Михайло Вінтоняк: Нам нема що ділити, і не варто ковдру перетягувати на себе

Нинішнє село перебуває у не найкращому стані. Бідність, безробіття, пияцтво, відсутність соціального захисту - все це може призвести його до повної деградації.

Село старіє, а молодь втікає подалі від нього: або до міста, або на заробітки за кордон. “А що робити, коли тут нема навіть де розважатися, - сказав мені одного разу випадковий молодик. - Хіба що в генделик ходити, але на нього вже грошей немає”. Справді, не досить того, що постійної роботи не знайдеш, то в деяких селах, крім телевізора, нечисленна молодь нічого більше не бачить. Клуб чи будинок культури - на замку, спортзала у школі в такому стані, що туди й заходити лячно, футбольне поле, заросле травою і всіяне кізяками, пустує.

Наша нинішня розмова - про один із видів відпочинку, і не тільки про спорт. Тим паче, що недавно редакція запровадила рубрику “Село і спорт”, під якою ми готові друкувати матеріали щодо розвитку сільського спорту, про його руйнівників і подвижників. Сьогодні наш гість - голова обласної організації всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства “Колос” АПК України Михайло Вінтоняк.

Пропали бази

- Пане Михайле, пригадую, як три роки тому на звітно-виборній конференції вас безальтернативно обрали головою обласної “колосовської” організації. Ваш попередник Богдан іваницький керував нею понад 30 років. За цей час він багато зробив для товариства, зокрема в плані розбудови і зміцнення матеріально-технічної бази сільського спорту. Попри заслуги свого попередника, в якому стані все-таки ви застали товариство? Як-не-як, ви працювали на керівних державних посадах (Михайло Вінтоняк у 2002-2005 роках був першим заступником міського голови Коломиї, а у 2005-2010 рр. - головою Коломийської РДА), тож оцінки керівника такого рангу можуть різнитися від, наприклад, моїх.

- Справді, за Богдана Іваницького було дуже багато зроблено. Найважливіше - боєздатною залишилася структура організації. Тобто у всіх районах є осередки “Колоса”. Так склалося, що їх не було на Рогатинщині та Верховинщині, а сьогодні вони там уже працюють, щоправда, на громадських засадах і без належного фінансування, але беруть участь в обласних змаганнях. Щодо матеріально-технічної бази, то, на жаль, те, що колись було надбано, нині пропало. В івано-Франківську втрачено великий спорткомплекс “Олімп”, який був центром “Колоса”, немає у нас баз ані в Косові, ані у Верховині. Тож у районах доведеться все відновлювати заново, над чим і працюємо тепер. Були б кошти - не було б і великих проблем. Заодно зазначу, що нам досить добре сприяють у вирішенні багатьох питань, в межах можливого, керівники райрад і райдержадміністрацій, також знаходимо розуміння і плідно співпрацюємо з керівниками облради і облдержадміністрації. Попри фінансову кризу наша організація непогано виглядає на всеукраїнському рівні, є тут однією з провідних. Прикарпатські спортсмени виступають на багатьох змаганнях. Та й результати тішать у таких видах спорту, як вільна боротьба, легка атлетика, фристайл, бокс.

Хочуть, але не можуть

- Серед спортивних товариств малий і великий спорт переважно концентрується в ДЮСШ…

- Ми якраз і робимо ставку на розвиток дитячо-юнацького спорту. За три останні роки відкрили школи в Надвірні та Долині. Остання стала однією з провідних за розвитком боксу, звідти вже є учасники міжнародних змагань. У Надвірні спеціалізація - футбол, волейбол, самбо і бокс. Розвинений спорт серед дітей - це здорове покоління, майбутнє країни.

- Пане Михайле, так кажуть нині майже всі, але нерідко слова розходяться з ділом. Пробачте, я маю на увазі не вашу конкретну організацію, просто узагальнюю. Скільки у вас діє ДЮСШ і які у них проблеми?

- Працює одинадцять таких шкіл: дві в Івано-Франківську - “Колос” і “Олімп”, і дев’ять - у районах. Планували відкриття ДЮСШ у решті районів, проте виникли проблеми з фінансуванням, бо у зв’язку з економічною кризою на місцях не в силі закласти необхідні на це кошти у своїх бюджетах. Приміром, підготували відповідні документи для Калуського району і тепер чекаємо “поки розпогодиться”. Власне, може допомогти фонд соціального страхування, однак за законом він не має права фінансувати новостворені ДЮСШ. Може здійснювати фінансування або тільки на спортивно-масову роботу, або на придбання інвентаря.

Незважаючи на це, ми такі райони не залишаємо в біді сам на сам. У Рогатині при обласній ДЮСШ відкрили відділення з настільного тенісу (є давні традиції) і боксу. Така ж ситуація і в Тисменицькому районі. Правда, там непогано працюють освітянські ДЮСШ, тому за спільних зусиль можна підвищити рівень розвитку дитячого та юнацького спорту. Наразі вважаю, що слід провести спільний аналіз роботи освітянських і ДЮСШ “Колоса”, “України” і “Спартака”, а відтак скоординувати нашу діяльність так, щоб вони працювали паралельно. Адже нам що ділити, і не варто ковдру перетягувати на себе.

- Шкода, але такі факти непоодинокі. Тому нині доводиться  окремо вираховувати якість роботи тієї чи іншої спортивної організації. От у “колосовських” школах, наприклад, який вид спорту найбільше культивують?

- Безумовно, футбол - у всіх школах, крім двох. і в Долині незабаром відкриємо відділення футболу. Це є масовий вид спорту, до нього тягнуться сотні дітей. Хоч він нам і не приносить аж таких очок, та річ в іншому. Діти на полі - на очах у  людей, насамперед фахівців. Добре, коли дитина має навики до футболу, а якщо ні? Ось і досвідчений тренер за рухливостю, реакцією, єдиноборствами може у ній побачити задатки не до футболу, а, приміром, до легкої атлетики або боротьби. і залучити цю дитину до певного виду спорту. За комп’ютером - нічого не побачиш.

Шлях до розвитку

- А які ще види спорту “Колос” ”піднімає”?

- Все залежить від наявності кваліфікованих фахівців: якщо вони є, то і є сенс у ДЮСШ відкривати певні відділення. В Долині закупили інвентар для лижних перегонів, однак нема тренера, котрий би професійно займався таким видом спорту. Наразі шукаємо.

Шукаємо фахівців і для баскетболу. Коли врахувати те, що майже в кожній школі є відповідні майданчики, то це малозатратний вид спорту. Такої спеціалізації у нас досі не було. А тепер буде. В Івано-Франківській ДЮСШ “Колос” і в Коломиї плануємо відкрити відділення баскетболу. Він в Україні набуває популярності, особливо після того, як наша збірна на чемпіонаті Європи вперше в своїй історії зайняла високе шосте місце. Попереду Україну чекає “Євробаскет”. Всі бачать перспективу, а це шлях до розвитку.

- Ви сказали, що прикарпатський “Колос” є одним із провідних в Україні. Чи можете це підтвердити якимись результатами?

- Почну з того, що двічі на рік із тих видів спорту, що культивуємо в ДЮСШ, проводимо обласну першість. А переможці їдуть на всеукраїнські “колосовські” змагання. Нинішнього року збірна області зайняла треті місця з боксу, вільної боротьби, четверте - з легкої атлетики, восьме - з греко-римської боротьби, одинадцяте - з важкої атлетики. З п’яти залікових видів спорту ми - в десятці. Складність у тому, що через брак коштів не можемо повноцінно за тисячу кілометрів відправляти команду, як це роблять Херсонська чи Запорізька області. Вони в боксі та вільній боротьбі від нас виграли тільки за рахунок того, що виставляли по дві-три команди.

Наша Снятинська футбольна ДЮСШ два роки поспіль займає перші місця серед 27 команд України.

Спортивні ентузіасти

- Ви наголошували, що товариство тісно співпрацює з районною і обласною владою. А є ще низова гілка влади - сільська. Чи контактуєте з нею і на якому рівні?

- Верховна Рада в першому читанні розглянула проект закону про запровадження інструкторів спорту, однак, на жаль, донині він так і залишився проектом. Водночас у Надвірнянському та Косівському районах сільради, як би там не було важко, за рахунок власних бюджетів фінансово утримують інструкторів. Отож їхнім керівникам і керівникам райрад - велика подяка за турботу про розвиток сільського спорту. Про таку зацікавленість свідчать щорічні змагання на найкраще спортивне село області. Команди, організовані сільськими головами, незважаючи на труднощі, приїжджають, щоб помірятися силами зі своїми суперниками і стати переможцем. Ним двічі було село Турка і третім - на всеукраїнських іграх. На перших і других іграх - Турка сьома в Україні. Нині на такому рівні змагатимуться іллінці зі Снятинського району. і це значною мірою завдяки сільському голові Михайлові Баглаю, котрий разом з односельцями виходив грати на футбольне поле. До речі, в іллінцях активно залучають молодь до спорту.

Відрадно, що є ще такі керівники, які за мізерного фінансування дбають про спорт і якось ще викручуються зі скрути. Якби до штату сільрад ввели посаду спортивного інструктора, тоді можна було б принаймні належно підтримувати матеріальну базу. На голому ентузіазмі довго не протягнеш.

Не з’явилися на змагання…

- Як позитивний приклад ви наводили Надвірнянський і Косівський райони, а де мають “затишок” негативні явища?

- Це тимчасові та поодинокі життєві епізоди. В Турці у вересні проходили фінальні спортивні ігри на найкраще спортивне село, а на змагання з потужного Тисменицького району не прибула команда зі Старого Лисця. Таке сталося і з Сівкою Калуською Калуського району. Могли якось прибути команди з далеких Рогатинщини та Верховинщини, а тут посилаються на різні причини, здається, не зовсім обррунтовані. Принагідно скажу: голова районної “колосовської” організації повинен мати авторитет, бути вхожим до кабінетів керівників з доказовими та переконливими аргументами. Крім того, постійно працювати з депутатами.

- А чи є в районах такі керівники?

- Звичайно. У нас переважно працюють досвідчені кадри. Як приклад назву Ігоря Ваньчака з Долини, який завжди проводить змагання в своєму районі та постійно бере участь - в обласних. Серед лідерів також - Коломийський, Снятинський, Городенківський, Косівський, Тлумацький таГалицький райони.

Відвоювали базу у Ворохті

- Пане Михайле, ми ще не торкнулися загальноосвітніх сільських шкіл, звідки учні поповнюють ваші “колосовські” ДЮСШ. Скажімо, там є вчителі фізкультури й адміністративний ресурс, який у потрібний момент міг би знадобитися громадській організації.

- Голови наших районних організацій постійно контактують з директорами шкіл, вчителями фізвиховання і, безумовно, з райвідділами освіти. Ми не конкуренти, ставимося одні до одних неупереджено і часто зустрічаємося, радимося, коли потрібно щось зробити - йдемо назустріч одне одному. В освітян, справді, значно ширші можливості: буває, вони надають транспорт для поїздки на змагання, сприяють у їх проведенні на своїй спортивній базі без орендної плати, допомагають у суддівстві. Як ви кажете - в освітян адміністративний ресурс, тому їм легше вирішувати деякі питання.

- На початку нашої розмови ви сказали, що найважливіші “колосовські” бази вже втратили, а як із Ворохтянською навчально-спортивною базою “Україна” центральної ради всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства ”Колос”?

- Тепер з такою назвою вона є підприємством об’єднання громадян і теж ледь не потрапила до приватних рук. Як член президії центральної ради і голова комісії з вивчення роботи цієї бази я через суди домігся, щоб було розірвано кабальний договір оренди, і вона таким чином залишилася в товаристві. Рішенням президії мене на постійній основі призначили директором Ворохтянської бази “Україна”, а задля економії коштів на громадських засадах я є ще головою обласного ФСТ ”Колос”.