Корівка “му!”, молочка “кому?” Заготпунктові

2015-й, до вашого відома, стане роком не тільки президентських виборів. Трохи менше ніж півтора року залишилося вже до набуття чинності Закону “Про безпечність і якість харчових продуктів”, покликаного корінним чином поламати теперішні порядки з утриманням сільськими людьми худоби. “У нас є зобов’язання перед Світовою організацією торгівлі, - заявив нещодавно міністр аграрної політики Микола Присяжнюк, - максимально перевести забій худоби і птиці на сертифіковані підприємства. Це дасть змогу підвищити товарність виробництва”.

У перекладі на “хлопську” мову це означає, що від 1 січня 2015-го людям мали б заборонити продавати на ринку сире молоко й сир, а також забивати на своїх подвір’ях у передчутті Різдвяних свят свинку чи там бичка. Буде діяти розвинута мережа заготівельних пунктів, там і молоко від вашої “Лисуні” приймуть, охолодять, і свинку заб’ють без зайвих розмов. Все, так би мовити, для людини, все в ім’я людини.

Тим паче що якість української сільської продукції помітно відстає від загальносвітових показників. Молоко вищого ґатунку населення виробляти зовсім не навчилося, першого сорту виробляє якихось нещасних три відсотки, решта - другий сорт або й несортове. Вирощування худоби на забій також мало цікавить державні органи, контроль тут мінімальний. А Світова організація торгівлі чимраз наполегливіше попереджає: не підтягнетеся з показниками - не пустимо на європейський ринок.

Взагалі-то розмови про потребу нових підходів до реалізації молока і м’яса розпочалися не сьогодні й навіть не вчора. Ще років вісім тому мені доводилося відвідувати з цього приводу Коломийське райуправління ветеринарної медицини, тодішній начальник якого Р. Княгницький запевняв, що їхні фахівці почали активну пропаганду серед населення нових форм торгівлі продукцією. До цього їх зобов’язував проєкт змін до Закону України “Про якість і безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини”. Хоча, визнавав начальник, бажано, щоб той же худобозабійний пункт діяв на території кожної з п’ятдесятьох сільрад, а поки що їх у районі не більше десятка. Та ще п’ять занедбаних пунктів, що їх треба відновлювати.

Наскільки натужно рухається наш державний віз у напрямку до Європи, видно вже з цього прикладу. Княгницький давно на заслуженому відпочинку, а Києву знадобилося вісім років і ще знадобиться півтора, щоб втілити в життя проєкт змін до згаданого закону.

І то ще питання, чи закон буде втілено в життя. У сусідній Білорусі, наприклад, надбали прекрасний негативний досвід гармонізації власного законодавства з європейським. Заборона забивати худобу на власних подвір’ях селян там почала діяти 1 січня ц. р. Білорусів вистачило на півроку. Пунктів забою худоби катастрофічно не вистачало, м’ясо людям не повертали, а платили копійки за живу вагу…

У нас буде цілком інакше, цивілізованіше? Сумнівно. Навіть незважаючи на той факт, що український уряд ще 2010 року оприлюднив концепцію зі створення мережі заготівельних пунктів і Міністерство агрополітики і продовольства урочисто обіцяє: до 2015-го заготпункти буде створено. Сумніватися змушують деталі цієї самої концепції. Наскільки можна зрозуміти, урядовці хочуть діяти за звичним принципом “порятунок потопельників - справа рук самих потопельників”. Нехай би село гуртувалося, брало в свої руки ініціативу з виробництвом м’яса, заготівлею молока, а держава вже чим зможе, тим поможе. Створюйте, мовляв, селяни, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи - і прапор вам у руки.

Цього року держава вже “помогла”, якщо згадати, що на створення кооперативів у 2013-у передбачено виділити мізерну суму, 5 мільйонів гривень.

Тому агітація за стиль роботи Ганса з-під Германштадта, який давно вже не вкорочує життя своїй безрогій, щоб потім везти м’ясо на продаж на германштадський ринок, у нас навряд чи спрацює. “Капіталізм” і “Євросоюз” у виконанні Мінагрополітики нашому Йванові з Лісної Слобідки й даремно не потрібні.