Івано-франківський письменник і журналіст Тарас Прохасько захоплює своїм талантом не тільки українських, але й закордонних читачів. Натхнення знаходить у щоденних турботах. Своєю музою вважає життя. Цінує кожну мить і вчорашні помилки робить нинішнім досвідом та завтрашньою перемогою. Нині пише нові есеї, готує до видання нову публіцистичну книжку. Про творчу діяльність, злети та падіння письменник розповів в ексклюзивному інтерв’ю нашому тижневику.
- Відомо, що ви, пане Тарасе, ще від 12 років почали мріяти про письменницьку діяльність. Як виникло це творче бажання?
- На це було багато причин. Очевидно, у домі, де я жив, було дуже багато книжок. Ми зберігаємо літературу ще від прадіда. Я змалку обожнював читати. Якось мені стало цікаво фіксувати миті життя, які я проживаю, відчуваю, що проходять через моє серце. Ці миті я спробував викладати на папері. Мені було сумно від того, що багато речей зникають безслідно. Хотілося, щоб деякі люди чи події оточували мене весь час. Тому книжка стала таким собі засобом для зберігання вражаючих моментів, які мені пощастило пережити.
- Чи довго шукали свій літературний почерк? Яка література надихає на творчість?
- Що думаю, те одразу й викладаю на папір. Творчість котрогось письменника чи дослідження про нього ніколи не ставали для мене центром вивчення. Мене можуть вразити окремі вірші чи оповідання талановитих людей. Коли я йшов до армії, випадково до рук потрапили рукописи з віршами Василя Стуса. Я прочитав лише кілька його творів, і цього було достатньо, аби сформувати чітку внутрішню позицію та сприйняття навколишніх подій. Українська література дуже багата, варто її читати й знати напам’ять. Тоді я почав писати вірші.
- Переважно в юному віці пишуть про кохання, перші почуття та переживання. Про що ваша була поезія?
- Як на диво, не писав про кохання. Натомість писав про життя, його сенс, пошуки себе. Однак настрій у мене завжди ліричний. Відчуття минувшини переплітається з теперішньою дійсністю. Я бережу в серці минуле, але розумію, що теперішнє повинне бути таким, як є, і ціную це.
- Тим не менше, незважаючи на палке захоплення до творчості, ви вступили на біологічний факультет. Для чого письменникові освіта біолога?
- Я зовсім не шкодую про свій вибір. Вступивши на біологічний факультет, я здобув чимало необхідних знань. Часто вони стають потрібними в журналістській роботі. Завдяки біології можна приблизитися до Божого творіння, тобто до вивчення тваринного і рослинного світів. Як на мене, біологія - це універсальні комплексні знання, які є добрим фундаментом для правильного осмислення світу.
- Отримавши вищу освіту, ви півтора року працювали за фахом, а потім все-таки почали журналістську діяльність. Чому кардинально змінили свої погляди на професію?
- На певному етапі свого життя я проаналізував свої вміння. Зрозумів, що мені цікава професія журналіста. Оскільки я вмію викладати свої думки на папері, у мене непогано мали б виходити і газетні публікації. Перш за все, я описую те, що бачу, що оточує мене. Мене не цікавлять розслідування, скандали і сенсації. Мені хочеться розповідати читачам про людську гідність, честь, вчинки, сильні життєві історії, котрі можуть чогось навчити. Я хочу, аби прочитавши мою статтю, людина почала переосмислювати свою свідомість чи ставлення до певних речей у житті.
- Для того, аби написати твір, необхідна муза. У кожної творчої людини вона особлива. А ви з чого черпаєте натхнення?
- У мене немає якоїсь конкретної музи. Писати я можу як зранку, так і вдень чи вночі. Мене надихає життя, природа, оточення. Що б я не побачив, одразу починаю уявляти, як би міг ці враження викласти в оповіданні чи творі. Бачення - це щоденне натхнення. Кожне слово, написане мною, я повинен пережити, воно проходить через моє серце.
- Ваші книжки оцінені не однією премією. Що означає для письменника удостоїтися літературної нагороди?
- Я отримав три суттєві й дуже важливі для мене нагороди. Перша дала мені змогу видати власну книжку. Стаючи лауреатом інших премій, я почав розуміти, що недаремно займаюся письменницькою діяльністю. Мені приємно, що мої книжки цікавлять багатьох читачів. Я щасливий, що є люди, яким мої твори допомагають проаналізувати свої вчинки або надихають на нові творіння у житті.
- Відомо, що скоро світ побачить ще одне ваше творіння. Чого очікувати читачам від нової книжки?
- У вересні вийде публіцистична книжка під назвою “Одної і тої самої”. Це буде збірка коротких есе. Читачі прочитають мої думки щодо будівництва власного світу. Там я описую події та ситуації, що творяться в нашому житті. З нами трапляються одні й ті ж самі речі, однак висновок єдиний - ми, люди, повинні бути добрими і розумними.
- Маючи сім’ю, друзів, улюблену роботу і успіх в ній, ви вмієте здійснювати свої мрії. Чи можете себе назвати щасливчиком?
- Так, я цілком щасливий. Я себе таким вважаю хоча б тому, що живу свідомо. Думаю про те, що є довкола мене. Я навчився відчувати смак життя. Я знаю свої страхи, з якими борюся. Свої бажання не приховую. Неприємності чи маленькі невдачі не є перешкодою до щастя.
- І наостанок, чи не виникало у вас думки влаштувати в Коломиї творчий вечір?
- У столиці Покуття в мене є чимало знайомих та друзів. Однак ще ніколи там не організовував зустрічі з читачами. Я пасивна людина, тому ніколи сам не є ініціатором таких вечорів. Зате одразу погоджуся, якщо мене запросять. Коломия - дуже красивий центр культури. Варто берегти її історію. Не знищуйте старовинну архітектуру, яка будувалася довгими роками.
Автор: Олена КОЗАЧЕНКО
Джерело:
Газета “Дзеркало Коломиї”
друкувати
За просвітницької ініціативи Культурологічного проекту “Коломия – наше місто” (адвокат Михайло Петрів), запрошує вас на презентацію графічного роману “Герой поневолі”, яка відбудеться за присутності авторів 18 листопада 2015 р. в місті Коломиї…
6 жовтня Суд Європейського Союзу оголосить рішення у справі щодо захисту даних, що може означати початок важких часів для Facebook та інших інтернет-велетнів…
З настанням похолодання значно зростає небезпека виникнення пожеж в житлових будинках. Це пояснюється, в першу чергу, збільшенням періоду експлуатації печей, електронагрівальних приладів, та необережного поводження з вогнем.
У 2006-ому році в Данії, водій швидкої допомоги перевозив пацієнта з однієї лікарні до іншої.
Пацієнт - смертельно хвора людина, що провела три місяці поспіль на лікарняному ліжку. Під час поїздки він дуже хотів побачити канал Влардінген востаннє. Він хотів трошки побути на сонці та вітру, відчути запах води, перш ніж знову повернутися до лікарні.
Уряд передбачив 140 млн грн на реформування служби дільничих міліціонерів у невеликих населених пунктах
Згідно з дослідженням компанії Luster Premium White, мілленіали (покоління, що народилося в 90-х - початку 2000-х) витрачають на селфі у середньому 54 години на рік
22 вересня голова облдержадміністрації Олег Гончарук зустрівся з командиром новоутвореної 10-ї гірсько-піхотної бригади, Героєм України, підполковником Василем Зубаничем.
Швейцарський фінансовий холдинг опублікував рейтинг, в якому підраховано кількість годин, які доведеться пропрацювати середньостатистичним жителям різних міст для того, щоб дозволити собі iPhone 6 (
850 тисяч біженців приїдуть у ЄС впродовж наступних двох років. І це лише мінімальні розрахунки, які оприлюднили в ООН.
