Гуляють весілля у Старому Лисці…

Три дні весільного дійства у прикарпатському селі Старий Лисець, що на Тисмениччині, переконали: можна не вибиратися в глибинку, щоби побачити справжнє українське весілля. І за 10 кілометрів від Франківська бережуть дідівські звичаї, плекають традиції і з задоволенням відтворюють давні обряди.

Підміські села, до яких належить і Старий Лисець, поступово відмовляються від традиційних весіль - тих, які тривають багато днів, на які треба скликати всю, близьку і далеку, родину, всім разом розкладати на городі намети і засукувати рукави до тривалої роботи на кухні. Все частіше весїлє, як по-бойківському називають свято місцеві мешканці, відбувають за сучасним сценарієм у якомусь із франківських ресторанів. Вибір на користь сільської автентики в таких умовах стає принциповим. Зоряна Рощук та її батьки вирішили відтворити правдиве старолисецьке весїлє - так, як велить прадідівський звичай. Допомагали родині молодої втілити задум учасниці місцевого хору “Родина” - і порадою, і піснею, і весільним ладканням.

Таки не три дні, а весь тиждень проходить у весільних клопотах. З понеділка на обійсті готують господарські намети. В одному з них з середи варять, парять і смажать - на шістьох конфорках плямкають і стогнуть каструлі й баняки. В іншому ріжуть, крутять і складають - кипить делікатна робота з голубцями, налисниками, оселедцями. Третій намет - господарський склад, де миють і пуцують посуд та інше столове начиння для 500 гостей.  Робота затихає хіба вночі, та й то лише на кілька годин - молоді і старші жінки постійно змінюють одна одну біля столів, мисок, тарелів. Родичі, сусіди, друзі, колеги по роботі - всі, хто прибувають до молодої “помагати”, знаходять роботу. Час від часу виринає пісня - і здається, що справи сунуться швидше.

Чоловіки і хлопці працюють окремим товариством - кладуть весільні намети, зносять у них лавки, шикують ряди столів, протягують світло. Все це не заважає їм зачіпатися до жінок - жартувати і залицятися. Хлопців, які будуть дружбити, виряджають в ліс по барвінок і сосенки. Барвінок - на вінок нареченій. Молоді смерічки - на оздобу подвір’я і намету. Друзі молодого в четвер мають принести з лісу верхівку молодої сосни, дружки цього ж дня прикрасять її цукерками і стрічками - весільне деревце готове. Воно символізує міфічне дерево життя, вважається оберегом майбутнього добробуту молодої сім’ї і мусить постійно супроводжувати весїлє. В суботу деревце разом із весільним короваєм урочисто пронесуть вулицями Старого Лисця - від молодого до молодої, потім до церкви і до столу. Після того, як затихнуть весільні скрипки і цимбали, деревце винесуть в сад і вкладуть в крону молодої яблуньки - щоби добре, як і молода жінка, родила.

В п’ятницю починається власне весільне дійство. Його цвяшок - обряд “Віночки”. П’ять веселих гонорових свашок - а це обізнані у весільних традиціях і співанках учасниці хору “Родина” - прибувають до молодої “віночок шити”. “Ой, не вийси, барвіночку, не війсь по дорогах. Але вийси, барвіночку, дівкам по головах”, - зачинають ладкати свашки. Ці ладкання - унікальна традиція весільного співу, яка збереглася лише у Карпатському регіоні, в тій його частині, яку відносять до Гуцульщини, Бойківщини і Лемківщини. Незважаючи на різні слова, рими і ритми, теми та емоції у ладканнях всіх етногруп спільні - пов’язані із кожним важливим моментом весілля і супроводжують їх. Обряд одягання весільного вінка неспішний: три години співу в супроводі троїстих музик, нашивання гілочок барвінку на вінок, приміряння, прикрашання квітами та стрічками. Ладканки змінюються від повчальних до величальних, від сумних - до жартівливих. “Нащо мене віддаєте, мої рідни тато? Хто вам буде через зиму звеселяти хату? Нащо мене віддаєте, мої рідни мамо? Хто вам стане, хто вам зварит обідочок зрану?” Не тільки мама, а й сама молода витирає сльози. “Ой упала звізда з неба, тай розсипаласи. А Зорянка позбирала - закосичаласи”. Подружки молодої разом зі свашками допомагають нареченій одягнути вінок, уплітають в нього стрічки. У вишитому гарячими маками національному вбранні молода разом із дружками в національних строях - всі у віночках, що їх зшили свашки, - ідуть до молодого і його родини. Усіх треба “обійти” - закликати на весїлє.

Суботній день починається з одягання і заплітання молодої. Свашки біля неї з самого ранку приспівують: “Ой чого ти, Зоряночко, не плачиш-не плачиш? Ти вже своє гуллянічко а втратиш, а втратиш”. Разом із нареченою прибирають і “другу молоду” - підставну готують виміняти у молодого на щось дороге під час “викупу”. Всі разом міркують: чи буде “фальшивий молодий”? Замість нього псевдонареченій вручають мішок, обклеєний несправжніми доларовими купюрами, в якому щось ворушиться. “То наш молодий - такий файний, такий чорнявий”, - приповідає бабуся молодого. Коли мішок розв’язують, звідти дає драпака тлустий чорний кіт. “Чогось таріль торкоче - то він грошей хоче, хоче він золотого він пана молодого”, - продовжують ладкати свашки. Жартівливі торги завершуються, і батьки з молодими заходять в дім - належить благословити пару образом і колачами.

До церкви, як того вимагає давній звичай, все весілля йде пішки. Молодим передують діти - хлопчики і дівчатка, одягнені в біле, встелюють дорогу барвінком. На зворотному шляху діти посипатимуть шлях молодятам пелюстками троянд, а молоді розкидатимуть цукерки в кожен двір, де є діти. Дорогою до процесії будуть приєднуватися гості - до шатра весілля повернеться вже велелюдним. Зустріч гостей, традиційні обряди “завітання”, “переспів гостей”, “дари”, “замолодичування”, “перетанцьовування” пройдуть по-особливому - зі старолисецьким колоритом. “А староста з кухаркою та одної змови - віносили чужу працю з чужої комори. А старосто, а старосто, що то за помівка, що на нашім на столі не стоїт горівка?” Весїлє - з музиками, співами і танцями - не вщухне до ранку. І через кілька годин відносної тиші відновиться - “гулєти”. Знову накриють столи і заспіває скрипка, і свашки заладкають прощальних.

Три дні троїстих музик зі скрипкою і цимбалами. Три дні співанок, коломийок і весільних пісень. Три дні щедрості - від щирого серця, для душі і для тіла. І навіть з понеділка, коли вже поєднана родина з кількох десятків чоловік заходилася розбирати “палатки” і прибирати подвір’я, весільний дух уперто не збирався покидати добре місце - усе ще співалося, жартувалося, час від часу хтось іще зривався в танок. Ой-ра, гулєй вісїлє у Старому Лисці!..