Гіркі ягоди. Заготівельно-переробний бізнес у Карпатах і далі кульгає

Виглядає так, що ми й не здивуємося, коли одного дня не лише заморські, а й традиційні дари Прикарпаття завітають до нас, наприклад, у польських чи китайських упаковках.

І це у той час, коли вздовж галицьких автошляхів від Бойківщини і до Гуцульщини чи на ринках краю під час ягідного, фруктового чи грибного сезону галичани, галичанки і галиченята пропонують працю своїх рук - ягоди, садовину чи гриби. І, споглядаючи на синюшні руки селян на узбіччях, згадуємо, що ще 20 років тому така ж стихія витала і в сусідній Польщі. Допоки у прикарпатського селянина-господаря не мине необхідність торувати щодня шлях до придорожньої торгівлі, до тих пір не скажемо, що на Івано-Франківщині є система заготівлі і переробки ягід і садовини. Бо і та ділова ініціатива, яка де-не-де вигулькує, не витримає жодної конкуренції зі стандартами і вимогами сучасного цивілізованого світу.

“Чорне золото” Карпат

Десь “чорним золотом” величають вугілля, десь - нафту, а у Карпатах - ягоди чорниць, яких у різних місцинах ще іменують “чорними ягодами”, “чорничником”, “афинами”, “яфинами”, “чорницями”, “борівками” і т. д. А живе ця невеличка ягідна рослина (недарма її визнано “чорною королевою”) у лісах Волинської, Рівненської, Житомирської, Тернопільської, Сумської, Львівської, Закарпатської, Чернівецької, Чернігівської, Київської областей і, звичайно, у наших Карпатах. Всесвітня організація охорони здоров’я склала список десяти продуктів, без яких просто неможливо підтримувати здоровий спосіб життя: яблука, морква, капуста, зелений чай, помідори, гіркий перець чилі, броколі, цибуля, крес-салат і… чорниці. Цікаво, що у селі Гукливому на Закарпатті, де традиційно відбувається фестиваль “Верховинська яфина”, вдячні горяни навіть пам’ятник з бронзи встановили яфиновій гілочці. Щоб шанували, любили і берегли з покоління в покоління це непоказне зовні лісове диво.

Найбільш ягідними місцинами в Рожнятівському Підгір’ї, де з кінця червня і до Спаса достигають афини, є підніжжя гір ігровця, Оваля, Заплати та ін. Найшвидше достигають вони низинами, а під час сезону ягоди буяють навіть поблизу сіл. Дорога до “чорного золота” Карпат дуже важка.

Спочатку збирачі добираються, поки можливо, вантажними авто, а відтак - пішки. Щодня до трьох сотень людей звозять авто з навколишніх чи далеких сіл. Їдуть родинами. На ігровець - приблизно три години ходу, а на Оваль - півтори. Кажуть, що жвава молодиця за день може назбирати до сорока літрів афин, а буває, що й сто. Заготівельники “чорного золота” у регіоні з’явилися десь п’ять років тому, а до того горяни самі возили ягоди на ринки. Всі пункти прийому ягід, а їх є понад десять, на Рожнятівщині стихійні. Особливо відомі у гірських селах Ясені, Осмолоді, Кузьмінці та деінде. За день одна людина важкою працею може заробити десь до 800 гривень. Тож сезонний заробіток і підтримка родинного бюджету дуже відчутні. Але у торговельних закладах Прикарпаття, як кажуть, і вдень із свічкою не можна знайти чорничну продукцію з рідних гір. і просвітку з цим наразі не видно.

… А останнім часом ще й ситуація у гірських селах напружена. Тому що горяни відчули, що в рідних дідівських лісах і на полонинах вони можуть стати… чужаками.

Мирослав СТОЦЬКИЙ, сільський голова Осмолоди:

- Адміністративно нашій сільраді підпорядковані села Осмолода, Гриньків і Кузьмінець. і люди справді стривожені, що з часом не зможуть у навколишні ліси ні за грибами, ні за ягодами сходити. Тож жителі цих сіл, а також Ясеня, чув, що й Сливок та Красного, збирають підписи під зверненням до івано-Франківської обласної ради проти передачі фірмі “Універсал-Контракт” понад 12 тисяч гектарів лісових площ трьох лісництв під мисливські угіддя. Звісно, сільські ради не мають погоджувальних повноважень, а лише обласна рада. Але про цю ситуацію йшлося під час засідання депутатської комісії Рожнятівської районної ради.

…Бувальці стверджують, що дорога до “чорного золота Карпат” стає ще важчою, ягоди - ще гіркішими, а надія на створення на Рожнятівщині бодай одного ягідно-фруктового переробного підприємства - примарною. Бо навіть ті фірми, на які були добрі надії, провадять діяльність, не пов’язану з заготівлею чи переробкою дарів Карпат. А їх присутність інколи, як наголошують горяни, може ставати на заваді навіть стихійній формі добування “чорного золота” у Карпатах.

Неоднозначність ситуації підтвердив і депутат обласної ради Володимир Семко, зазначивши: “Свого часу я, навпаки, був зацікавлений в господарських намірах фірми, але наразі невтішні відзиви лісівників і жителів навколишніх сіл переконують, що фірма не виправдала сподівань - звіра в угіддях поменшало, а господарка зводиться фактично лише до реалізації мисливських ліцензій на відстріл”.

Чверть століття на ”Мрію”

Дорога на Косівщину, зокрема в Старі Кути і Черганівку, лише підтвердила, по-перше, що проблема з фруктово-ягідною заготівлею існує і, по-друге, що ті, кроки, які у цьому напрямі роблять, ще надто кволі. Головно через відсутність контрактів на готову продукцію та обігових коштів на закупівлю у людей ягід чи садовини.

Іван ІВАСЮК, начальник управління агропромислового розвитку Косівської РДА:

- Питання заготівлі і переробки ягід та фруктів перебуває на постійному контролі і райдержадміністрації, і нашого управління. Адже свого часу цей район Косівщини, який унікальний своїми ррунтами, спеціалізувався на вирощуванні промислової полуниці. Але та матеріальна база, яка була за радянських часів, тепер знищена майже повністю. Хоч люди ще уздовж автодоріг і нині продають полуницю. У нас в районі було вісім колгоспів, два радгоспи і в кожному - по два переробні цехи. Як виняток хіба що - приватна агропромислова фірма “Мрія”, яка провадить свою діяльність у Старих Кутах і Черганівці, де її керівник ігор Юсипчук зумів зберегти матеріально-технічну базу колишнього колгоспу ім. Тараса Шевченка і створив два цехи: в Старих Кутах - з виготовлення фруктово-ягідного пюре та свіжого фруктово-ягідного соку, а в Черганівці - з виготовлення сушениць. За наявності обігових коштів для заготівлі ягід і фруктів “Мрія” може за сезон виготовити до 1 000 тонн пюре і до 500 тонн свіжого соку, а ще за добу - до 200 кілограмів сушениць. Найболючіша проблема - ринок збуту. Люди навчені: сьогодні здали сировину - сьогодні ж і розрахунок. Ще завдяки давнім стосункам з підприємцями в Україні керівник “Мрії” якось дає собі раду. Окрім цього, ще у райспоживтоваристві є два виробничі цехи, де є можливість переробляти і розфасовувати повидло, а також заготовляти і маринувати гриби. Звісно, афини та рородзи також цікавлять посередників-заготівельників, але все це ще відбувається стихійно. Якщо б “Мрія” мала відповідні угоди чи контракти з підприємствами на афини, то змогла б і їх переробляти. Є велика нагальна потреба у таких фірмах, як “Мрія”. і надія, що її керівник нарешті отримає обіцяну кабмінівську часткову компенсацію коштів за реконструкцію виробничих приміщень.

…Цього року минає чверть століття, відколи керівник “Мрії” Ігор ЮСИПЧУК в агробізнесі. Каже, що все практично починали з нуля, але добре знали про унікальність тутешнього мікроклімату і відповідний сировинний потенціал для виробництва. Неподалік - Черемош, а навколо - гори.

- Ще двадцять п’ять років тому, Ігоре Васильовичу, свою фірму ви назвали “Мрія”. Про що тоді мріяли?

- Звичайно, про будівництво багатого і сучасного заводу, який виробляв би продукцію, відому хоч би в Україні і потрібну людям.

- Чи збулися мрії?

- Очевидно, нашій державі потрібен якийсь “піночет”, котрий би то все перевернув. Потрібна підтримка держави, яка б хоч не перешкоджала у господарюванні. Треба йти назустріч виробникові. Вже й допомоги не треба. Головне - визначена стабільність у правовому полі бізнесу. Для пюре, соків чи сушениць використовуємо місцеву сировину, і потреба такої переробки ягід чи садовини також неабияка. Виростили, то куди ж її відтак подіти? Все одна людина не може спожити. Весь світ нині воює за екологічно чисту продукцію, а наш край для її виготовлення реально придатний. Не знаю, коли наші керівні мужі зрозуміють, що якби дали нам можливість працювати, то і люди, і вони жили б краще. Зрозумійте, як можна працювати у державі за такої банківської системи? Банкіри далекі від виробництва, для них головне, щоб їхні кошти повернулися. Кредити - під 30 відсотків, а заставу майна оцінюють у копійки. А обігових коштів нема. Хочеш - бери цукерками чи печивом. Я ж не з однією кондитерською фірмою працював, і не лише на Івано-Франківщині, а й на Буковині. Районні програми, звісно, є, але вони не фінансуються. Не маємо жодних гарантій, що нашу продукцію хтось купить. Потрібні контракти і хоча б 50 відсотків передоплати. Наш покупець не має достатньо коштів.

- Чи має перспективу ваша ”Мрія”?

- Важко прогнозувати. Бо можуть несподівано, заднім числом прийняти такий закон, що ти “пролетиш”. Найбільше коштів ми вклали в обладнання та реконструкцію, викуповували землю, виготовляли необхідну документацію і т. д. А це понад півмільйона загалом. Бачу, що відбувається в сусідній Польщі, і розумію: потрібні нові програми, технології. Адже наші сади ще колись діди закладали. Особливо, на мою думку, треба свій, український, ринок розвивати і захищати. Та якщо, як кажуть, у кишенях вітер гуляє, то що ми можемо зробити?

* * *

…Прикро, але селянинові не залишають вибору і не пропонують альтернативи чи будь-яких гарантій для стимулювання його праці в ягідно-фруктовій царині: або ринки, узбіччя доріг чи міські тротуари, або “зальотні” посередники-перекупники. Тож і ягоди від такого господарювання далекі від насолоди, а нестерпно гірчать.