Кого приручили…

У середині вересня Верховна Рада ратифікувала Європейську конвенцію про захист домашніх тварин.

На папері все дуже райдужно - кожен громадян зобов’язаний забезпечити своїм домашнім улюбленцям найкращі умови. А як воно насправді, як часто прикарпатцям обридають колись такі рідні істоти та куди вони потрапляють потім?

Не всім дано

Отож, конвенцію ратифікували. Згідно з нею, на кожного, в кого вдома живе тварина, покладаються певні обов’язки. Зокрема, це відповідальність за її благополуччя і здоров’я. Господар мусить забезпечити їй місце для проживання, турботу та увагу, відповідну їжу і т. д. Конвенція навіть забороняє продавати тварин особам, яким не виповнилося 16 років, без чіткої згоди на те батьків або опікунів.

Там же й є пункти щодо безпритульних тварин - “якщо їх кількість становить проблему для країни, то вона здійснює відповідні законодавчі або адміністративні заходи, які необхідні для зменшення кількості тварин, виключно у спосіб, який не викликає болю, страждань або приниження тварин”.

Наш Кабмін уже оголосив - сподівається, що ратифікація конвенції сприятиме зближення з Європою та покаже, що ми готові дотримуватися високих євро­стандартів у всіх сферах.

Звісно, є частина людей, які й без всяких там конвенцій вважають домашніх улюбленців повноправними членами сім’ї. Але і багато серед нас тих, хто тішиться твариною тільки доти, доки вона не набридне.

Про колись домашніх, а нині просто викинутих на вулиці, волонтери, які опікуються безпритульними тваринами, можуть розказувати годинами. І ці історії направду лякають.

“Домашніх ми знаходимо на вулиці часто, - каже голова обласної благодійної організації “Дім Сірка” Леся Габель. - Тільки за минулий тиждень - двоє. Одного ротвейлера усипили, був агресивний. Другий пес - теж бійцівської породи - нині у віварії. Знайшли його біля медуніверситету з пораненою лапою. Лікар полікував, каже, що дуже ніжна дівчинка. Чекаємо на господаря”.

Люди викидають тварин постійно, продовжує Леся Габель. Каже, є навіть така “тема” - прив’язати вагітну суку біля зупинки й лишити. Часто викидають малих цуценят у коробках. Або ж ще вивозять у ліс. Минулого року було десь зо 20 щенят, яких вони прозвали “грибами”: люди ішли по гриби, а знаходили песиків. Пригадує і жахливий випадок з Тисмениці, там був такий собі собачий смітник. Коли туди виїхали волонтери, то знайшли багато маленьких скелетів, живих щенят було 14. Десятьох відвезли у притулок у Павлівці, а чотирьох довелося усипити, бо були агресивні.

“От недавно вночі подзвонила старша жіночка, каже, під пам’ятником Шевченку - хворе щеня. Ми виїхали, - розказує Лариса Рибалкіна, різноробоча з коломийського притулку для тварин. - Його хтось викупав у тосолі. Може, воші мало чи ще щось. Цуценя вмирало у страшних муках - вивертало всі нутрощі. Ми нічого не могли зробити…”.

Популярна тема - підкидати тварин до притулку, продовжує Лариса, народ не розуміє, чи не хоче розуміти, що таким чином їх просто вбиває. Бо підкинутого чужинця зграя розриває.

“Колись читала, що тільки 10 % людей можуть тримати вдома собаку, а решті можна довіряти хіба плюшевих, - підсумовує жінка. - І це правда. Бо коли береш тварину, треба розуміти, що це турбота мінімум на 15 років”.

Людяність чи знущання?

Тут не можливо обійти і питання стерилізації домашніх тварин. “От цієї зими в наш під’їзд підкинули новонароджених цуциків, щось зо п’ятеро, сусіди не знали, що робити, - розказує франківчанка Оксана Собків. - Хтось їх виносив надвір, хтось заносив назад. Нарешті видзвонили волонтерів, просили помогти, але поки ті приїхали, щенята замерзли”.

І таких випадків у нас не бракує. Хоча у всьому світі рецепт від непотрібного потомства відомий давно - стерилізація. Але в нас це досі лишається за межею необхідності. “Що це потрібно, розуміє 5-10 % людей, - каже Лариса Рибалкіна. - Переважно народ намагається брати кобельків і каже, що потомство - це вже будуть не мої проблеми. А в нас був випадок, коли кобель просто приводив собі по п’ять-шість наречених і було три-чотири рожениці під хатою”.

Така от відповідальність призводить або до здихання від голоду і холоду, або ж до збільшення кількості бродяжок. Волонтери кажуть, люди часто телефонують і просять забрати тварин, а коли вони відмовляють, то сваряться і навіть погрожують.

“Люди не розуміють, що у нас в притулку троє працівників, - говорить Лариса Рибалкіна. - І при всьому бажанні ми не можемо зібрати тут тисячу цуценят: вони один одного будуть гризти, їм не надасться ні медичної допомоги, нічого”.

“От дзвонять - у під’їзді підкинули цуценят, заберіть, - розповідає Леся Габель. - А куди я маю їх забирати? Не знаю - ну, ви ж “Дім Сірка”?! Я кажу, ми зараз є тільки в інтернеті. Ви можете їх сфотографувати, підгодовувати, а ми вам поможемо роздати їх. Люди кричать - заберіть, інакше вивеземо на дорогу. За що вам гроші платять?! А нам не платять, ми волонтери, притулок перепов­нений, перетримки повні - куди забрати? А що зробите - буде на вашій совісті”.

Грошей просити не будемо

Взагалі-то, ніхто не скаже, що ратифікація конвенції - це мінус. Хоча в Україні і так діє закон “Про захист тварин від жорстокого поводження”. А стаття 89 адмінкодексу передбачає за це штраф від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів - тобто від 51 до 119 грн.

Але, як показує практика, це діє мало. “Я от сама особисто писала заяву на жінку, яка нагодувала собак з притулку, які були на дієті, курячими лапками, - каже Лариса Рибалкіна. - Один кобель вмирав у муках - стікав кров’ю. Міліція просто закрила справу”.

Тож у непростих стосунках людей і тварин, як домашніх, так і безпритульних, написане на папері не дуже й помагає. Тут, як і в будь-якій справі треба починати з себе. І, звісно, питання бродячих тварин, які багато кого дратують і лякають, так просто і за один день не вирішиться. Але все не безнадійно. Є ті ж таки гуманні способи.

“Я, як голова організації захисту тварин, насамперед вболіваю за права людей, - говорить Леся Габель. - Я проти агресивних тварин. І стерилізація це оптимальний варіант”. За її словами, по-перше, при відлові тварина проходить відбір на агресивність, тобто, якщо кидається на ловця - її усипляють. Друге - під час стерилізації агресія зникає остаточно, адже пов’язана або зі статевим потягом або з материнством…

У вересні в Івано-Франківську на запрошення “Дому Сірка” побувала благодійна організація “Чотири лапи”, яка стерилізувала тварин. “Ми спочатку просили у влади, аби вони оплатили видатки, нам сказали, що не мають такої змоги, - розповідає Леся Габель. - Ми взяли витрати на себе. Три місяці чекали від влади дозволу. Врешті, все вдалося владнати й за 10 робочих днів ми простерилізували 200 собак і 11 котів. За це заплатили 15 тисяч власноруч зібраних гривень. Наше КП “Полігон” протягом року стерилізує десь 260 тварин. І затрати там значно більші. Я сподіваюся, що нам дозволять їх запросити і наступного разу. Грошей просити не будемо”.