Емілія Бережницька народилася в далекому 1942-му році, коли навколо холодом і голодом, страхом і людським горем була зранена українська земля.
У батьків було 8 дітей. Брат, який служив в УПА, рано загинув, і по сьогоднішній день ніхто не знає, де його могила. Батько був станичним і також зазнав великих переслідувань, довгий час був арештований, а потім його непритомного серед зими привезли додому. У 1947-му році родину хотіли вивезти на Сибір, то батьки ховали дітей по чужих людях. Емілію вберегла велика любов до життя, до краси і мистецтва. Найбільше ця любов виявилась у малюванні. З дитинства звичайна сільська дівчинка дуже любила малювати. Першими її творами були квіти, сонечко, дерева. Можливо, уже в дитинстві вона відчувала, що малювання стане частинкою її долі. Бо пов’язала з ним усе своє життя. І хоча в той час у скромної і талановитої дівчини не було можливості вчитися малюванню у великих університетах, але вона переймала цю дивовижну любов і вміння у відомих професійних художників.
За своє життя, Емілія Бережницька створила майже 500 творів. Як вона зізнається, малювати її навчили сам побут і життя. Відчуття природи ця жінка переносить на пейзажі, живопис, малює портрети, ікони, філософські композиції.
Про її творчість недавно вийшла монографія - альбом за підтримки Івано-Франківської облдержадміністрації. Картинами Емілії Бережницької можуть милуватися жителі всієї України, адже художниця вже більше 10-ти років проводить акцію “Пізнаймо себе”. Вона організовує виставки своїх робіт в різних музеях України. Це є нелегка і клопітка праця, адже самій потрібно домовитися з музейними закладами, перевезти свої робити з одного місця в друге. А це часом сотні, тисячі кілометрів. Виставки під акцією ” Пізнаймо себе” Емілії Бережницької пройшли вже у Києві, Рівному, Житомирі, Чернігові, Сумах, Харкові, Полтаві, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Тернополі, Коломиї, Бережанах, Луцьку та в інших куточках України. Люди вдячні художниці за ту красу, яку вони бачать на її картинах.
На все життя запам’ятався їй такий випадок. Одного разу вона була зі своїми творами на міжнародній виставці у Польщі. Якось до неї підійшов один чоловік і виявив бажання купити всі картини української художниці. Можливо, вона б з радістю так зробила. А виручені кошти могли б полегшити нелегке життя цієї українки. Але пані Емілія відразу відмовилася продати будь-яку картину. У відповідь поляк почув: “Дякую, що ви так зацікавилися моїми творами. Але ж вони повинні бути в рідній Україні, і як же я зможу жити без них. Тут частинка мого життя, частинка України, тут частинка мого серця і душі…”
Тепер Емілія Бережницька мешкає у мальовничій Коломиї. Тут вона заснувала художню спілку, до якої згуртувала талановитих художників, музикантів, народних майстрів, поетів. Талант від мами перейняв і її син Петро, який також гарно співає і малює. На творах відомої коломийської художниці оживають неповторні куточки мальовничої української природи, розквітають чарівні квіти, сяють у Божественній красі Українські святині, злітають у небесну далечінь лелеки.
Також ця скромна жінка два рази їхала до Києва, щоб приєднатися до голодуючих українців, захищаючи рідну мову. Кожного разу по 12 днів вона голодувала під Українським домом, жертвуючи собою в ім’я рідної Неньки - України. Тут українка - патріотка створила цілу серію портретів голодуючих.
Її твори відзначено численними нагородами, Почесними Грамотами і Дипломами. Недавно популярна програма “Надвечір’я”, яка виходить в ефір на Першому Національному телеканалі вже 25 років, запросила Емілію Бережницьку на свої гостини. Телеглядачі з усієї України мали змогу ближче познайомитися з художницею з Коломиї. Пані Емілія ділилася своїми мріями, великою любов’ю до малювання. Найбільша для неї нагорода - це людська вдячність за подаровану нею красу. Для програми “Надвечір’я” коломийська мисткиня подарувала свою картину, на якій зобразила святкову Ратушу в писанковому місті. Так хочеться вірити, що від цих сонячних, умиротворених картин Емілії Бережницької стане більше добра на землі, а люди стануть уважнішими один до одного, чуйнішими і милосерднішими.
Автор: Михайло МИХАЙЛИНИН