці, співпраця радше була у телефонному режимі, ніж реальною. Тож батальйон був фактично беззахисним. З одного боку його обстрілювала реактивна артилерія з території Росії, а з іншого сепаратисти. Відкрити вогонь у відповідь було неможливо. Просто тому, що куля від автомата Калашникова не долітає відстань, яка розділяла наших бійців від терористів. Та з кожним днем ситуація погіршувалася, і в таких умовах командир батальйону Віталій Комар прийняв рішення покинути поле бою та повернутися у Делятин. Аргументував це тим, що у ситуації, яка склалася, не міг зберегти життя своїх підлеглих. Своє рішення комбат вважає правильним: “Я не жалію про своє рішення, і ніхто мені не докаже, що я не правий. Виходить, якби я привіз 200 трупів, то був би героєм, а коли привіз живих людей - то я дезертир?”, - іронічно питає комбат.

Та тим не менше, командування АТО, деякі ЗМІ та прокуратура вже встигли оголосити прикарпатський батальйон дезертирами. Кажуть, що саме через те, що батальйон покинув розташування, і трапився “іловайський котел”, у якому загинула сотня українських солдат. Першим це звинувачення оприлюднив не будь-хто, а сам Президент. Потім його підхопив і міністр оборони, і інші військовики, зокрема і прикарпатські. Підполковник із прес-центру АТО Тарас Грень у свому Фейсбуці написав таке: “Дивна в нас країна… Дизертирів зустрічають як героїв… І не розказуйте мені про розбиті автобуси і таке інше.. Бо чомусь батальйони з Дніпра, Запоріжжя, Сум.. стоять.. стоять на передових і не втікли. вони просто зустрічають ворога у важку хвилину. в час коли почалось вторгнення. а дехто.. дехто коли почалась війна захотів “перепочити” дома”.

Дещо пізніше стало відомо, що словесними звинуваченнями не обійшлося. Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження. Хлопцям інкримінують, що 26 серпня, незважаючи на бойові завдання в зоні проведення АТО, вони відмовилися від несення обов’язків військової служби в бойовій обстановці і самовільно покинули бойові позиції і самовільно відбули до місця постійної дислокації в Івано-Франківській області. Кримінальне провадження відкрито за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 402 ККУ - непокора, ч. 2 ст. 404 - опір начальнику і ч.3 ст. 409 - уникнення військової служби. На сьогодні проводяться слідчі дії. Є інформація, що прокуратура будує свою лінію звинувачення на тому, що через те, що 5-ий батальйон відійшов з позицій, наші війська потрапили в оточення під Іловайськом і зазнали страшних втрат. Цю версію підтримав і Семен Семенченко, командир батальйону “Донбас”, роз­повідаючи в ефірі Громадського ТВ про іловайський котел: “А далі вдарив ворог з сектора Д, і потім” відійшли “підрозділ ЗСУ, які повинні були прикривати нам тил. Я впевнений, що такого наказу у них не було. Вони просто відійшли, деяких ловили аж за 150 км від місця дислокації, а потім ударив ворог від Новоазовська, а потім ударив ворог з Моспине на Старобешеве. І ми потрапили в оперативне оточення”.

Однак, як запевняють самі бійці 5-го батальйону, - це не зовсім так. Ми могли б протриматися, - кажуть хлопці, аж цілих 5 хвилин. Потому вивозили би з блокпостів КАМАЗами тіла вперемішку з землею - таке місиво лишається після зачистки території ”Градами”.

Ще декілька слів про майбутнє 5-го батальйону. Після відпустки вони відправляються на Рівненський полігон, де на озброєння отримають три десятки БТРів. А після бойового злагодження мали б знову відправитись на Схід. Втім, як буде, побачимо з часом. Сьогодні ж зрозуміло одне, що звинувачувати 5-ий батальйон, навіть якщо він в чомусь і винен, може тільки той, хто сам із автоматом у руках був на Сході. Так по-людськи.