Степан Пушик: Світло української революційної ватри зігріло весь світ

Як раніше повідомлялось, днями депутатський корпус Івано-Франківської обласної ради під час позачергового сесійного засідання в Києві на головній площі країни підтримав вимоги Майдану та проголосив облраду його невід’ємною частиною.

Відомий український письменник, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв, професор ПНУ ім. В. Стефаника, народний депутат України I демократичного скликання Степан Пушик, який є нині чинним депутатом обласної ради, виступаючи перед Євромайданом, наголосив: “За два з половиною місяці до 200-річчя генія української нації Тараса Шевченка ми зібралися тут, на Майдані, аби перед усім світом показати, що немає такої сили, яка може розтоптати українську гідність, славу та велич”.

Повернувшись зі столиці додому, в Івано-Франківськ, С. Пушик ексклюзивно для газети “Галичина” поділився своїми враженнями від революційного Києва:

- Київ мій від 1963 року, коли я вперше побував тут на нараді молодих письменників. Київ я бачив і знав різним. Але “найгустіший” (і не тільки для мене) український час розпочався наприкінці 80-х років. Мене двічі висували до Верховної Ради СРСР. і вдячний долі, що парторгани робили все, аби я туди не потрапив. А особливою стала для мене весна 1990-го, коли я став лауреатом Шевченківської премії і народним депутатом України. Не міг уявити собі, що ще того року пощастить вибороти Декларацію про суверенітет України, а наступного - проголосувати за її незалежність і бути на вістрі всіх головних подій юної, як весна, держави. Цьому передувала студентська революція на граніті… Я нагороджений значком гвардійця Помаранчевої революції. І ось у ці дні новітня гвардія стала на сторожі європейського вибору України, який намагаються ліквідувати ті, що хочуть знову прив’язати її до московського воза. Та Україна на 23-му році незалежності наростила м’язи, і революція розпочалася одночасно не лише в столиці. Нині Івано-Франківськ вибухнув так, як і Київ. і світло української революційної ватри зігріло весь світ. Коли я виступав на київському Майдані, бачив, яким запалом сяяли десятки тисяч юних очей. І ця юнь готова на все, щоб відстояти Україну та її свободу. Я бачив, як на очах виростали п’ятиметрові барикади. І так, як під час війни ставили їжаків проти ворожих танків, тепер їжаки на барикадах насторожено дивилися в бік тих урядовців, що кидали на зачищення Майдану “спецпризначенців”, яких у народі влучно назвали “зоопарком” (“Беркут”, “Кобра”, “Ягуар”, “Тигр” та ін.). Але не рев звірини, а героїчна українська пісня з уст не тільки Руслани, а й багатьох солістів та груп гріла грудневе небо над майданами і вулицями міста-героя Києва.

Після мого виступу до мене підходили десятки моїх знайомих, дякували. і в кожного на устах було запитання: “Що ж буде далі?” Я і тоді, і тепер кажу, що той високий український вогонь, який палає в душах молоді, спопелить бездарну владу і тих, що повибудовували палаци під віднями і накупили “вервольфів” по лондонах і іпрах. Не може мати майбутнього україножер, хабарник, злодюгах і нехай наші урядовці пам’ятають, що “брехач тільки раз їсть калач”.