Життя міста напряму співвідносне з людиною, яка його очолює. У 2002 - 2006 роки пульс міста співпадав із серцебиттям Богдана Юращука.
Він був нерівним, деколи ледь прослуховувався, місто лихоманило, а були моменти, коли Коломия переживала миті справжнього піднесення. Про це та інше розмовляли з коломийським міським головою 2002-2004 років.
- Пане Богдане, чим повинні володіти та що мають знати майбутні кандидати у мери, щоб не наступати на Ваші граблі?
- Приблизний зразок того мера Коломиї, яким би він мав бути, виглядає так: людина з бездоганною репутацією протягом останніх 15-20 років і патріот. Аналіз минулого ніколи не дасть помилитися у людині. Посада міського голови не є господарницькою. Я вважаю, що посада мера - це політична посада. Він має бути національно свідомою людиною і патріотом. Для нього інтереси громади міста Коломиї мають бути нарівні з інтересами загальнонаціональними. Коли людина лише приходить на посаду, то насамперед вона має працювати зі своєю совістю, а решта необхідних знань здобудуться у процесі роботи. Звісно, що професійні навички мають бути присутні. Він має володіти навичками керівника.
- Коли Ви для себе прийняли рішення брати участь у перегонах на крісло мера? Це було спонтанне рішення чи Ви все ж підійшли до цього виважено?
- Тривалий час я активно працював в осередку українських націоналістів. Ми докладали чималих зусиль, щоб пробудити національну свідомість коломиян, часом хотіли впливати на економічні моменти, неодноразово проводили різні заходи, мітинги, збирали віча. У націоналістів першим питанням стоїть не влада, а втілення національної ідеї. Звичайно, добре, коли біля керма містом стоять свої люди, які допоможуть працювати над розвитком українського суспільства. Приблизно за півроку до виборів мені запропонували балотуватися.
- З якими думками, пропозиціями Ви йшли до людей? Що було такого у програмі Богдана Юращука, що допомогло виграти вибори?
- Хоча я балотувався як безпартійний, але на той час представляв націоналістичні сили у Коломиї та мав причетність до націоналістичних громадських організацій. Це говорило про мене коломиянам, що я займаю чітку позицію, сповідую ідею.
Міський голова - це слуга громади. Він заходить у ратушу і до останнього дня перебування у ній має служити людям, які його вибрали. Кожен, хто звертається з проблемою, має відчути, що мер перейнявся питанням. Зрозуміло, що всі питання вирішити неможливо, тому міський голова має по совісті відповісти перед громадою, чи можливе вирішення проблеми на цей момент.
Оглядаючись на весь пройдений шлях від 1990 року по 2002, постійно кидалося у вічі те, що Коломия залежна то від району, то від області. Вона не могла сама собі дати раду. Тоді й було поставлено завдання сформувати основи самодостатності територіальної громади. Нам було важливо обрати правильний шлях для розвитку міста, а вже наступники йшли би тим шляхом, бо це доволі таки тривалий процес.
- Давайте згадаємо той момент, коли Ви дізналися про свою перемогу. Чи сподівалися такого результату?
- Для того, щоб перемогти (йдеться і про теперішній час), українцям потрібно консолідуватися навколо однієї політичної структури з чіткою ідеологією. Це правило однакове як для центральних керівних органів, так і для нижчих органів самоуправління.
Під час виборчої кампанії 2002 року я змагався з 15 кандидатами на пост мера Коломиї. Серед нас було багато демократів та націоналістів, і ми вирішили: для того, аби перемогти, потрібно висунути одну сильну кандидатуру, яка б мала можливість протистояти провладному кандидатові. Ми довго домовлялися і лише за два тижні до виборів стало ясно за результатами вуличних опитувань, хто має найбільшу підтримку. Люди мене знали через мою громадську роботу, але ми вирішили, що цієї підтримки замало. Вели перемовини з іншими кандидатами і четверо з них зняли свою кандидатуру на мою користь. Я виграв вибори з невеликою перевагою в 400-500 голосів у Юрія Романюка, а третім був Ігор Слюзар. Це була перемога не одного дня роботи.
- Пане Богдане, Ви єдиний з мерів Коломиї, хто відкрито виступав проти керівництва районної та обласної адміністрацій. Ви вже розповідали, якої ізоляції від позиції мера зазнало тоді місто. Ви обрали тоді ідейні загальнодержавні інтереси над господарницькими невирішеними проблемами коломиян, які за вас проголосували. Чи не шкодуєте тепер про той вибір?
- Для українців святою істиною є те, що національні інтереси ставляться понад усе. Якщо стоїть питання боротьби з режимом, то однозначно, що маємо всі сили віддати на ту боротьбу. Питання економічні та господарницькі є похідними від політичних. Якщо вдасться врегулювати політичну ситуацію у країні, то вдасться і решту питань вирішити.
На мене дивилися як на політика, якого весь час хотіли дискредитувати перед очима громади. Цим займалися представники районної та обласної влади. Для цього наведу один факт: для того, щоб ми не виконали бюджет та провалилися в інших сферах життєзабезпечення міста, підприємства розподілили так, що платоспроможні відійшли до району, а для міста залишили найбільших боржників та банкрутів, які не мали можливості сплачувати податки. Відповідно казна міста не наповнювалася.
- Чим найбільше пишаєтеся за роки каденції?
- Хоча я вже змалював картину, в якій нам довелося більшість часу провести, проте вдалося реалізувати і багато хорошого. Коломия стала першим містом в області, в якому прийняли рішення про відключення від загальних систем опалення та про індивідуальний теплообігрів. Ми багато разів виносили це питання на голосування, переконували депутатів. Люди не хотіли платити за неякісне тепло, більшість якого розчиняється у повітрі по дорозі до осель. З початком 2006 року наші проблеми у теплоенергетиці були фактично розв’язані. Якщо порівнювати з минулими роками, то бюджет за два роки - 2005 і 2006 роки - був перевиконаний. Надходження складали удвічі більшу суму від запланованої.
- Зараз Ви у Коломиї практично не буваєте, хіба транзитом до Івано-Франківська. Після складання з себе повноважень міського голови Ви ще стежили якийсь час за станом справ у місті? Чи хочете ще якось впливати на місто?
- Я радий був, коли каденція закінчилася, тому що це важка праця і велика відповідальність. Зайшов у міську раду з чорним волоссям, а вийшов - із сивим. Скільки здоров’я я там втратив, борючись із політичним режимом і вирішуючи проблемні питання, скільки ночей недоспав! Єдине, чого мені би хотілося зараз - знайти таких людей, які би раз і назавжди показали, як треба працювати. Які би показали приклад того, як треба служити громаді. Прийшов у ратушу пішки і звідти маєш вийти пішки. Не можна на посадах шукати собі економічних вигод.
Громадську роботу я не полишав, просто працюю тепер в Івано-Франківську. Продовжую адвокатську практику, очолюю в Івано-Франківську благодійний центр національного відродження, а також є заступником координатора обласного націоналістичного громадсько-політичного об’єднання «Національний вибір». Через цю діяльність я втратив зв’язок з Коломиєю, але поки що не бачу тут зрушень на краще. На жаль, це місто втратило статус соціально-культурного центру.
- Яку головну пораду Ви можете дати чинному міському голові?
- (після доволі затяжної паузи та глибоких роздумів) Єдина і найважливіша порада - бути самостійними. Я чув, що міський голова входить до колегії районної ради, а голова райдержадміністрації є членом виконкому Коломийської міської ради. На мій погляд, не може бути співпраці з антинародним режимом.
- Будучи у кріслі мера, Ви їздили на роботу на велосипеді. Тоді з Вас багато кепкували з цієї причини і досі Ви запам’яталися громаді цією особливістю. Що Ви цим прикладом хотіли показати громаді?
- Якщо громада вибирає людину до влади, то та особа має розуміти, що є лише слугою у цих людей. Міський голова бере обов’язок на чотири роки вірно служити людям. Багато було ковзких моментів, які я відкинув, бо розумів, що так не можна будувати демократичне суспільство. Я хотів своїм прикладом показати, що матеріальні речі не повинні превалювати над національною ідеєю.
В нас за всі роки незалежності складається ситуація, коли людина, дістаючись до влади, забуває про істинне призначення служити людям. Вона починає жити власними чи вузькопартійними інтересами, коли треба працювати для загалу.