Шедеври для Бога запалюють серця

Немає добріших та позитивніших робіт за дитячі малюнки. А коли діти малюють для Бога - позитив просто зашкалює. Ісусик, ангелики, Матір Божа, добрий Бог Отець та підступний диявол, а також мама, тато, різні звірі та квіти, намальовані чистими дитячими серцями, не залишають байдужими нікого.

Виставка робіт “Найкраще для Бога” презентувалася у галереї “Бастіон”, а вже завтра ці енергетичні роботи шукатимуть собі нові оселі - коридори, під’їзди, офіси, школи, виставкові зали, кабінети директорів.

Міжнародна дитяча виставка робіт, присвячених Богові, стартувала минулого травня в Івано-Франківську і після мандрів 17 містами України цієї зими оселилася в стінах філармонії. Одночасно з поверненням минулорічної виставки до Івано-Франківська стартував другий образотворчий конкурс “Для Бога я створю найкраще”, який вже традиційно відбувається в місті в рамках молодіжного християнського фестивалю “Вгору серця”. Результат конкурсу - майже півтисячі дитячих робіт сьогодні можна побачити на стінах фортечної галереї “Бастіон”. Виставку урочисто відкрили 6 червня.

Журі конкурсу цьогоріч мало клопіт: на конкурс надійшло понад тисячу робіт з усіх куточків України, а також Росії, Білорусі, Болгарії, Хорватії та Польщі. На такий ажіотаж, кажуть члени журі, ніхто не сподівався. “Це було таке море робіт, що аж очі розбігалися”, - ділиться враженнями художник та реставратор Валерій Твердохліб. - Оцінювати було надзвичайно важко, адже не можеш свідомо з мистецької точки зору оцінити, наскільки це прекрасно. Відчуття від дитячих малюнків зовсім інші, ніж від картин професійних художників”.

Художниця Тетяна Павлик, яка також оцінювала роботи дітлахів, наголошує, що діти малюють щиро, самобутньо, їхнє мислення ще незаангажоване. “Якщо у дорослих, в першу чергу, працює розум, то у дітей - серце, тому виставка напрочуд світла». Малюючи, творячи, діти все одно залишаються дітьми, їх роботи мають ту унікальну чистоту дитячого бачення і відчуття світу, якої ніколи не знайдеш у дорослого художника. “Всі ці роботи написані серцем”, - підсумовує Валерій Твердохліб.

До участі у конкурсі традиційно запросили художні школи, школи мистецтв, студії, гуртки, християнські спільноти, парафії, художників, народні майстрів та фотографів. Відгукнулись передовсім художні школи. Хоча конкурс організовує Івано-Франківська Молодіжна комісія УГКЦ, робіт місцевих митців було найменше. Як розповів на відкритті виставки її координатор та ідейний натхненник, вчитель Підпечарівської художньої школи Ярема Стецик, найбільше малюнків на конкурс надійшло зі Сходу України. Учні школи з міста Ізюм прислали рекордну кількість робіт - аж 79. Високою професійністю відзначаються роботи з Харкова та польського міста Горліце.

Втім, професійний рівень у такому конкурсі - це не найважливіше, адже малювали діти не для журі, а для Бога. “Не можна відноситись до роботи як просто до роботи на конкурс, - зауважує Ярема Стецик. - Треба горіти, треба робити лише найкраще і максимально віддаватися. Для кого ж найбільше старатися, як не для Бога, який нам усе дає? Не залежно від професійного рівня і від віку, учасники справді дуже старалися. Це дуже видно, як промальовували кожну деталь, кожну постать - ці роботи аж світяться!”

Ярема Стецик відзначає, що особливу заслугу у тому, що виставка є такою багатою і різноманітною, мають педагоги. Адже чи захочуть діти малювати, чи житимуть ідеєю зробити щось для Бога, залежало, в першу чергу, від вчителів. “Якщо у когось з педагогів загорілося серце, він зробить участь у цьому конкурсі найважливішою подією для дітей”, - каже Ярема, який на власному прикладі знає, як запалювати ідеями дитячі серця.

До кінця червня виставка житиме у “Бастіоні”, а потім тішитиме відвідувачів фестивалю “АртПоле” в Унежі, де минулого року вона викликала справжній фурор. “Цього року треба більше місця”, - попередив Ярема, згадує Оля Михайлюк, директор фестивалю “Артполе”. - Ми зраділи. Ця виставка була однією з найнесподіваніших і найзворушливіших подій фестивалю - когось вона розчулила, когось надихнула, когось розсмішила, когось змусила заплакати. Байдужих не було. І це так добре, що з’являються нові роботи. Діти - щирі. “Дорослі вчать дітей пристосовуватися, а діти вчать дорослих бачити”, - сказав якось один наш знайомий. Нема чого додати. Можна менше слів, адже є малюнки. Просто бути уважним і відкритим, і все побачиш!”