Головний архітектор Яремчі повернулася додому після ДТП у Польщі

“Дякувати Богу, що живі!” - з такою думкою перетнули польсько-український кордон наші краяни - головний архітектор міста Яремча Наталії Шемрай-Макарук та її чоловіка Ігоря Макарук.

Оці слова й були відповіддю на запитання: “А чи не було Вас у автобусі “Познань - Коломия”, що потрапив у ДТП?”, які посипалися від друзів та колег, тільки-но їхні телефони з’явилися у зоні покриття українських операторів мобільного зв’язку. На щастя, подружжя відбулося легкими синцями та подряпинами. Власне ці травми поряд із психологічним переживанням сьогодні нагадують їм про той злощасний автобусний рейс.

Нагадаємо, що майже всі українські та європейські ЗМІ облетіла новина про ДТП за участю легкового автомобіля та рейсового автобуса “Познань-Коломия”, яке сталося ввечері 10 лютого під Варшавою. У результаті аварії двоє осіб загинуло – водій автобуса та водій легковика. Відомо, щокерував автобусом 29-річний коломиянин Павло Романович Циганчук.

Всього через декілька днів після тієї неприємної пригоди Наталія Ігорівна приступила до своїх професійних обов’язків. Зустрівшись зі мною в своєму робочому кабінеті,постраждала розповіла про все, що того вечора їй судилося пережити. Отож напередодні чоловік пані Наталії запланував їхати у справах до Польщі, і вона вирішила приєднатися до нього, взявши відпустку. “У мене відкрита шенгенська віза, - розповідає Наталія Шемрай-Макарук, - тож я залюбки прийняла рішення скласти своєму чоловікові компанію і заодно трішки відпочити від професійної діяльності”.

Найцікавіше, що подружжя їхало до Познані, не знаючи про існування автобуса “Коломия - Познань”. У Польщу добиралися автобусом “Калуш – Варшава”, а далі з Варшави в Познань потягами. Це вже на зворотному шляху купили у Варшаві квитки на рейс “Познань – Коломия” і о 19.30 за київським часом вирушили зі столиці сусідньої держави.

“Взагалі мене дуже вразив автобус, - ділиться спогадами постраждала,- він був новеньким і комфортним з уважними та привітними водіями. Загалом у автобусі було 19 чоловік (разом з водіями. - Авт.). Щодо пасажирів, то в основному були вихідці з Прикарпаття (Івано-Франківськ, Коломия, Верховина). Також добре запам’ятала молодого журналіста Остапа зі Львова”.

Подружжя розмістилося десь посередині автобуса з правого боку, а оскільки попереду місця були вільні, а дорога неблизькою, то пан Ігор для зручності пересів на одне місце вперед (так зручніше спати – авт.). “Чомусь я звернула увагу, що позначку “Варшава” ми перетнули через 40 хвилин після виїзду, - пригадує Наталія Ігорівна, - а вже десь через 20 хвилин відчула сильний удар… Я одразу нічого не зрозуміла. Та в одну мить автобус розвернуло і в мене склалося відчуття, що ми їдемо не по дорозі, а по обочині… Автобус почав плавно нахилятися праворуч і оперся на автомобіль, який у нас врізався (це уже згодом зрозуміла пані Наталія. -Авт.). Це була миттєво, і я навіть не встигла злякатися”.

 Зрозумівши, що вона ціла і здорова, одразу ж почула голос свого чоловіка, який уже був на вулиці та кликав її. “Жодної паніки в автобусі не було, - розповідає співрозмовниця, - адже там перебували в основному чоловіки. До речі, хтось із них, почувши запах солярки, одразу ж вимкнув двигун, який ще працював. Люди почали допомагати один одному вибиратися із понівеченого салону. Як на мене, найбільше постраждали ті, хто сидів позаду, власне,туди прийшовся основний удар”.

Щодо водія, то на думку Наталії Ігорівни, він загинув на місці, адже тримався за кермо до останнього… Постраждала також вважає, що якщо б не його відважні дії, то жертв могло би бути значно більше.

Наталія Шемрай-Макарук дуже високо оцінила роботу польських рятувальних служб. “До десяти хвилин на місце ДТП, - відзначає пані Наталя, - прибуло десятки рятувальних автомобілів. Нас одразу ж оглянули лікарі, і хто потребував подальшої лікарської допомоги був направлений у один із найкращих медичних закладів Польщі - військовий госпіталь. Усіх інших постраждалих перемістили в рятувальний автобус, щоб ми не переохолодилися. У автобусі кожних п’ять хвилин з’являлися польські медики, турбуючись, щоб, не дай, Боже, нікому не стало зле”.

Згодом рейсовим автобусом усіх постраждалих відвезли у неподалік розташований готель, де поселили у фешенебельних номерах. “Я приємно здивована тією увагою, - ділиться враженнями пані Наталія, - з якою нас зустріли поляки. Постраждалих нагодували, викликали психологів, привезли речі першої необхідності… Окрім того, медики ще й у готелі провели додаткові обстеження”.

Зранку в готель приїхали батьки загиблого водія (які є власниками компанії-перевізника. - Авт.) та власним транспортом відвезли людей на батьківщину. Власне, цим і закінчилася ця неприємна мандрівка для наших земляків у Польщу.